CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 18
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 18
???????
???? ??????
«Приморожений» вогник
Новий 2006 рік
Золотий грамофон - це пристрасні почуття
Кому дістався «Золотий грамофон»?
Станція Березай! Кому треба — співай!
CITY PEOPLE
Мадам, Мсьє, на бал...
В гостях у CITY LiFE Олександр Пономарьов
CITY PEOPLE
Кутюр’є ялинкових прикрас
Які іграшки модні?
CITY SOCIETY
Першу княжну України обрали у Луцьку
«Княжна України — 2005» у Луцьку
CITY SOCIETY
Різдво у Карпатах
«Споконвіку було Слово, і слово було у Бога, і Слово було Богом... І Слово сталося тілом і перебувало між нами, сповнене благодаті та правди, і ми бачили славу Його…»
Михайло Дейнега: «У Ватикані мій ангел увійшов до десяти кращих»
І «Різдво Христове», і «Різдво Марії»...
«Наша духовна спадщина»
Повернення «Львівської Богоматері»
CITY HISTORY
Забаглось вина? Біжіть в... аптеку
Таємниця консервації часу
«У літо 6668 князь Мстислав розписав святу церкву у Володимирі»
Подібної церкви не було на всій північній землі
CITY FAMILY
Квадратура фішки
Чхати на грип небезпечно
CITY FAMILY
Йорданія: любов і голуби
CITY ART
Наталка Карпа: співачка, телеведуча й невиправна оптимістка
CITY ART
Юрко Кох: «Хуліганство у мистецтві — не гріх»
CITY ART
Світлана Поваляєва: «Не залишу свій слід на мембранах всесвіту»
Я, «Побєда» і Берлін
???? ??? CITY
???????:
N1(18) Січень 2006     ???? ??????: CITY HOLIDAY
??? ? ???????
CITY HISTORY
«У літо 6668 князь Мстислав розписав святу церкву у Володимирі»

Подібної церкви не було на всій північній землі

Колись між повноводними ріками Лугою і Смочем, недалеко від місця, де вони зливалися, височіло два мальовничих пагорби. На одному красувався замок, оточений земляними валами, а на другому — величний кам’яний храм.

У Никонівському літописі зазначено, що в літо 6668 (1160 року за новим літочисленням) князь Мстислав Ізяславович «розписав святу церкву у Володимирі і прикрасив її дивними святими і дорогими іконами та книгами, і речами багатьма дивними, і священним посудом золотим і срібним з бісером, і каменем дорогим». Дослідники роблять висновок, що йдеться про храм щойно побудований. І тому часом спорудження Успенського собору вважають 1156-1160 роки, початок князювання у Володимирі Мстислава Ізяславовича, правнука Володимира Мономаха.
Успенським храм було названо не випадково. У другій половині ХІІ століття так іменували соборну церкву Києво-Печерської лаври, і храми, присвячені Успінню Богородиці, почали зводити в багатьох столицях князівств.
За задумом князя, храм повинен був стати місцем вічного спокою для нього та його нащадків. Під керівництвом Мстислава 1167 року об’єднані руські загони розгромили половців, і на деякий час їхні напади припинилися. Того ж року Мстиславу вдалося силою зайняти Київський престол. Але військо Андрія Боголюбського 1169 року взяло Київ, а Мстислав утік назад, у Володимир. Через рік, маючи сорок літ, він помер. «І поховали тіло його з почестю великою і з співами голосопохвальними», — зазначено в Іпатіївському літописі під 1172 роком. І положили «у святій Богородиці в єпископії, яку сам сотворив у Володимирі».
Нащадки Мстислава, які міцно утвердилися у Волинському князівстві, турбувалися про собор, вважали його своєю родовою святинею. Окрім богослужбового, собор мав велике державне значення. Тут підписувалися і скріплювалися клятвою на Хресті та Євангелії міждержавні угоди, проводилася коронація багатьох волинських князів. Стольний град Володимир викликав захоплення у сучасників.
Та попереду були тяжкі часи. Зі сходу хлинуло нашестя татар. На початку 1241 року полчища хана Батия, спустошивши волинські міста, підійшли до Володимира. Дружинники й озброєні жителі міста боролися до кінця, а коли впали останні бастіони оборони, зачинилися у церквах. Але це не врятувало їх. Військо хана не щадило ні старого, ні малого. Церква Пресвятої Богородиці, як і всі інші храми міста, була заповнена трупами.
1259 року на Волинь і Галичину посунула орда під проводом Бурундая, який відзначався особливою жорстокістю. Як оповідає літописець, князь Василько справляв весілля своїй дочці Ользі, котра виходила заміж за князя Андрія з Чернігова. Саме в розпал гуляння надійшла звістка, що йде зі своїм військом проклятий Бурундай. У брата на весіллі був і галицький князь Данило з синами Левом і Шварном. Вони не були готові дати відсіч завойовникам. Хан поставив вимогу, щоб зруйнували укріплення міста. І Василько наказав підпалити дерев’яні оборонні стіни.
Князь Василько користувався великою повагою серед місцевих бояр. 1265 року померла і була похована у соборі його дружина — княгиня Олена. Невдовзі, 1269 року, помер і сам князь. «І поклали його в церкві святої Богородиці», — писали літописці.
Наступником Василька став його син Володимир — князь добрий, набожний і високоосвічений, який правив двадцять років. Галицько-Волинський літопис розповідає, що «Володимир Василькович був книжник великий і філософ, якого не було у всій землі і після нього не буде». Він будував і прикрашав храми, постійно дбав про соборну церкву, де покоїлися його предки. Володимир страждав від важкої хвороби і не мав дітей, тож перед смертю вибрав собі наступника — двоюрідного брата Мстислава Даниловича, князя Луцького. Незадовго до смерті Володимир виїхав у своє улюблене місто Любомль. Там і помер 10 грудня 1288 року. Тіло його привезли до міста Володимира і поховали поруч із батьком — Васильком Романовичем.
Князь Мстислав засів на столі свого брата Володимира якраз на Великдень року 6797-го (1289), у місяці квітні. Він зробив Успенську церкву настільки «дивною і славною всім навколишнім краям, подібної якій не було у всій північній землі від сходу до заходу».

Собор горів і ремонтувався

Понад три сторіччя, незважаючи на війни і лихоліття, вистояв древній храм, зберігши свою велич і славу. Але далі на нього чекали руйнування. Як свідчить Супрасльський літопис, 1491 року татари десятитисячним військом напали на Волинь і завдали багато горя. У Володимирі вони попалили всі будівлі і церкви, багато людей порубали шаблями і забрали в полон. Значних пошкоджень зазнала і головна церква міста. Єпископ Вассіан доклав чимало зусиль для її відбудови. Щоб захистити храм від завойовників, навколо нього збудували невеличкий оборонний замок.

У ХІV столітті Волинь стала провінцією Литви і потрапила під володіння Польщі. Приблизно з середини ХVІ століття почався відкритий наступ польських властей на українське православ’я. Король одержав повноваження від сейму на свій розсуд розпоряджатися єпископськими і монастирськими посадами, міг поставити будь-кого за вірну службу чи за щедрі подарунки. Так на Володимирську кафедру потрапив Іоанн Борзобагатий — світська людина, яка головною метою свого єпископства бачила подальше збагачення за рахунок церкви та парафіян. Борзобагатий був на єпископській кафедрі сімнадцять років, аж поки у 1565-му єпископ Холмський Феодосій Лозовський випросив у короля грамоту на місто Володимир. Собор він брав штурмом, привівши сюди озброєних людей.
1593 року єпископську кафедру у Володимирі очолив Іпатій Потій, який, перебуваючи під впливом католиків, невдовзі разом із Луцьким єпископом Кирилом Терлецьким став ініціатором створення унії. 1596 року у Бресті була підписана церковна унія. В історії храму, який понад чотириста років був православною святинею, наступає період уніатського панування. Іпатій Потій помер 18 липня 1613 року і був похований, згідно із заповітом, у соборній Успенській церкві «перед вратами царськими, між амвоном і дверима».
У часи правління уніатів древній храм зазнавав змін і перебудов. Наступник Іпатія Потія єпископ Іоаким Мороховський укріпив свою резиденцію і кафедральний двір кам’яними стінами з вежами, на яких стояли чотири невеликих гармати і три гаківниці — довгі фортечні рушниці. Після нього єпископ Йосиф Мокосій-Боковецький побудував новий кам’яний архієрейський дім на місці дерев’яного. Під південним вівтарем собору він розпорядився збудувати склеп для поховання єпископів.
Пожежа 1683 року спопелила місто. Сильно постраждав і Мстиславів храм: на ньому згоріла покрівля, потріскали верхні куполи. А невдовзі і стіни стали руйнуватися. Капітально відбудував храм єпископ Лев Зеленський. Навколо владичного замочку він звів нову кам’яну стіну, а також спорудив нову дерев’яну дзвіницю. 1715 року собор знову згорів і ремонтувався. У 1753 році був капітально перебудований, що наблизило його до католицького костелу. Із західної сторони добудували новий фасад, у декорі якого форми бароко поєднувалися з елементами класицизму. Архітектори вказують, що цей фасад був схожий на браму грецького міста Мілета (ІІІ століття до н. е.). Було також покладено нову підлогу з кам’яних плит, прорубано в стінах нові і розширено старі вікна. Значні зміни зроблено й усередині.
Численні ремонти і перебудови порушили стійкість масивної споруди. Та й час робив свою справу. Коли 1782 року останній з уніатських єпископів Симеон Млодський розпорядився прорубати з північної сторони новий вхід до проповідницької кафедри, не витримав один із шести стовпів — обвалився, впала і частина склепіння. Храм став аварійним, богослужіння припинилися. Майно перенесли в домову Успенську церкву, влаштовану у трапезній єпископського замку, де воно зберігалося до 17 серпня 1812 року. В той день церкву пограбував один із загонів армії Наполеона.

Склеп був ущент заповнений домовинами

1795 року Волинь увійшла до складу Росії, і в краї відновилася православна віра. Був момент, коли Успенському собору загрожувало знищення. 1802 року надійшла пропозиція «колишню уніатську кам’яну церкву разом з будовами, які належать їй, передати в казенне відомство». Врятував храм тодішній єпископ Волинський і Житомирський Варлаам. Але спроби відновити собор були невдалими через нестачу коштів, і він усе далі приходив у запустіння. Там розмістили склад сіна, дров і господарських речей, а в прибудові зробили приміщення для утримання худоби. Вслід за склепінням упав купол. Після кількох чергових обвалів храм залишили напризволяще під відкритим небом.

Майже сотню літ він стояв у руїнах. У місті часто розповідали про таємниче світло, яке ночами осявало руїни, про чудесні церковні співи, які нібито чути із забутих храмових стін.
Але в останні роки ХІХ століття з усією серйозністю постало питання про відбудову собору. 1886 року була створена комісія, для дослідження руїн храму було запрошено відомих учених — професорів Володимира Антоновича й Адріана Прахова, секретаря Київської археологічної комісії Ореста Левицького.
Собор перебував у жахливому стані. Кругом — гори сміття і уламків, які поросли травою та бур’яном. На місці, де стояв іконостас, виросло дерево. Ще одне закріпилося на одній з високих стін. На «горному» місці у вівтарі ріс кущ бузини. Над входом звили гніздо лелеки. Стіни поросли мохом...
Під час розчищення будівлі храму та його території вивезли кілька тисяч возів сміття. Усі об’єкти були обміряні, сфотографовані й описані, складено плани відбудови. У головному вівтарі, де були закладені вікна, дослідники знайшли давні фрески. Всередині собору відкрили гранітний поміст із широких кам’яних плит зеленуватого й фіолетового кольорів, подібних до плит у Почаївській лаврі. Покладені вони були 1753 року під час однієї з перебудов. Нижче був товстий шар сміття, переповнений розкиданими людськими скелетами. Під ним дослідники наткнулися на значно давнішу підлогу із цегли, яку можна було віднести до доби спорудження храму.
Далі приступили до обстеження поховань. У західній частині храму склеп був ущент заповнений домовинами: кам’яними, цинковими, у вигляді дубових видовбаних колод, труни були з дощок, просмолені зверху або оббиті шовковими тканинами, стояли рядами, одна на одній в кілька поверхів. На скелетах збереглися залишки одягу з дорогих тканин — парчі, оксамиту, шовку. Стало очевидно, що тут протягом століть було поховано чимало багатих і знатних людей Волині.
Особливий інтерес у вчених викликали князівські поховання, розміщені біля входу. Померлого князя клали в домовину з гранітних плит або в саркофаг, який ставився на підлозі. У стінах були спеціальні ніші, так звані аркасолії, у які ставили домовину. Таких місць знайшли п’ять, але саркофагів у них не було. Один відділ був замурованим. Після його відкриття виявили чотири скелети — два чоловічі, жіночий і дитячий. Один чоловічий скелет був великих розмірів, і череп мав тільки ліву половину нижньої щелепи, почорнілі краї якої вказували на прижиттєве руйнування кістки. На думку вчених, то були останки князя Володимира Васильковича. Другий чоловічий скелет міг належати батькові цього князя — Василькові Романовичу, а жіночий — його дружині, княгині Олені.
Під нішею з князівськими скелетами виявили дерев’яну осмолену труну з розбитим віком, у якій лежав скелет жінки. Збереглися завитки русявого волосся, залишки туфель, розбите дзеркало в шовковій рамі, шматки шовкової тканини, комір з тонкого мережива, шматки чорного оксамиту, шитого золотом, шовковими нитками і бісером. Візерунок зображав оленів, що біжать. Окремо знайдено два золотих персні. Один із них — масивний з овальною печаткою, на якій зображені вершник з піднятим мечем (герб Гедеміновичів) та латинські літери A.S.K. з датою 1570. Посередині церкви знайдена розбита плита з червоного граніту, на якій висічено герб Гедеміновичів, а напис вказував, що похована тут княгиня Анна Сангушко-Каширська. Це була дружина князя Сапіги, воєводи Вітебського.
У соборі було чимало єпископських поховань. Домовини стояли під стінами. В одній із них знайшли «скуфію», але при скелеті не було хреста, Євангелія чи інших ознак єпископського сану. Друга усипальниця виявлена внизу між амвоном і царськими вратами. Археологи дійшли висновку, що то склеп Іпатія Потія. Адже у заповіті він наказав поховати його тіло саме в цій частині храму. Поховання були пограбовані.

Царська сім’я пожертвувала 12 725 рублів

Після вивчення і дослідження залишків собору прийняли рішення відновити його у первісному вигляді. Будівничі мали зразки численних церковних будівель часів Київської Русі. Реставрацію доручили академіку архітектури Григорію Котову.

Православне братство почало збір коштів. Щоб підняти авторитет братства, почесними членами обиралися царські чиновники та багаті люди. Імператор Микола ІІ взяв цю справу під свою опіку. Для відбудови храму «по височайшому повелінню» виділили 30 тисяч з державної казни, надійшло пожертвування від «августійших осіб імператорського дому» в сумі 12 725 рублів. Надходили гроші від Волинської духовної консисторії, церковних парафій. У день Успіння Богоматері встановили збір коштів у всіх церквах Росії. Протягом кількох років було зібрано 127 550 рублів.
Документи розповідають про початок відбудови. На риштування із церковного лісу вирубали тисячу дерев діаметром внизу не менше 25 сантиметрів. Налагодили виробництво плитчастої цегли за формою старовинної плінфи. Підбиралися спеціальні розчини для її укладки. Трудилося багато справжніх майстрів. На початку 1900 року відбудову храму закінчили. Влітку виконали внутрішнє оздоблення і спорудили дзвіницю, а 3 вересня в урочистій обстановці на куполі собору встановили великий позолочений хрест. На світанку 16 вересня у Володимирі-Волинському зустрічали процесію з іконою Почаївської Божої Матері, усі церкви міста, вулиці і майдани були заповнені народом. Опівдні почалася панахида по померлих творцях храму, благодійниках і єпископах, останки яких покояться у його стінах.
«Велич храму так і приковує увагу кожного, — писав у «Волинських єпархіальних відомостях» священик Костянтин Левицький, — не хочеться і покидати, на що не глянеш, все так і манить, і полонить».
На освячення прибув член царського дому Романових, великий князь Костянтин Костянтинович. Біля спорудженої арки його зустрічали з хлібом-сіллю архієпископ Волинський і Житомирський Модест в оточенні духовенства, місцеві чиновники, поміщики, багато народу. Вдарили у всі дзвони. Розпочалася всеношна. На правому криласі співав архієрейський хор, на лівому — учні місцевої двокласної школи. Яскраво освітлений храм було далеко видно серед нічної темряви, а з відкритих дверей линули співи. Зблиснуло небо, загуркотів грім і полив дощ.
Вранці по омитих дощем вулицях із собору вирушив хресний хід до річки Луги на освячення води, за ним з пагорба спостерігали тисячі людей. На протилежному березі стояли гармати, і кожен раз, коли хрест занурювався у воду, лунав салют. Через годину на площі вишикувалися війська у парадній формі. Хресний хід зі свяченою водою рушив у храм, переповнений народом. Архієпископ Модест із трьома єпископами здійснив освячення храму і відправив літургію. Великий князь вийшов до військ. Зазвучали сурми, і на площі церемоніальним маршем під звуки духового оркестру з високо піднятими знаменами пройшли драгуни, козаки, артилеристи і древні ратники.
У замочку готувався обід для іменитих гостей. Столи накрили на 130 персон. Біля кожного прибору разом із меню лежала коротка брошура «Мстиславів храм Успіння Богоматері у місті Володимирі-Волинському». Трапеза закінчилася о 5-ій годині. Невдовзі великий князь відбув у Ковель. На станції Турійськ йому вручили телеграму царя: «Щасливий, що освячення відновленого Мстиславового храму відбулося. Дякую Тобі і всім, хто потрудився при цьому святому ділі. Миколай». В урочистостях узяли участь понад 25 тисяч людей.
Через віки Мстиславів храм знову постав перед волинянами в усій своїй красі. Відродженим з руїн, оновленим і величним увійшов він у ХХ століття, але донині ховає в собі багато віковічних таємниць. Ще привабливішим став він в останні роки, коли Україна здобула незалежність, стали відроджуватися традиції нашого народу, духовність і віра. Церковній громаді було передано навколишні будівлі, зокрема, єпископські палати, в яких раніше був краєзнавчий музей.
Собор зачаровує. Споглядаючи його, задумуєшся над минулим і сьогоденням, над тим, що зникає і що залишається на віки. Не лише на землі, а й у людських душах. Тут відчуваєш подих століть, зв’язок багатьох поколінь, гордість за своїх предків.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Забаглось вина? Біжіть в... аптеку
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: