CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 18
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 18
???????
???? ??????
«Приморожений» вогник
Новий 2006 рік
Золотий грамофон - це пристрасні почуття
Кому дістався «Золотий грамофон»?
Станція Березай! Кому треба — співай!
CITY PEOPLE
Мадам, Мсьє, на бал...
В гостях у CITY LiFE Олександр Пономарьов
CITY PEOPLE
Кутюр’є ялинкових прикрас
Які іграшки модні?
CITY SOCIETY
Першу княжну України обрали у Луцьку
«Княжна України — 2005» у Луцьку
CITY SOCIETY
Різдво у Карпатах
«Споконвіку було Слово, і слово було у Бога, і Слово було Богом... І Слово сталося тілом і перебувало між нами, сповнене благодаті та правди, і ми бачили славу Його…»
Михайло Дейнега: «У Ватикані мій ангел увійшов до десяти кращих»
І «Різдво Христове», і «Різдво Марії»...
«Наша духовна спадщина»
Повернення «Львівської Богоматері»
CITY HISTORY
Забаглось вина? Біжіть в... аптеку
Таємниця консервації часу
«У літо 6668 князь Мстислав розписав святу церкву у Володимирі»
Подібної церкви не було на всій північній землі
CITY FAMILY
Квадратура фішки
Чхати на грип небезпечно
CITY FAMILY
Йорданія: любов і голуби
CITY ART
Наталка Карпа: співачка, телеведуча й невиправна оптимістка
CITY ART
Юрко Кох: «Хуліганство у мистецтві — не гріх»
CITY ART
Світлана Поваляєва: «Не залишу свій слід на мембранах всесвіту»
Я, «Побєда» і Берлін
???? ??? CITY
???????:
N1(18) Січень 2006     ???? ??????: CITY HOLIDAY
??? ? ???????
CITY ART
Світлана Поваляєва: «Не залишу свій слід на мембранах всесвіту»

—Одразу ж хочу внести ясність щодо тотожності авторки з її ліричною героїнею. До якого ступеня ви схожі? Тебе досить часто й запекло (навіть літературні критики, а не тільки поборники моральності) звинувачують у звабливому описі наркотичних переживань, у порнографічності й нецензурності, у збоченнях і песимістичному погляді на світ та життя.

— Вона — майже я. Коли ми розмовляємо про конкретний час, контекст, у нас багато спільного. В моїх романних колізіях чимало автобіографічних деталей. Але ми маємо суттєві відмінності — й світоглядні, й фактологічні. Я весь час змінююсь, вислизаю зі старої шкіри, хоча й залишаюсь тією самою істотою і водночас трохи іншою. Це торкається не тільки іміджу, зачіски чи манери поведінки. Мій світогляд і цінності зараз на космічній відстані від тих, що мала раніше. Тільки не сприймай це у категоріях святенницьких — так, наче я колись була поганою, а зараз хоч до ранки прикладай.

— Зрозуміло, ти різна. Але ж читачі, твої фанати все одно вбачають у тобі оту безсоромну особу, яка кочує по твоїх романах?

— Загалом у нашому недорозвиненому суспільстві таке ототожнювання письменника з його літературними героями — традиція. Мені регулярно закидають за «гріхи» їхні. Смішно, коли тебе не відрізняють від героя мультфільму. Сумирна дівчинка, що полюбляє готичний треш, інтровертна до ксенофобії, зациклена на своїх шизових багатошарових «я». А яким кайфовим безладним життям вона живе! Карочє, нам так не жити... Я відрізняюсь від тієї себе, якою була десять років тому. Мій життєвий досвід, якісь архетипові ситуації, що їх зафіксовано в романах разом із моєю фантазією, літературною майстерністю, відвертістю й бозна ще чим, народжують у читача відчуття, що йдеться не про уявну особистість, а про справжню живу людину. Для мене як для письменниці — це правдивий комплімент.

— А тепер про відмінності. Бо з ліричною героїнею ми вже трохи розібралися.

— Мені треба адаптуватися до світу, якось вмонтуватися у навколишнє середовище й не жити в стані «ворог навкруги». Тепер маю структуроване життя, яке вже не дає мені тої анархії, як колись. Кажу про це без ностальгії, бо я не чіпляюся за минуле.
 
— А щодо наркотичного досвіду?

— Я не ширяюся, хоча й мала наркодосвід. Вважаю, що більшість людей куштували це «задоволення». Так само, як і позашлюбний секс. А ті, хто звинувачує мене в естетизації наркотиків, — дуже неуважні й поверхові читачі. Моє авторське ставлення очевидне. Треба просто не вихоплювати на сторінці окремі слова й не робити хибних висновків. Підручник з наркології не звинувачують у розповсюдженні наркоманії, чи не так?
 
— Ще трошки — і я вирішу, що ти аскетка...

— Тільки не це! Аскеза — то для людей з перебільшенням власної вартості. Це гординя. Я не змушую себе боротися із собою й не заганяю у глухий кут. Тому й до життя ставлюся легко. Це в голлівудських фільмах у життя є якийсь вищий сенс, мета, старанно вибудувана сюжетна лінія, вмотивована поява кожного героя. Там усе розраховано на цільову аудиторію. Мої писання позбавлені жаги сподобатися читачеві, в них немає правильного фіналу. Але я плекаю наївну думку, що своєю щирістю вони можуть комусь допомогти. Банально, так? Як прагнення поділитися любов’ю.

— А як ти вважаєш, у чому сенс життя?

— Просто жити. От зараз я зрозуміла, що вмерти від наркотиків — то нормальна смерть. Вона краща за життя тих, хто свідомо перетворився на андроїдів з вмонтованою корпоративною совістю, безкінечним шопінгом та прирощуванням нулів на банківських рахунках… Й до чого це я?

— Може, ти багато про таке думаєш?

— Я думати не вмію в принципі. Скажімо так: у мені ковбасяться думкообрази, штампи, цитати, весь мотлох досвіду й культурного непотребу вариться в голові, пріє. Слова виникають лише в момент писання. А іноді сни стають словами й текстами.

— Деякі наївні психологи вважають, що людина, яка віддає перевагу чорному кольору, є депресивною. Про тебе таке сказати важко, хоча майже завжди ти одягнута в речі чорні.

— Страшенно люблю цей колір ще зі школи. В ньому я готична така, яскрава й піднесена. Він поглинає чужі енергії й захищає від втручання. Для мене в ньому нема й натяку на скаргу. Коли я швендяю Личаківкою й розглядаю некрополі, то не від присмеркового стану душі, а виключно з естетичних уподобань — люблю старовину. До речі, такий само шарм для мене мають і старі еротичні картинки. Чудові німецькі й французькі фото початку минулого сторіччя.

— Розумію твоє захоплення. Тим більше, в ті часи не практикувалося застосування імплантатів. Між іншим, я чула, ти не любиш Дженіфер Лопес?

— Ну, хто тобі таке сказав? Я їй відверто співчуваю. Бідна Дженіфер Дупес! Це як зворотній бік умєрщвлєнія плоті — накачати в попу десять кіло силікону. Краще б уже електроди в мозок уживила. А в текстах моїх вона відбилася через те, що я два роки тому активно працювала в Інтернет-виданні, вела рубрику про світське життя. Цією панною Інтернет був по вінця захаращений. Вона траплялася мені сто разів на день. Просто дістала.

— В останній твоїй книжці «Орігамі блюз» героїня має юного коханця, молодшого від неї на десять років. Хочу твоєї поради як експерта в цій царині...

— Печально, але розчарую тебе. Я не німфоманка. То, скоріше, легенди мого бренду. Так, молоденькі коханці в мене були, а той, що в романі, — реальна людина. Живе у сусідньому домі, періодично разом дудлимо пиво, він плачеться мені на своїх дівчаток чергових. Стосунки в нас чудові — нарешті ми добрі друзі.

— Твої літературні уподобання, наші рідненькі я маю на увазі. Чи в середовищі укрсучліту про таке питати — табу?

— На це питання я відповім серйозно, хоча зазвичай літературні зірки його уникають. Уже багато років я в захопленні від Сергія Жадана. Він — таки зірка, а його книжки мене затоплюють, як сель. Подобається Софійка Андрухович. Її перша річ «Старі люди» страшенно мене вразила. А як я люблю Дереша! Як людину, письменника та артефакт. Це світлий спалах, бодхисатва веселковий. Навіть не дивлячись на кон’юнктурний контекст цього визначення — він позитивний. Свіжа, легка мова, почуття гумору. А Льоня Кононович — то взагалі літературна дама мого серця.

— У Києві десь раз на місяць відбувається якась вечірка, яку мої колеги-журналісти називають скандальною, а то й шокуючою. На моє питання «І що ж там таке скандальне буде?» чую у відповідь, що напівоголена Поваляєва прочитає щось зі своїх непристойних одкровень. Тобто твоя участь у вечірці автоматично переводить її у ранг скандалу. Ти мріяла про таку репутацію?
 
— О, це дар неба! Яке ж у людей невеселе й тупе життя, якщо їм так цікава моя персона. Я не ховаюся від фотографів, які полюбляють знімати мене з цигаркою або з алкоголем. Так, я палю, люблю пиво й коньяк, живу, як вважаю за потрібне, вголос кажу те, що думаю, не намагаюся виглядати бездоганно — то це і є скандал? Знаєш, таке ставлення до мене може опосередковано прислужитися й зацікавленості у сучасній українській літературі. Навіть милосердю скандальність допомагає. Нещодавно брала участь у благодійному аукціоні «Зірковий секонд-хенд». Безладна й весела антигламурна вечірка разом з Фоззі, Фаготом, Сашком Положинським, Катею Сhilly. Вечірку утнула Ірена Карпа з «Фактично самих». Продаючи наше шмаття, організатори за дві години зібрали близько тисячі доларів для покинутих дітей.
 
— А що поганого тобі зробив гламур?

— А що він може мені зробити? Просто затрахав. Хай існує все, що існує. Але не треба намагатися залапати всю планету, блін! Це ж як вірус, що прагне захопити більшу територію. Сиди собі в своєму цільовому секторі й не намагайся усім промити мозок до гламурного блиску. Гламур красивенько прикриває захланну споживацьку ідеологію. Ці моцаки треба рубати, як не маєш бажання перетворитися на зомбі.

— Ти знаєш таких, що вже перетворилися?

— Я тут сперечалася з одним режисером, котрий намагався переконати мене, буцімто люди дійсно потребують виключно зірково-гламурного наповнення свого життя. Посилаючись на рейтинги, опитування й маячню психологів-маркетологів. А після декількох чарчин рюмсав у мене на плечі, що його не збуджують силіконові красотки з обкладинок глянцевих журналів, вважав це своєю особистою вадою. Що тут порадиш? Або хай жере віагру, або радіє, що він нормальний мужик, у якого стоїть на нормальних жінок, а не на манекенів з порожніми очима.
 
— Ніколи не кажи «ніколи», але все ж таки мені дуже цікаво, чи існують для тебе табу? Те, чого принаймні зараз ти робити не будеш нізащо?

— Не співала би з Поплавським. Не роздягалася б для модних обкладинок. Не тому, що цнотлива, маю купу своїх голих фоток. Мене верне від того, що на цьому робиться концепція продажу продукту. Так само сподіваюсь уберегтися від комерційних стосунків з політичними партіями. Дехто на цьому заробляє шалені гроші й спить по ночах спокійно, а мені краще не псувати собі карму.

— А як же модні речі?

— Як я люблю речі з історією, з характером! Не одноразові вдяганки-презервативи, котрі не шкода викинути без емоцій та спогадів, а шати-коханці, з якими у тебе стосунки, й ти знаєш, що вони мали любов і до тебе. Платтячко моєї прабаби — то воно в мене є чи я в нього є? Меблі, що живуть у родині кілька поколінь. Спадкові сервізи й книги — так має бути. Порівняно з людським життям речі можуть жити вічно. Їм просто не дають цього робити заради великої фігні — аби гроші швидше міняли руки.

— Ти пишеш професійно десь років шість. Аналізуючи твій творчий доробок, я із задоволенням спостерігаю ріст майстерності. Для тебе все написане тобою однаково вартісне? Ти сама помічаєш прогрес?

— Я не паразитую на власних рефлексіях та історії хвороби. Своє зростання я усвідомлюю, але ставлюся до цього факту спокійно. Нема нічого дивного в тому, що піаніст щодня грає етюди й удосконалює техніку. Ще більш банальний приклад: регулярні вправи бодібілдера з гантелями призводять до нарощування м’язів. До того ж я позбавилася ментального фетишизму — коли тобі кожна твоя думка-какашка страшенно дорога. Ти не можеш спокійно викинути її з тексту, сидиш над нею, медитуєш, робиш собі «муки творчості»... Тепер у мене й шлаку в текстах стало менше, й вбиваю я його без жалю. Критику теж сприймаю. Тільки, шкода, не кажуть правду в очі. А я б такій людині пиво поставила. Й не тому, що я мазохістка, а тому що людина чесна. Частіше буває, що критикують зарозуміло, а потім з’ясовуєш, що воно, падлюка, тексту не читало.
 
— Я спостерігала тебе у різних соціальних ролях, але жодного разу не довелося побачити тебе жінкою-матір’ю.
 
— У мене двоє синів — Василеві дев’ять, а Романові вісім років. Візьму на себе сміливість стверджувати, що мати з мене вийшла хороша. Не авторитарна, не квочка. Наш світ шаблонів крутиться саме тому, що нормальні батьки прагнуть дати своєму чаду досхочу того, чого самим не вистачало. Замкнуте коло — змалечку нав’язувати свої бажання істоті, яка не є твоєю власністю.

— Ти займаєшся їхнім вихованням?

— Своїм дітям я даю свободу та можливість самим вибирати, робити помилки, усвідомлювати набутий досвід. Я не тисну на них, не намагаюся прожити за них їхнє життя. Для мене важливо, щоб у їхньому житті був баланс, щоб їх не рвали внутрішні протиріччя, щоб вони знайшли свій шлях серця. І їхнє майбутнє я не планую. Й не чекаю від них рекордів, великих звершень та успіхів. Вони — окремі істоти, а в житті може бути все. Давай дулі тримати, щоб не наврочити.

— А за майбутнє своїх дітей переживаєш?

— Так. Але уяви собі: людина народилася Геростратом. Що тут уже поробиш? Це її шлях. Матері боляче, але це треба прийняти. Не дай, Боже, і в тюрму може потрапити, стати сірим довбаним яппі, системним наркоманом, убивцею чи банкіром з чистими руками. Але ж це моя дитина — я прийму її вибір.
 
— Діти читали твої книжки?

— Поки не цікавилися, але моє життя — то відкрита тема. На їхні питання відповідатиму відверто. Мені нема чого приховувати.
 
— Нормальний шлях жінки — вийти заміж, народжувати дітей, мати партнера, дах над головою. Як ти вважаєш, жінка повинна виходити заміж?

— Кому це вона винна? Суспільству, щоб воно к бісу не розвалилося? Аби з’явився мужик, який сказав би мені: «Я стану хорошим, ми купимо квартиру, я кахлі поклею на стінки в сортирі»… Так я нічого не мала б проти. Але заміж? Це настільки відповідальний крок. Тим більше, він потрібен не мені, а соціуму, що плекає якісь свої схеми. Зрозумій, я не закликаю суспільство відмовитися від інституту шлюбу. Кому то потрібно — хай собі жениться. Але не треба на мене дивитися скоса, коли мені той шлюб ні до чого. Не хочу я штампіка у паспорті. Нащо мені залишати зайвий слід на мембранах всесвіту?

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Я, «Побєда» і Берлін
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: