CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 19
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 19
???????
???? ??????
Леді Под
В гостях у CITY LiFE Лілія Покопаєва
CITY SOCIETY
Потрібні буква, цифра і нота
CITY SOCIETY
Силуети Львова руйнує не лише час...
Артур + Ванда = увічнена любов
Лучеськ Великий
CITY HISTORY
Палац колієвий
У Львові вежовий годинник працює з 1851 року
CITY FAMILY
Той, що танцює на цифрах
CITY FAMILY
Безпліддя лікує... любов до себе
CITY FAMILY
Весілля від Раїси Цапун
CITY FAMILY
Любіть собаку хоча б наполовину так, як вона любить вас!
CITY FAMILY
Балаклава
CITY ART
Світ на перехресті
На острові Олега Дергачова
CITY LIBRARY
«Бульйонна кістка» літературної юшки
Я, «Побєда» і Берлін
???? ??? CITY
???????:
N2(19) Лютий 2006     ???? ??????: ЛЕДІ ПОД
??? ? ???????
CITY FAMILY
Балаклава

За пам’ятками Балаклави, як, зрештою, і самого Севастополя, можна вивчати і класичну, і середньовічну, і нову, і новітню історію. Причому вона існує тут шарами, які, на подивування, зовсім не змішуються. Перший крок — древня Греція, другий — Рим, третій — візантійські схимники, четвертий — середньовічна Генуя, далі кілька століть поспіль — слава російського імперського флоту, що плавно переходить у славу радянського...

Спершу унікальна за своєю природною формою Балаклавська бухта у формі англійської «S» (тож сюди ніколи не досягають навіть найбільші шторми) дала прихисток відомим піратам давнини — таврам. Вони спокушали кораблі гостинними вогнищами, а коли довірливі мореплавці виходили на берег, грабували кораблі, а людей приносили в жертву своїй головній богині Діві. Першу згадку про Балаклаву знаходимо у... Гомера. Так, саме легендарний давньогрецький сліпець-міфотворець, автор монументальних «Іліади» та «Одіссеї» Гомер описав, як супутники хитромудрого Одіссея під час своїх мандрів у пошуках дороги з Трої додому висадилися в Балаклавській бухті й пішли набрати води з джерела під горою, на якій тоді ще не було генуезької фортеці Чембало. Саме тут напали на них дикі місцеві мешканці лістрігони. Загинули всі, крім обережного Одіссея та його екіпажу, члени якого передбачливо залишилися чекати своїх авантюрних колег на палубі корабля. Від цього «міфологічного» джерела, біля якого й досі спиняються напитися води туристи, що крокують до фортеці на горі або видовбаною в скелі між небом і морем стежкою простують до Ближнього чи Золотого пляжів, година часу двома маршрутками — і ви у Херсонесі.
Складене з білого каменю на березі Севастопольської бухти давньогрецькими колоністами місто молодше за Балаклаву. Саме тут, на його кишенькових вуличках, я нарешті на власній шкірі зрозуміла класичний греко-римсько-біблійний ритуал омовіння ніг. Це просто: вже за півгодини мандрів кам’яним простором Херсонесу ноги від п’ят до колін вкриваються рівнесеньким шаром білої вапнякової пилюки.

Тим, хто наважиться на морську прогулянку саморобною яхтою під червоними (ясна річ) вітрилами, названою, звісно, «Гікією» (читай кримську легенду «Гікія — героїня Херсонеса»), капітан, який узимку живе в Севастополі й пише історико-романтичні повісті для юнацтва, а влітку підробляє в Балаклаві на романтичних туристах, покаже місце, де колись стояв храм міфічної Іфігенії (читай кримську легенду «Іфігенія в Тавриді»). Кінцевий пункт мандрівки — мис Фіолент — місце настільки картинно красиве, що пересолоджені дешеві сувенірні картинки і фото, які продають у Севастополі на кожному кроці, виглядають блякло порівняно з оригіналом.
Власне, греки й «охрестили» Балаклаву Сюмболон-лімне, що означає бухта знаків, символів. Давньогрецька назва вчувається й у назві балаклавської фортеці Чембало — Сюмбулон. Фортеця, ясна річ, — магніт місцевого краєвиду. Романтичні силуети веж на вершечку скелі при вході до Балаклавської бухти видно навіть неозброєним оком і з моря, і з суші. Але фортеця — це вже середні віки. А до них у Балаклави була ще цікава давньоримська сторінка. Саме тут зберігся унікальний, тому що єдиний у світі (!) з тринадцяти на сьогодні відомих історикам за документами храм Геракла. Свого часу давньоримська військова ескадра вийшла з рідного порту в кримському керунку і... зникла. Лише тепер, через двадцять з лишком століть, учені відкопали її сліди на березі Балаклавської бухти. Храм Геракла — справа рук саме тих давньоримських вояків.

Фортеця Чембало — наочна ілюстрація агресивної політики республіканської Генуї на кримському узбережжі. Втім, ця фортеця, як і більш відомі кримські генуезькі фортеці у Феодосії та Судаку, була побудована не італійським містом-державою Генуя, а такою оригінальною установою, як банк святого Георгія. Після закінчення тривалої війни з Венецією Генуя, аби повернути громадянам великі грошові суми, взяті у борг, відступила їм право на митні доходи. Тож кожен громадянин Генуї, який позичив їй гроші, отримав право на свою частку від митних зборів, допоки борг не буде погашено. Було утворено щось на кшталт правління, а саму корпорацію названо на честь святого Георгія. Банк святого Георгія господарював настільки вправно, що незабаром у його власності опинилася більша частина земель і міст, якими правила Генуя. В тому числі фортеці в Криму, які служили не стільки фортецями, скільки добре укріпленими торговими факторіями.

Чембало була збудована у ХІV столітті. Відповідно гору, на якій вона стоїть, називають Фортечною. Ще у першій половині ХІХ століття тут височіло дванадцять веж, із яких до сьогодні вціліла половина. Найбільш збережена з них — донжон на вершечку гори, звідки відкривається найромантичніший вид на бухту. Саме в ній знаходився епіцентр життя фортеці — цистерна з водою. Вода поступала сюди по трубах із джерела на сусідній горі, що робило фортецю практично неприступною для ворога. Якість стародавніх фортечних мурів підтвердив знаменитий Ялтинський землетрус, під час якого потріскало багато будинків у самій Балаклаві. Але у фортеці не зрушився жоден камінь.

Свою теперішню назву Балаклава отримала від турків, які називали її Балик-юве — риб’яче гніздо. Цією назвою скористався і відомий російський мандрівник Афанасій Нікітін. У своїй знаменитій книзі «Ходіння за три моря» він згадує Баликаю, або Риб’ячу скелю. За володарювання Туреччини Балаклава — потужний центр кораблебудування, а фортеця Чембало — місце ув’язнення кримських ханів. Разом із занепадом Турецької імперії занепадає і Балаклава. Після Кючук-Кайнарджійського миру Балаклавою опікуються козаки, які охороняють узбережжя від турецьких десантів. У 1787 році Балаклаву відвідала Катерина Велика, яка була зворушена урочистою зустріччю, влаштованою тут для неї князем Григорієм Потьомкіним. Імператрицю та її двір зустрічав кінний загін зі ста балаклавських грекинь, перебраних на амазонок.
 
Білий обеліск на балаклавських полях, де тепер густо ростуть виноградники знаменитої «Золотої балки», — згадка про полеглий тут під час Кримської війни цвіт британського офіцерства. Атака англійських гусарів виявилася невдалою, кіннота англійців була впритул розстріляна російською артилерією і... перестала існувати. Оскільки до неї зараховували тільки представників аристократії, а чистопородні коні, на яких аристократи їздили, були призерами престижних змагань, то в англійських газетах друкувалися не лише списки загиблих людей, а й імена загиблих коней. Навіть якась родина Черчилля тут лежить, тому він заїжджав до Балаклави під час візиту на Ялтинську конференцію.

Своєю першою залізницею Крим завдячує також Балаклаві. Під час Кримської кампанії англійці збудували залізницю, аби безперебійно доставляти військові вантажі з кораблів до Севастополя. Збудовано її було в рекордні терміни — протягом семи тижнів. Хоча, за твердженнями істориків, після закінчення війни залізницю було розібрано і продано туркам, але кілька років тому, під час спорудження на в’їзді до Балаклави пам’ятника Лесі Українці, було знайдено рейки. На жаль, місцеву владу фрагмент раритетної залізниці, до речі, першої не тільки в Криму, а й в Україні (!), не зацікавив, тож її було безжально закатано під асфальт.

Тоді ж, за часів Кримської війни, при вході до Балаклавської бухти затонув англійський корабель «Чорний принц», нібито навантажений по вінця золотом. Насправді на його борту були медикаменти, провізія і одяг для англійських вояків, але легенда про золото виявилася настільки стійкою, що скарби «Чорного принца» фанатично шукали кілька поколінь авантюристів. Навіть радянська влада спокусилася їх пошуками і заснувала відповідну комісію. Було знайдено... п’ять золотих монет.

Часи правління російського імператора Олександра ІІІ залишилися в історії Балаклави анекдотом. Один із членів міської думи надумав створити Балаклавську державу, про що надіслав відповідну пропозицію імператору. Бюрократії за тих часів було менше, ніж тепер, тож Олександр ІІІ пропозицію розглянув особисто і власноруч наклав резолюцію: «Закусюйте». За тих же часів Балаклава починає швидко перетворюватися на модний курорт. Тут будують дачі князі Юсупов і Гагарін, граф Наришкін, навіть бухарський емір (у його будинку збереглася чудова мозаїчна підлога у кращих традиціях східної орнаментики).

Останню тутешню вуличку, яка колись була частиною дороги до фортеці, названо Історичною на честь письменника Олександра Купріна, що колись тут мешкав і саме тут написав повість «Лістрігони». Щоправда, від його будинку залишилися тільки фундамент та висаджені письменником тополі, але набережна, де він так дотепно загулював з місцевими рибалками, залишилася майже без змін. Двоповерхові будиночки, що вишикувалися плечем до плеча вздовж бухти, бачили і Лесю Українку. Її будинок при виході з бухти, подалі від містечкової пилюки, навіть сьогодні, коли з Балаклави взялися аврально робити «єврокурорт», — усе ще руїна, як і більша частина набережної, що колись належала військовій частині. Тепер сюди вхід вільний, і можна не тільки поглянути на місцеву панораму з другого берега бухти, а й відвідати підземний (тобто видовбаний у горі московськими метрополітенівцями у часи «холодної війни») завод з ремонту підводних човнів (вони запливали туди під водою), колись суперсекретний, а тепер перетворений на музей.

Часи Першої, а згодом Другої світової закарбувалися на скелях Балаклави потужним фортом на вершечку наступної, після Фортечної, гори Аскезі, висоту якої над рівнем моря годі навіть уявити, поки сюди не видряпаєшся. Знизу, тобто з моря чи з романтичної стежки до місцевих пляжів (чистісінька вода і найбільші в Криму краби!), можна побачити тільки зловісну «Діжку смерті», прилаштовану над урвищем. У перший же день перебування в Балаклаві вам обов’язково розкажуть, як збочені нацисти напихали до неї полонених радянських моряків, а потім відкривали дно, і люди падали вниз. Але на такій відстані діжка не страшить, тож зі стежки, що ледь тримається на скелях над морем, можна досхочу насолоджуватися монументальними морськими панорамами. Проте не слід забувати дивитися під ноги, адже буває, що зі скель падають і туристи.

По враження з часів утвердження на кримських землях християнства треба їхати до Інкерману: з Балаклави півгодини маршруткою. Тут діє відновлений скельний Святоклиментіївський монастир, заснований першим Папою Римським — священномучеником Климентом. Згори над монастирем — збудована візантійцями фортеця Каламіта — колись грізний форпост кримського православного князівства Феодоро. Татарську сторінку історії Криму найкраще читати у Бахчисараї, до якого з Балаклави теж близько, годину електричкою з Севастополя. Неподалік від Бахчисарая — легендарне скельне місто Чуфут-Кале...

Одне слово, Севастопольський регіон — історія Криму в мініатюрі, а Балаклава — його найбільша перлина. Шкода тільки, що унікальний шарм автентичності з того часу, як в’їзд сюди зробили вільним, втрачається, як сніг під літнім сонцем. Доріжки Херсонеського заповідника починають замощувати дешевою сучасною плиткою, якої і у Львові повно, а Балаклаву — накривати ядучо-червоними металочерепичними дахами і вставляти пластикові вікна... Отож, з неї скоро буде середньостатистичний курорт «ЮБК», «євровідремонтований» на повну котушку смаку замовника. Щось таке вже маємо у «Мецці» російської срібної доби — Коктебелі, де будинок його гуру — Максиміліана Волошина — обсіли намети з дешевим сувенірним крамом і шашликами, в найбільш романтичному місті узбережжя стирчить якийсь неоковирний санаторний корпус, а genius loсi можна відчути хіба на могилі легендарного Макса, і то тільки в одному ракурсі, бо градус повороту голови вліво чи вправо вже буде покараний агресією сучасного несмаку. Тому всі, хто хоче відчути давній шарм Балаклави, мають поспішати.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: