CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 18
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 18
???????
???? ??????
«Приморожений» вогник
Новий 2006 рік
Золотий грамофон - це пристрасні почуття
Кому дістався «Золотий грамофон»?
Станція Березай! Кому треба — співай!
CITY PEOPLE
Мадам, Мсьє, на бал...
В гостях у CITY LiFE Олександр Пономарьов
CITY PEOPLE
Кутюр’є ялинкових прикрас
Які іграшки модні?
CITY SOCIETY
Першу княжну України обрали у Луцьку
«Княжна України — 2005» у Луцьку
CITY SOCIETY
Різдво у Карпатах
«Споконвіку було Слово, і слово було у Бога, і Слово було Богом... І Слово сталося тілом і перебувало між нами, сповнене благодаті та правди, і ми бачили славу Його…»
Михайло Дейнега: «У Ватикані мій ангел увійшов до десяти кращих»
І «Різдво Христове», і «Різдво Марії»...
«Наша духовна спадщина»
Повернення «Львівської Богоматері»
CITY HISTORY
Забаглось вина? Біжіть в... аптеку
Таємниця консервації часу
«У літо 6668 князь Мстислав розписав святу церкву у Володимирі»
Подібної церкви не було на всій північній землі
CITY FAMILY
Квадратура фішки
Чхати на грип небезпечно
CITY FAMILY
Йорданія: любов і голуби
CITY ART
Наталка Карпа: співачка, телеведуча й невиправна оптимістка
CITY ART
Юрко Кох: «Хуліганство у мистецтві — не гріх»
CITY ART
Світлана Поваляєва: «Не залишу свій слід на мембранах всесвіту»
Я, «Побєда» і Берлін
???? ??? CITY
???????:
N1(18) Січень 2006     ???? ??????: CITY HOLIDAY
??? ? ???????
CITY SOCIETY
Різдво у Карпатах

«Споконвіку було Слово, і слово було у Бога, і Слово було Богом... І Слово сталося тілом і перебувало між нами, сповнене благодаті та правди, і ми бачили славу Його…»

Так описує свято Різдва Христового найзагадковіше з Євангелій — від Іоанна. Цей його початковий вірш впродовж уже двох тисячоліть хвилює своєю езотеричною таємничою глибиною кращі людські уми, які намагаються зазирнути в саму суть цього таїнства. Суть дотепер незбагненну, бо якій людині дано пізнати провидіння Господнє? І водночас суть безкінечно близьку й олюднену, бо ця таємниця Слова явилася в світ крихким тілом маленької беззахисної істоти — немовлятка Ісуса. Зірка провістила його появу, і привітали його слабкі й убогі, і схилилися перед ним найсильніші світу сього. Щороку вже два тисячоліття поспіль 24 грудня та 6 січня весь християнський світ відкладає всі свої справи і збирається біля родинних вогнищ, аби повторити за янголами: «Слава Всевишньому і мир на землі людям доброї волі».

Різдво — найромантичніше з християнських свят. Воно поєднало святість приходу в світ Сина Божого і прадавні язичницькі традиції: культ сонця та обряд ушанування предків, сторінки історії, магію міфу і таїнство віри... Але сьогодні для більшості травмованих цивілізацією міських мешканців Різдво — стандартний набір з ялинки, вечері з кутею і святковим обідом завдовжки до Йордану... Натомість практично поряд, посеред Європи, за кілька сотень кілометрів від всіх техногенних благ сучасної цивілізації є смужка території 100-120 кілометрів завширшки і 290 — завдовжки, де й тепер вірять і святкують так, як і тисячу років тому. Це — Карпати.

Містичний шарм етнографічного і міфологічного буяння цього архаїчного гірського світу спровокував свого часу Лесю Українку на «Лісову пісню», Михайла Коцюбинського — на «Тіні забутих предків», а великого мольфара кінематографа ХХ століття Сергія Параджанова — на однойменний кіношедевр. І, головне, гуцули тут створили свій всесвіт на прикордонні слов’янського та дакорумунського світів у часи народження Христа і стали в карпатському регіоні тим, чим стали козаки для Центральної України — національним символом сили, енергії, волі. Тут, поблизу знаменитої, священної для гуцулів гори Чорногори, де «починається вода і закінчується хліб», стрижень гуцульського характеру вже понад тисячоліття формують християнська віра і архаїчна народна традиція, які зрослись, як сіамські близнюки. В душі гуцули навіть більше язичники, ніж християни, тому що поклоняються природі, а в Бога вірять тільки тому, що він цю природу створив. Їх світ чудом дотривав між двома великими цивілізаціями Заходу і Сходу до сьогодні практично недоторканим, тож кожен, хто приїжджає у Карпати, має унікальну нагоду зануритись у часи народження міфів без машини часу.

Гуцули дотепер щиро вірять у різну нечисту силу і злих духів, які населяють скелі, ліси, провалля і яким дотепер приписують усі свої невдачі та нещастя. Тому й сьогодні живуть по карпатських селах правдиві мольфари: відуни-чаклуни, які вміють оборонити християнина від нечисті, примусити град обійти стороною село, викликати у посушливі часи дощ...

Й сьогодні у більшості сіл гуцули живуть без газу, водопостачання і каналізації, без асфальтованих доріг і мобільного зв’язку, а на полонинах — і без електрики, ходять до тих самих дерев’яних церковець, що і їх прадіди, а на Різдво, хоч за якими б морями, океанами були, мусять зібратись усією родиною навколо батьківського столу. До п’ятдесятих років минулого століття місцеві мешканці тут і в будні, й у свята вбирали традиційний народний одяг. Сьогодні прийти до церкви на святкову відправу цілою родиною, від старого до малого вбраною у традиційний народний одяг, для гуцула з Криворівні, Космача, Верховини та навколишніх сіл дуже престижно. Це водночас, як за старих добрих часів, і демонстрація заможності, тому що пошити таке вбрання і тоді, й тепер — зовсім недешево, і своєрідне публічне проголошення своїх генетичних прав на цю землю: її гори, річки, ліси, полонини, і підтвердження свого права спадку на історію та культуру маленького гордого гуцульського народу.

У гуцулів не тільки своя віра і своя Біблія, а й свої літочислення та річний календар. Запитайте когось зі старших гуцулів, коли він народився, і почуєте: на Івана, на Петра, перед Різдвом, на Великодні. А як спитаєте про рік, то скажуть — перед першою війною (Першою світовою), як упала Австрія, як настала Польща, як діда взяли на війну... І це не тому, що народ такий темний, а просто у гуцулів свої рахунки з часом. Вони відраховують роки не числами, а важливими для них подіями: як буря ліси повивертала, як я женився, як закладали у нас церкву... А пори року визначають великими християнськими святами, з яких найурочистіші — Різдво і Великдень.

Уже за тиждень перед Різдвом гуцулки починають прибирати хату й обійстя: білять, миють, перуть, складають. Як приберуть, починається святкове готування: і обов’язкових дванадцяти страв на Святвечір, і святкового різдвяного столу. Печуть калачі і завиваники з маком, готують гриби і рибу, вареники й голубці, узвар та боби, капусту і буряк. Щоправда, тепер живу рибу, яка колись рясно водилася по чистих гірських карпатських річках, а за останні сто років якось витовклась і перевелась через постійні лісосплави, на столі найчастіше заміняє магазинний оселедець, а до традиційної різдвяної куті замість меду гуцули найчастіше додають халву, але це — нюанси, викликані сьогоденною ситуацією.

Кістяк традиції залишається незворушним. Спочатку святкова відправа (Служба Божа), до якої приходять усім селом, а з церкви, запаливши там свічку, всі йдуть до місцевого кладовища, яке традиційно розташоване поблизу, і ставлять ті свічки на могилах своїх рідних. Ніч, мороз, гори, сніг по коліно, і під тихим чорно-бездонним зоряним небом — тихе сільське кладовище, вкрите сотнями вогників. Це видовище, яке може вразити навіть загартованих голлівудськими суперефектами європейців з американцями. У цих могильних вогниках живе різдвяна традиція святкової гостини живих для душ своїх мертвих предків, які у цей день і час відвідують оселі своїх нащадків.

В цю ніч у карпатських горах, як і тисячі років тому на давньослов’янських подвір’ях, у прадавніх поселеннях скандинавів, галлів, готів, іберійців, господарі оселі складають у миску кутю та всіх потроху святкових смаколиків для тих, з кого починався їх рід і народ. І обходять із цією мискою хату і стайню, пригощаючи і вівцю, й корову, і птицю (тільки свині та собаці давати не можна), а потім ставлять миску на вікно, де вона стоятиме впродовж усіх свят. Потому, як і тисячі років тому, після спільної молитви кидають ложку святої куті в бік печі — на добробут у хаті, а вже опісля сідають до святкового столу, біля якого урочисто вбрана ялинка — символ вічного життя. А на столі дванадцять страв — символи 12-місячного сонячного циклу, протягом якого сонце народжувалося, набиралося сили, давало врожай, а з ним і життя, старіло й помирало, щоби від дванадцятого блюда — дванадцятого місяця — все почати спочатку.

Хоча на Святвечір у гості зазвичай не ходять і гостей не приймають, це — суто родинне застілля, кожному незнайомцю, який опиниться в цей момент у селі, гарантовані гостинний нічліг і запрошення на вечерю від усіх, з ким він буде спілкуватися. Мало того, що гуцули гостинні з традиційною для всіх гірських народів щирістю, вони ще й як правдиві християни розуміють, що людина, яка в такий день опинилася в силу потреби чи обставин далеко від рідного вогнища, не має залишатись у цей вечір сама, без родинного тепла і благословення святої вечері.

А коли різдвяна ніч, ніч смерті і народження, перейде за північ, і зимове сонце поверне своїх круторогих биків до теплих купальських (на Івана Купала) містерій, сили зла відступають від людей, їх житла і хазяйства, від полів і тварин, і починається свято. Від хати до хати мандрують малі колядники, сповіщаючи людям добру звістку про народження Бога Ісуса. І сіють по всіх порогах пшеницю — аби виросла наступного року добрим урожаєм. А зранку після святкової служби місцевий священик благословляє на коляду гурти дорослих (гуцули називають такі гурти партіями). Кожна партія спочатку колядує окремо, а потім одна за одною тричі зі співом обходить церкву, ще один раз колядують усі разом, а вже тоді розходяться селом. Коляда — це слово Боже, тож не може минути у такий день жодної хати.

У селі Криворівня Верховинського району чи не найбільше на весь район колядників. До благословення їх стає зараз, може, й вісімдесят. Тут кожен куток села має свою партію колядників, які наввипередки одне перед одним хизуються багатством традиційного вбрання і знанням якнайбільшого числа старовинних колядок. Співають і вбираються не для туристів, яких тут поки що немає, а для себе, плекаючи в такий спосіб свій одвічний зв’язок із природою краю, міфологією, релігією та традицією свого народу. І поки вони співають, для цього краю часова форма розповіді про народні свята не переходить у минулий час. Вона залишається у теперішньому часі: вірять, моляться, хрестять, колядують...

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Михайло Дейнега: «У Ватикані мій ангел увійшов до десяти кращих»
  І «Різдво Христове», і «Різдво Марії»...
  Повернення «Львівської Богоматері»
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: