CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 17
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 17
???????
CITY MIX
Танго — це танець життя
Славомір Мрожек. «Танго».
У театр прийшла сороканіжка
«Ляльки шоу-25»
Перший спектакль Єжи Новак зіграв у Богородчанах
Єжи Новак побував на Івано-Франківщині
CITY PEOPLE
Кузьма «Скрябін»:«Я стрижуся, коли в мене депресія...»
Кузьма в гостях у CITY LiFE
???? ??????
Василь Вірастюк: «Шварценегер поки не знає української мови»
Василь Вірастюк в гостях у CITY LiFE
CITY PEOPLE
Чотириста «похресників» родини Мороз
«Інтерсоно»
CITY SOCIETY
Вічна лучанка Олена Абаза
В гостях у CITY LiFE Олена Абаза
CITY SOCIETY
Ірена Карпа: «Продюсер мені гомілку покоцав, а я йому щелепу вибила»
В гостях у CITY LiFE Ірена Карпа
Екстремальний «Нівроку»
XII фестиваль молодіжного мистецтва «Нівроку» відбувся у Тернополі
CITY SOCIETY
Таємниці Личаківського кладовища
Розкриває CITY LiFE
CITY HISTORY
Древнє Рівне — язичницький мегаполіс?
Досліджує CITY LiFE
Трипільці жили біля сучасного Луцька
Досліджує CITY LiFE
CITY SHOPING
Кавовий бум на віденський кшталт-2
Все про каву!
CITY FAMILY
Злата Прага
Детально про Прагу...
CITY ART
Кременець — ворота раю
Фотовиставка присвячена славетному місту...
CITY ART
Шарм ретрографіки
«Руська, 12»
Гардероб її величності Історії
Франциск І мав 13 600 золотих ґудзиків
Музей — у подарунок!
...модерної скульптури Михайла Дзиндри...
???? ??? CITY
???????:
N10(17) Грудень 2005     ???? ??????: Богатирський виклик "Термінатору"
??? ? ???????
CITY SOCIETY
Ірена Карпа: «Продюсер мені гомілку покоцав, а я йому щелепу вибила»

—Гортала журнал і в рубриці «Роздягни зірку» натрапила на твоє веселе фото та не менш веселі коментарі з приводу того, звідки привезено та скільки заплачено за одягнуті на тобі речі. Слово секонд-хенд зустрілося мені разів п’ять. Ціни, які ти називала, не перевищували дванадцяти євро за річ. Враховуючи те, що всі наші зірки в гламурних журналах намагаються виглядати гламурніше за Вікторію Бекхем, така твоя провокаційна відвертість виглядала шокуюче.

— Так, абсолютно! Навіть більше, бо лише на секонді є  елемент пригоди. Ти ніколи не знаєш, що тобі знайдеться, трапиться, приглянеться. Тут є простір для креативу. А ще це протест проти базарщини жахливої і проти шалених націнок у бутиках. Я бувала в країнах, де весь цей модний мотлох шиють. Мені смішно дивитися на цінники в київських магазинах — занадто там великі цифри. Можна панічно підкреслювати свій статус, одягаючись у серійне та невеселе, але страшенно дороге вбрання. А мені не треба всім у ніс тикати, скільки в мене бабла. Свій статус я створюю іншими методами.

— До речі, коли ми вже заговорили про статус, то поява у тебе літературного агента — це статусне придбання? Чи просто ти сама не здатна впоратися зі своїми справами?

— О, ні! Я маю не просто літагента, а продюсера — саме так він хоче себе називати, тож у мене немає заперечень. І це не статусна, а дуже корисна й практична річ, бо на його плечі падає практично весь набір адміністративно-юридично-організаційних розваг, які мене саму вже просто запарили. Контракти, тури, поїздки, інтерв’ю, планування та багато чого ще. Та найголовніше його призначення — берегти мене від стресу. Але це не дуже виходить, бо ми можемо й пики одне одному побити, і сваримося шалено. Не через бізнес — тут у нас взаєморозуміння... До речі, у Львові під час книжкового форуму він мені гомілку покоцав, а я йому щелепу вибила. Тільки-но клялись одне одному у вічному коханні, а тут така дурна ситуація... Ну, напилась, і якесь мачоменство в мені прокинулося... А так у нас просто прекрасні стосунки!

— Приємно чути. А чи буває так, що твої ескапади не сприймають саме ті, на чиє розуміння ти розраховувала?

— Знову ж таки у Львові був концерт, я вбралася у корсет і кринолін. Бігала по сцені та вдавала з себе легковажну принцесу. Більше того — саме так себе й називала! А глядачі потім понаписували мені таких ображених листів, ніби я їх якимось чином зрадила: «Ти була в корсеті від Dolce&Gabbana, ми знаємо, що ти цим хотіла сказати!» Я, мов якась дурепа, перла цей кринолін, затягувалася у корсет, робила шоу, аби людям було приємно... Звісно, можна було б і по тамтешній моді вийти на сцену — в розтягнутому светрі й штанях з надутими колінами. Така своя, страшненька та сіра, тобто «наш челавєк»... Втім, більшість моєї публіки — стильні й офігенні. Така собі трохи безумна молодь! Іду містом, бачу — назустріч пришелепкуваті, очі горять: дев’яносто дев’ять відсотків, що впізнають мене, підійдуть і щось спитають, просто добре слово скажуть…

— Карпа-письменниця і Карпа-співачка — це дві різні Карпи?

— Карпа — завжди єдина, просто в різних іпостасях. Я й у музиці буваю різною: спокійною, медитативною, сексуальною або шаленою, підривною. Так само і в літературі. У мене є такі красиві, вдумливі пасажі. Ну, гаразд, не я то писала, а мною писало щось. Бо не впізнаю я там себе. Его взагалі не присутнє. Я не вважаю свої таланти власною заслугою — просто я такий собі звичайний провідник. Звісно, до творчості додаю особистий досвід, інтелект, «обстьобую» щось. Декому це навіть допомагає позбутися дурних установок, стереотипів, комплексів. Дозволяє, нарешті, справжні емоції.

— Критики вперто намагаються ідентифікувати тебе як провокаторку-збоченку або порнограферку. Найзліші — як провінційну дівчинку, бунтарку проти своєї містечковості. Хто з них має рацію?

— Усе залежить від точки зору. Можна мене і як порнограферку кваліфікувати. Чом би й ні? В Азії, у деяких ісламських країнах жінці не дозволяють оголити не те що обличчя, а й пальці ніг. З цієї точки зору я, звісно, порнограферка. Провокаторка — так. Провінційна дівчинка — теж так. Це саме про мене, бо з провінції все й почалося. Такий закон джунглів: у столиці культуру роблять провінціали. Вони доводять, що чогось варті, бо прагнуть сильніше.

— Чого прагнуть?

— А всього. Я мріяла до двадцяти п’яти років видати книжку. Зараз маю вже чотири. Мене жерли безпідставні, як мені здавалося, амбіції. І стосовно музики, і стосовно літератури. Зараз перечитую — яке ж гівно я раніше писала! Відстойне! Чесно! Але вистачило напору й віри у себе продовжувати творити, а не шукати пацана з машиною й швиденько заміж. Нафіг писати? Головне — «мікроволновку» отримати вчасно! Тож те, що кажуть про мене критики, — правда, й не мені цього стидатися.

— Навіть того, що твої писання, на їхню думку, мають аморальний вплив на молодь, а ти повинна нести відповідальність за те, що цнотливі дівчатка після прочитання твоїх романів кидаються з головою в обійми розпусти?

— А літературу вони сприймають як дитячий садочок, де вихователькою — письменниця? Яка тут може бути відповідальність? Я ж тоді взагалі нічого не напишу! До речі, я фіксую у своїх книжках типові речі, про що свідчать листи моїх читачів. Колізії, описані мною, для багатьох близькі й знайомі з їхнього власного досвіду. Я пишу про те, що дійсно існує, тож претензії на недосконалість світу варто спрямовувати за іншою адресою.
 
— Нетипові промови, нетипові фото в медіа, нетипові стосунки з фанами. Зазвичай зірки являють себе на очі прихильників тільки в бездоганному вигляді, тримають дистанцію. Ти ж катаєшся на роликах зі своїми шанувальниками, у вас спільні велопрогулянки.
 
— Та вони мені вже й не фани. Ми — приятелі, і їм глибоко накашляти на ступінь бездоганності мого макіяжу. Вони навіть підказують мені, що вдягнути на зустріч із режисером чи ще кимось. Вони — поціновувачі моєї особистості, але їм подобається роздивлятися мої фото в журналах. У них така радість в очах, коли мене не спотворили! Тим більше, що багато хто зі стилістів просто мріє створити з мене таку бабегу реальну, що я й на себе там не схожа. В них виходить така красива «цьоця», років на п’ятнадцять старша за мене.

— Твої романи в житті й літературі малюють портрет жінки, для якої любові — то перемоги, а закохані чоловіки — трофеї різного ступеня цінності. Донжуанський список часом не ведеш?

— Коріння цього феномену росте з дитячих комплексів. Десь років у тринадцять я дуже хотіла поводитися з чоловіками так, як вони зазвичай поводяться з жінками. Років у чотирнадцять я почала мститися за всю жіночу стать. У шістнадцять мені було легко обвести дорослого чоловіка навколо пальця — стосунки під девізом «побавлюся й кину». Деякі навіть плакали й казали: «Можеш поставити собі ще одну галочку». Але галочок я не ставила ні тоді, ні зараз. З дорослішанням прийшло й розуміння того, що з почуттями треба поводитись обережно, не завдавати болю людям навколо себе. Я й так уже багато начудила. До того ж у мене зараз трапилась історія, яка суттєво змінить моє життя. З одного боку, щось таке несподіване, з іншого — я до цього йшла впродовж років.

— То у цієї історії є ім’я?
 
— Є, тільки афішувати його не буду. Я навіть по-свіжому описала нашу шалену зустріч у новому романі. Але людина просила не публікувати це. Тож довелося вилучити главу №4. Бо був би страшенний скандал.
 
— Що я чую: скандальна Карпа боїться скандалу?! В тебе увімкнувся автоцензор? Усі твої літературні речі несли в собі відбиток правдивого життєвого досвіду, чим і були цікаві...

— Дуже дивні відчуття маю зараз, але мені хочеться залишити їх для себе...

— Я не детектив, аби випитувати про таємне, тому поговоримо про Карпу на сцені. Твоя клоунада — то загравання з публікою, намагання будь-що бути забавною?

— Мене пре віддача публіки. Звісно, я хочу бути цікавою для неї. Зараз ми з групою зробили нову програму, де тільки музика, без цирку, до того ж у неї треба вслухатися, концентруватися на ній. Є в мене побоювання, що аудиторія не те що скоротиться, а просто деякі будуть у ступорі. Бо частина моїх слухачів має переконання, ніби я епатую, тому що хтось мені за це платить.

— До речі, чого б ти ніколи не робила навіть за дуже великі гроші?

— Не співала б нудної попси про очі-ночі, плечі-вечір або про «мою Україну». Я люблю гратися з кітчем, але не могла б серйозно перейнятися ним. За бабки, навіть великі, не пішла би працювати в офіс. Не погодилася б на нашому телебаченні вести програму російською мовою або бути головним редактором російськомовного журналу в Україні. В Росії — без проблем, але не тут. Це схоже на зґвалтування, і я просто фізично не можу піти на це. Не можна поміняти харизму на гроші. Мабуть, якась могутня сила береже мене і не дає вляпатися в каку.

— Повернімося до епатажу. Буває так, що до клоуна (читай — артиста) приростає його маска. Вдалий образ або інтонація, які експлуатуються часто й успішно, починають мститися тим, що впливають на вчинки й рішення людини у приватному житті. Не боїшся?

— Ні. Я б навіть хотіла, аби реальна Ірена Карпа була такою ж, як і публічна персона Ірена Карпа. Ходить собі, матюкається, б’ється, й на все їй наплювати. Я не хочу сказати, що я не така. Просто буваю ще й меланхолійною, вразливою, занадто чутливою. Мені важко спокійно зносити тупі образи, в яких немає нічого конструктивного, просто потоки лайки, які трапляються в моїй пошті. Перед такими проявами ненависті я беззахисна.

— Що ти використовуєш як ліки від психологічних травм? Чи є у твоєму арсеналі шопінгова терапія?

— Я люблю їдло купувати, але не у величезних магазинах або корпоративних супермаркетах. У маленьких крамничках, на південних базарах тобі дають покуштувати, можна поторгуватися, ціну збити. Іноді купуєш щось дивне, чого й назви не знаєш. Якісь спеції купую, а не уявляю, до яких страв їх кладуть. Може, то й не їстівне? Екзотичні фрукти, зелень, овочі. Навколо тебе буяють неймовірні кольори, аромати, ґвалт стоїть. А одяг купувати — то для мене стрес. Хочеться скоріше забратися геть. Не розумію прогулянок по магазинах та втикання на вітрини. Хоча в періоди особливої особистої ненависті треба обов’язково купити щось, що тебе прикрашає.

— Ти тільки-но повернулася зі Швеції, куди тебе запросили як молоду популярну письменницю. Чимось вразила ця країна?

— А тим, що ввечері купити щось випити дуже важко. Магазини зачиняються рано, й усі вештаються, наче прибульці з іншої планети. Всі класно одягнуті, модно, але майже однаково. Толерантні, усміхнені. Мене приємно вразила моя країна, коли я повернулася: спокійне красиве місто о другій ночі, майже без людей та міліції, пиво за 2.70 без проблем, кайф.

— Розумію так, що мандри на тебе не справляють сильного враження?

— На мене не справляють враження хай і красиві, але позбавлені емоцій пейзажі, архітектура. Я бачу, що от — знаменита будівля, але емоційно вона у мене ні з чим не пов’язана. Мені потрібен людський контакт, можливість ділитися своїми враженнями. Буває, що на якомусь підриві тобі все здається ультрамистецьким та неповторним. У мандрах найголовніше — суб’єктивний чинник.

— Я помітила дивну річ у стосунках Ірени Карпи з іншими молодими письменниками. Маю на увазі Любка Дереша та Сергія Жадана. Між вами не відчувається конкуренції, не з’ясовуються статуси та права на те чи інше звання, ніхто з вас не міряється талантом, ступенем українськості. Якісь підозріло безхмарні відносини. Чи причина в тому, що жоден з вас не дуже й цікавиться творчим доробком одне одного?

— В принципі, так, правдиве враження. Мене більше цікавлять їхні персони, особистості, ніж те, що вони роблять. Ні, я, звісно, їх читаю, але намагаюся не нахапатися чужих слів. І конкуренції між нами немає, бо хоча ми й достойні автори, але нас занадто мало для нашої країни. Заздрості між нами теж немає, але тут такий плюс — моя стать. Вони хлопчики, й мені не треба думати: «Ага, у цієї жінки ноги довші, ось чому в неї тиражі більші» чи щось таке. Хоча зі Свєтою Поваляєвою в мене теж усе нормально. Зустрілися, напилися коньяку, ходили й верещали по вулиці пісеньки Doors. Я слів навіть не знаю, але так упевнено співала... В мене тільки до Забужко особиста антипатія, не подобається її харизма, а так з усіма теплі відносини. А щодо тиражів, то вони в нас усіх образливо мізерні.

— Ти щойно змінила видавця: раніше друкувалася в харківському «Фоліо», але твій роман «Перламутрове Порно» купило нове київське видавництво «Дуліби». Чому ти прийняла таке рішення?

— Друкувалась у «Фоліо», тому що такий конформізм, — воно найбільше, найпотужніше видавництво... Але з останнім своїм романом я висунула їм одні умови, а вони мені в контракті запропонували зовсім інші. Тому й з’явилася ідея тримати продюсера, бо ці всі узгодження, переговори забирали в мене сили. Дехто навіть почав пліткувати, що я стала страшною наркоманкою й сама вже нічорта не можу допетрати, тому й продюсера завела. Для мене це був страшний період, хоча я не сумнівалася, що книжка буде видана, бо на неї вже попередньо був попит. Мені важко було усвідомлювати, що людські відносини так легко руйнуються, бо з командою «Фоліо», як мені здавалося, були не просто службові, а дружні стосунки. Потім мені все це набридло. Тепер працюю з «Дулібами».

— Ось ми сидимо, п’ємо смачну каву, а я думаю про не менш чарівну рідину — алкоголь. Що він для тебе?

— Тато в дитинстві мене так налякав: найстрашніше в житті — це жінка-алкоголічка, бо їй ніколи не вилікуватися. То як мені тепер пити горілку? Тому п’ю вишукані вина, цікаві коктейлі, пиво страшенно люблю. Містична річ — гарне віскі! А в Швеції з Андруховичем напивалися жахливого джину з тоніком. Джин такий нормальний, а тонік у них просто жахливий. Ми з усіх сил намагалися бути естетами, але пробивало на щось мрячне. Зате не було скучно. Писати під впливом алкоголю не люблю. Зміненого стану свідомості легко досягти іншими методами — досить не поспати ніч. Рамки свідомості кудись падають, ти достатньо розфокусований, щоб писати.
 
— Ти любиш слово «формат»?

— Ні!

— Тоді давай саме про це й поговоримо. Музика гурту «Фактично самі», де ти фронтвумен, на рівні ідеї ідентифікується як позаформатна, не кажу вже про тексти. Це такий свідомий вибір — перекрити собі шлях до радіо- та телеефіру?

— Без музики я жити не можу й дуже хочу її продавати. До речі, нормально йдуть наші диски. Але ми позаформатні не тільки через тексти, наші пісні не крутили й до альбому «Сurva». Критики нас не помічали, а тепер виють від захоплення, що можна звинувачувати в усіх гріхах без винятку. Таке враження, що скандал їм був більше потрібен, ніж нам. До речі, нотної грамоти я не знаю, мені просто в голову приходять ідеї. Саме музику робить команда. А малюю я непогано, до того ж маю ту «грьобану» художню освіту. А таланту художнього немає. Ось так. А може, це тому, що занадто обізнана в теорії? Тому в літературі та музиці я не сильно вникаю в теорію, аби не втратити здатність писати…

Музика:
Участь у виступах та записах багатьох гуртів.
Постійна лідер-вокалістка й співавторка гурту «Фактично самі»
(найвідоміший альбом — «Curva Cum Back»).
Новий альбом має вийти на час видання цього числа журналу.

Книги:
«Знес Паленого»
«Фройд би плакав»
«50 хвилин трави»
«Перламутрове Порно. Супермаркет Самотності»

Фіксована творчість Ірени Карпи:

Автор статей у журналі «Молоко» під псевдо Соя Лось.
Ведуча програми «Sex Cetera» на ICTV.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Екстремальний «Нівроку»
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: