CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 16
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 16
???????
CITY PEOPLE
Стрес, який називається «Басков»
CITY PEOPLE
Микола Басков:«Хочу стати міністром культури»
Микола Басков в гостях у CITY LiFE
CITY MIX
Під музику Вівальді...
Міжнародний фестиваль давньої музики знову у Львові
Від Сібеліуса до наших днів
«Музика Фінляндії та України: від Сібеліуса до наших днів».
До Степана Гіги — по уроки вокалу
Степан Гіга в Тернопільському Інституті мистецтв
CITY PEOPLE
Іван Вакарчук: «Університет — це вільнодумство»
Іван Вакарчук в гостях у CITY LiFE
CITY SOCIETY
Каша Сальцова: «З будь-якою зовнішністю можна почуватися на мільйон доларів»
Каша Сальцова в гостях у CITY LiFE
???? ??????
Чолом тобі, Лучеську!
Луцьку 920!!!
Найдавніша панорама старого міста
Історія Луцька...
Метаморфози вулиці Лесі Українки
Майже сто років вона була головною у Луцьку
CITY SHOPPING
Віраж Караванської
Оксана Караванська провела показ у Львові
Літо зустрінемо в хусточках і чоботах
Наступної весни мода стане зовсім українською
CITY FAMILY
Наталія Валевська: «З майбутнім чоловікомя знайомилася тричі!»
Наталія Валевська в гостях у CITY LiFE
CITY FAMILY
Короноване серце Польщі
Краків - Колиска польських королів
CITY ART
Тернопільські театральні вечори
VI Всеукраїнський фестиваль знову у Тернополі
«Victoria» ангела української бандури
Оксана Герасименко презентувала симфонічну поему «Victoria»
CITY ART
Пісенний тріумф Ірини Ярини у Голлівуді
Українці покоряють Голівуд...
???? ??? CITY
???????:
N9(16) Листопад 2005     ???? ??????: Луцьку 920!
??? ? ???????
???? ??????
Чолом тобі, Лучеську!

Князь Любарт був на академії

Спосіб відзначення іменин міста був далекий від офіційного — святкову академію «зрежисували» на свіжому повітрі у Луцькому замку. Задзвеніли тут дзвони, гримнула гармата, виїхали витязі на конях... Князь Любарт набожно усміхнувся. Не собі. МІСТУ!

В імпровізованій глядацькій залі — гості з України та з-за кордону: з Бреста (Білорусь), Замостя, Лодзя, Любліна, Ольштина, Торуня (Польща), Комсомольська-на-Дніпрі (Полтавська область), Рівного, Житомира, Нововолинська. Виголошувалося слово про Луцьк, його історію. Гості з Полтавської області нагадали, що саме луцький фестиваль «Поліське літо з фольклором» шість років тому започаткував їхнє «Калинове літо на Дніпрі». За дорученням Президента України голова Волинської облдержадміністрації Володимир Бондар вручив міському голові Антону Кривицькому орден «За заслуги» другого ступеня.
З мелодією дзвонів злився передзвін келихів: принесли сюди таці з іскристим шампанським та величезний торт із написом «Луцьк-920», який виготовили кондитери «Карамель-кафе». Понад двісті чоловік і випили, й закусили...
А трохи згодом тут уже підбивалися підсумки третього Міжнародного пленеру «Луцьк у часі, просторі і пам’яті» — його учасниками були юні художники з Болгарії, Польщі, Білорусі, багатьох міст України. Головний приз народна художниця України Тетяна Галькун вручила Олесі Шукаловій із Кривого Рогу.
Цікаво було простежити інтерес гостей та жителів міста до фестивалю дзвонарського мистецтва «Благовіст Волині». Зі студентами Волинської духовної семінарії, Київської духовної академії виступав Іван Сорока із села Липно Ківерцівського району Волинської області, який понад сорок років віддав дзвонарському мистецтву.
Хто не читає, той не їсть

Це мені так подумалося: оскільки ми вже маємо музей книги, то мусимо відповідно до цього змінювати своє життя. А що, як у його духовну основу закласти формулу «хто не читає, той не їсть»? Ну, трохи «перекроїмо» принцип держави, в котрій ми колись жили... І як комплімент нашому суспільству я сприймав би нарікання сучасника: «Не маю що їсти через те, що не читаю...»

Музей книги відкрито на території Луцького замку в так званому будинку з колонами. Це єдина споруда в нашому місті, яку зведено в стилі неокласицизму. Вона «виросла» на місці двору Луцького єпископа, зруйнованого пожежею 1781 року. Пам’ятка архітектури національного значення.
Цей будинок для повітової палати Луцького округу спорудило фінансове управління між 1795-1807 роками. І саме тут зберігалась її скарбниця.
У 1875 році будинок передали у власність міста. Він належав і управлінню міської пожежної охорони, і проектним установам, і Волинському відділенню Українського товариства охорони пам’яток історії і культури. А майже двадцять років тому «перейшов» на баланс історико-культурного заповідника «Старе місто». Не раз у цьому будинку експонувалися роботи з приватних колекцій.
Ідею про створення у ньому музею книги плекали відтоді, як зі своєї колекції архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій передав міському голові Антону Кривицькому стародруки ХVІІ-ХІХ століть. І висловив побажання, щоб цей дар став надбанням міста.
Власне, все життя і діяльність владики Варфоломія (у миру Віктор Ващук) тісно пов’язані з нашим краєм. Народився він у селі Городок Любомльського району. Був і настоятелем Преображенського храму у Старій Вижівці, і секретарем Волинсько-Рівненського єпархіального управління, і кліриком Свято-Троїцького кафедрального собору Луцька, і єпископом Волинським і Рівненським...
Обставини з реставрацією приміщення не складалися безпроблемно — були затримки... Проте ця важлива справа об’єднала багатьох людей, для яких висока духовність ніколи не була порожнім звуком. Воістину щасливий збіг: музей відкрито у день ювілею міста.
Символічну стрічку перерізали міський голова Антон Кривицький та архієпископ Варфоломій. А ще владика подарував «Патерик Києво-Печерський», перевиданий у Києві 2001 року, а також першим зробив запис у книзі відгуків: «Вельми тішуся з того, що культурне надбання наших предків слугує нам у відродженні духовності нашого народу і буде добрим фундаментом для грядущих поколінь. Бог в поміч новому музею книги в місті Луцьку у добрих справах виховання».
— Для музею ми обрали інтер’єр бібліотеки, щоб підкреслити значення приватної колекції для утвердження високого змісту соціальних перетворень, — сказала заступник директора заповідника Валентина Окуневич. — В основі експозиції — 270 книг архієпископа Варфоломія. Найдавнішими серед них є видання Львівського Успенського братства, яке свого часу викупило друкарню Івана Федорова, що була під заставою. Крім того, представлено книги друкарні Київської Печерської лаври. Маємо «Требник Петра Могили», який видано у 1645 році. Ця книга унікальна — у ній двадцять гравюр.
Малюнок Ярополка Ізяславовича (саме з ним пов’язана перша згадка про Луцьк) можна побачити у «Кодексі Гертруди». Виявляється, це його прижиттєвий портрет. Цікаво, що давніші зображення Ярополка відтворено лише у фресках Софії Київської.
Музеями такого типу можуть похвалитися тільки Київ, Львів та Острог.
І символічно, що саме тут, під стінами нового музею, відбулася презентація книг «Луцьку — 920 років» Володимира Денисюка та «Вулиці і майдани Луцька» Вальдемара П’ясецького і Феодосія Мандзюка.

Вже виростають слова «добра людина»

Це засвідчив другий міський фестиваль аматорського та професійного кіно «Моє місто — моє життя», урочисте закриття якого відбулося у кінотеатрі «Промінь». Було представлено вісімнадцять професійних фільмів і шістнадцять аматорських робіт. Скульптор-примітивіст Станіслав Сарцевич з фільму-спогаду «Щоб було гарно на землі» (НАК «Волинь») — це, за словами найстаршої кіноаматорки Луцька Ірини Левчанівської, найкраща модель для пам’ятника Добрій людині.

Журі, яке очолював член Національної спілки кінематографістів, голова асоціації молодих кінематографістів Олесь Санін, відзначило цей фільм першою премією серед аматорських стрічок. Автор сценарію — Ірина Левчанівська, режисер — Валерій Бєлов, оператор — Борис Ревенко. Найбільше добро людям герой приносить своєю творчістю. Вийшовши на пенсію, колишній бухгалтер Станіслав Сарцевич став майструвати — свої скульптури він виставляв на прилеглій до будинку території. Сусідів це обурювало. Вони зазіхали на ту діляночку землі, бо хотіли вирощувати на ній городину. І що ви думаєте? Влада намагалася приструнити Станіслава Сарцевича. Проте він продовжував творити, аж поки не пішов із життя. І залишив нам чудову спадщину.
І вже вкотре билася думка в голові: життя — це підрахунок втрат. Але ж, Господи, довго нам ще рахувати ці втрати?! Автори фільму не пропонують глибоких роздумів про сутність людського життя і щастя, а просто подають думки, викликані фактом.
— Можливо, не всім подобалися скульптури Станіслава Сарцевича, — сказала Ірина Левчанівська. — Однак ми повинні виходити з того, що він намагався прикрасити наше місто! Зачаровував своєю творчістю так, що годі й думати визволитися з-під впливу казкових образів! Розмальовував свій будинок дивними райськими птахами та квітами. І ніколи не вимагав від життя багато... Він гідний пам’ятника Добрій людині!
Фільм ніби промовляє до глядачів: «Хай не переводяться доброта і віра в те, що таки повернуться до Луцька Станіслави Сарцевичі!»
Другу і третю премії отримали аматорські стрічки «Фося» (про пригоди їжачка, який поспішає до міста на кінофестиваль), «Акція «Zeфір», або Велике Dе-філе малих провінціалок» (про двох дівчаток, які, опинившись у великому місті, переймаються долею звірів у зоопарках).
Першою премією не відзначено жодного професійного фільму. Таку «поведінку» журі легко витлумачити: очевидно, не було гідної кінострічки. Друге місце посіли документально-поетична фантазія «Василеве задзеркалля» (ВОДТРК) та фільм «Правда про наркотики» (благодійний фонд «Переображення») — вже ця промовиста назва говорить про тематичну спрямованість стрічки. «Василеве задзеркалля» яскраво «виписує» портрет нашого сучасника, досліджує, як спогади про Афганістан, усе пережите у житті допомогло Василеві Слапчуку осягнути нові істини, стати письменником, лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка.
Спеціальними преміями відзначено за кращу операторську роботу фільм «Родинонька йде...» (НАК «Волинь»), за оригінальне художнє рішення фільм «Місто грусть» (авторська робота), за контакт із глядачем кінострічку «За нас грали тільки свої» (аматорська кіностудія «Етнограф» Волинського краєзнавчого музею).
А що ще? З екранів кіномитці мають сказати більше нашим серцям...

Кузня Гефеста або пластичні метаморфози металу

Такої виставки ще не доводилося бачити... Уявляєте, з металу викуто папугу, лелеку, кобру, рибу, голову дракона... Понад тридцять персонажів. Щойно погляд вихопив серед них троянду, як на неї сів жучок «сонечко». Він «носиком» намагався розпрямити пелюстку — квітку з металу прийняв за справжню.

«Кузня Гефеста або пластичні метаморфози металу» — так називається персональна виставка лучанина Віктора Семенюка, яку він представив у замку Любарта. З цього приводу мистецтвознавець Зоя Навроцька висловилася так: «Коваль нам дарує цілу галерею пречудових образів, прославляючи в них незнищенність Краси та вічність Мистецтва»...
За давньогрецькою легендою, бог вогню і покровитель художньо-ремісничої творчості Гефест навчав людей ковальству. В його кузні кувалися Зевсові громи та блискавиці, створювалась Ахіллова зброя, меч Енея... Віктора Семенюка не приваблюють «воєнізовані» атрибути. Найбільше задоволення йому приносить кування квітів. Майстер створює їх без ескізів — з уяви. Лілії, нарциси, тюльпани... Вони віддано зазирають людині в очі. По-чаклунському змінюють кольори, наче корінням сягають чорнозему. Троянда, яку коваль оживив у металі, наснилася йому. Та що та одна троянда?! Віктор може показати вже викутий із металу цілісінький кошик із квітами...
Так, діймала допитливість: а які квіти дарує Віктор своїй дружині?!
— Живі! — сказав він. — Дружина — це моя муза.
Коваль також виготовляє підсвічники, підвазонники, оригінальні набори для каміну, підвісні люстри, решітки, огорожу... Виявляється, дід Віктора Семенюка Дмитро був ковалем. Він мав свою кузню за Польщі. Підковував коней, виготовляв сапки, борони, інший інвентар. А внук придивлявся до роботи дідуся, допомагав, чим міг...
Відчувається, що Віктор Семенюк віддає ковальству не тільки своє вміння, а й свої пристрасті, свої думи. Він і майстер, і митець, і чарівник водночас...

Де більше краси й таємниці, там більше і правди

Де більше краси й таємниці, там більше і правди... Висновок, що випливає з матеріалів ексклюзивної виставки «Луцькі реліквії», яку відкрито у Волинському краєзнавчому музеї. Й уже вкотре переконуєшся, що в нашому місті коїлися великі події, які визначали його долю на багато століть наперед.  

Вперше демонструються унікальні писемні та образотворчі пам’ятки з історії давнього Луцька. Виставку «відкриває» копія уривку з «Повісті минулих літ», в якій Нестор-літописець згадує наше місто під 1085 роком. Таке не забувається повік!
Експонується текст першого Магдебурзького привілею міста 1497 року. Можна побачити, як виглядає на пергаменті міський документ 1511 року. З колекції Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника подаються вісімнадцять гравюр з видами Луцька, які ще не публікувалися.
Археологічні знахідки з Луцького дитинця ХІІ-ХІV століть надійшли з музею археології Волинського державного університету імені Лесі Українки та Львівського історичного музею. Раритети з розкопок Іоанно-Богословської церкви у замку Любарта передав історико-культурний заповідник. Уперше показуються оригінальні плани міста й документи з колекцій краєзнавчого музею та державного архіву Волинської області.
— Незважаючи на величезну кількість матеріалів, ми досі не маємо цілісного погляду на минуле нашого міста, — сказав директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк. — Двадцять років тому був видрукуваний збірник документів з історії Луцька, з яким досі не розлучаються краєзнавці та дослідники. Проте відтоді ми не просунулися вперед. Давно назріла необхідність створити академічне видання — авторський колектив міг би успішно виконати це завдання. Зрештою, Луцьк повинен мати свій музей...
Гай-гай! Спізнюємося робити важливу справу. Міста, які колись «набивалися» у внуки Луцьку, вже на повен голос кричать, що вони (!) набагато старші за нього... Наш голос має бути гучнішим! Не даймося на поталу безвідповідальних заяв: «Не важливо, де після обіцяної адмінреформи буде центр, лиш би не в Житомирі...» Ще й як це важливо! Ми живемо доти, поки маємо що згадати!

Відблиск далеких світів

З дослідження головного хранителя Волинського краєзнавчого музею Наталії Пушкар: «Однією з найстаріших у Луцьку була Слов’янська фотографія Л. Канторовича. У 1895 році у місті працювали фотосалони Миколи Мінаковського, Станіслава Ходоровського, Олексія Добровольського, у 1908-му — Соломона Гурвіча, його доньки-міщанки Марії. Популярними були фотосалони Ананія Доссіка, Іллі Фунга, Дувіда Гохберга... Фотокартка у ті часи наклеювалася на цупкий картон або паспарту із золотими або срібними обрізами, із захисною обкладинкою з цигаркового паперу».

Фотовиставка «Луцьк і лучани», яку розгорнуто в історико-культурному заповіднику, і є відблиском тих далеких світів. Вона утверджує величезну художню силу мистецтва, яке вихоплено з мороку невідомості. Перед відвідувачами постає життя цілих поколінь.
Ось на цьому знімку — Михайло Косач із сестрою Ольгою, дружиною Євгенією, її матір’ю Ганною Судовщиковою. Вони сфотографувалися з приводу того, що в гостину до старшого брата Михайла Косача приїхала сестра Ольга, яка навчалася у Петербурзькому медичному інституті. Автор знімка — Михайло Косач. Він фотографував апаратом на тринозі і сам «потрапив» у кадр.
На фотографіях знаменитих лучан — Олена Приходько (тітка Лесі Українки — їй поетеса присвятила вірш «Надія»), Олена Пчілка (вона писала, що у Луцьку їй довелося закласти камінчик української культури), сестра Лесі Українки Ольга Косач (її автограф знайдено на стінах замку Любарта)...
Вперше представлено фотоматеріали про пивзавод Земана. Він, як відомо, спочатку оселився з родиною у Квасилові на Рівненщині, де володів знаменитою пивоварнею. Однак батькові з сином тут було затісно. Вацлав Земан був змушений переїхати до Луцька. Там, де була артезіанська вода, обрав місце для будівництва пивоварні. Звели її з дерева. Проте конкуренти спалили. Після пожежі пивзавод відбудували швидко, він мав дуже пристойний вигляд. У шатах того часу цей пивзавод і досі працює — на приміщенні зруйнували дату його будівництва та ініціали власника. Фотографій самого Вацлава Земана ніде не було, аж поки їх не надіслали з Чехії. Ось зі свого павільйону (1928 рік) він кидає на нас лукавий погляд з-під острішкуватих брів. Наче запрошує скуштувати свого хмільного трунку...
А паспарту Влодзімєжа Висоцького? Погляду не відвести. Він народився на Волині у селі Романів. Був віце-президентом Київського технічного товариства. Мав фотосалон, у якому влаштовувалися літературні вечірки. Фотографував Лесю Українку, Івана Франка з дружиною, Олену Пчілку, родину Косачів...
Фотографії, які несуть славну історію в наші душі і серця!

Самогон від баби Вєри і діда Колі

...На столах понаставлено мисок, полумисків, тарілок, горщиків, каструль, а в них — мед, холодець, ковбаси, кров’янка, юшка з коропів і вугрів, млинці, запечені поросята, смажена картопля, вареники, сало, голубці, пиріжки... То ще далеко не все. Саме тут «перекушують» учасники театралізованого вуличного дійства «Ой, заграйте, музиченьки», яке вилилося на проспект Волі, Театральний майдан, вулицю Лесі Українки. Вони і грають, і співають, і танцюють, і анекдоти розповідають...

Мова колоритна, з «перчинкою», кпинами...
— Нащо мені сто грам?! — усміхалася молодиця, підтикавши тугенько широку спідницю. — Я хочу кілограм...
— Го-го! Ото вже рот, як халява.
— У нас пиріжки, як бики, щоб розвивалося тваринництво, горох, як торох, щоб вівці котилися і курчата лупилися...
— А чого ви сидите, не співаєте? Хоч би свиснули!
Самодіяльний колектив «Молодички» Шацького районного будинку культури влаштував рибальське подвір’я на Театральному майдані. Його «декорували» гудинням, гарбузами, соняшниками, снастями.
— Ось тут будемо варити юшку і пригощати лучан, — сказала завідувачка відділу культури і туризму Шацького району Волинської області Валентина Ханзерук. — Ми привезли вугрів, риби. Вогнища не розпалюватимемо — готуватимемо страву на газовій плиті. Інсценізуючи народні обряди, молодички покажуть усе, на що здатні.
Колектив художньої самодіяльності «Прометей» із селища Жовтневе з міста Нововолинська «розійшовся» на вулиці Лесі Українки. Перехожі разом із його учасниками пустились у запальний танок. Пісні про сало, вареники не залишали нікого байдужим.
Якийсь чоловік, танцюючи з мискою вареників, перечепився. І вона з посвистом упала на стіл, за яким сиділи жінки. А вони не знітилися, лише стенули плечима: а де ж сметана і виделки?
Не знаю, чи хто бачив такого великого бутля, який стояв на столі. Як і годиться, його заткнули качаном кукурудзи.
— То самогонка від баби Вєри і діда Колі, — пояснила учасниця художньої самодіяльності, жителька селища Жовтневе Наталія Мазурок. — Горілка від найкращих народних виробників, її зроблено спеціально до ювілею міста. Лучани не скаржаться...
Воно ніби й не годилося зізнаватися, що довелося скуштувати самогону від баби Вєри і діда Колі...Та прошу зважити на привід: виголошувався тост на честь 920-річчя Луцька.
Запальні мелодії вигравали троїсті музики з Володимира-Волинського. Самодіяльні артисти нагадали лучанам про поліське весілля, хрестини, інші народні обряди. І народні умільці здивували доробком — на проспекті Волі вони влаштували виставку-продаж виробів декоративно-прикладного та ужиткового мистецтва.
Василь Зінкевич — найкраще,
що є в українській естраді

Гала-концерт «З піснями до древнього Лучеська» зібрав найбільше людей на майдані поблизу головного корпусу Волинського державного університету імені Лесі Українки. Власне, це був «цвях» ювілею міста, бо виступали зірки української естради. Наче сама собою тут організувалася багатотисячна дискотека.

Вів концерт дует «Світязь» — «заслужені пародисти України» Анатолій Говорадло і Дмитро Гершензон. Публіка просто шаленіла від їхніх жартівливих виступів.
В’ячеслав Хурсенко за виконання популярних пісень удостоївся від ведучих звання «Народний артист Волині». Микола Свидюк так розпалився, що був змушений на сцені зняти піджак. Розмахуючи ним, артист співав піднесено. Глибиною виконання вражали пісні Інеси Братущик, Каті Бужинської...
У фіналі концерту виступив народний артист України, почесний житель Луцька Василь Зінкевич... Він співав натхненно, тож не дивно, що справив таке сильне враження на публіку. Увесь зачарований у нерозгадану пісенну стихію... І ти забуваєш про все, окрім його пісень, і починаєш вірити, що вони і є той світ, у якому житимеш завжди. Справді, це найкраще, що є в українській естраді...
Василь Зінкевич виконав «Марічку», «Червону руту» — першій пісні виповнилося п’ятдесят років, другій — тридцять! Артист зізнався, що саме з «Марічкою» у нього пов’язано дуже багато особистого. А «Червона рута» вперше прозвучала у виконанні Володимира Івасюка.
«Пісню потрібно співати серцем, розумом і, безперечно, своєю позицією в житті, у творчості» — це слова Василя Зінкевича. І з ними він, власне, й іде на штурм найбільших висот виконавської майстерності та довершеності.
 
Коронували княжну

До святкування ювілею міста долучилась і редакція нашого журналу. Серед юних вихованок модельного клубу Марини Занюк, які виступали у суперфіналі конкурсу краси «Княжна Лучеська», ми обрали княжну «CITY LiFE». Нею стала Діана Поян — одинадцятикласниця Луцької середньої школи №20.

Спершу красуні провели спорт-тайм у футболках ФК «Волинь». Згодом вийшли на подіум у костюмах від луцьких модельєрів. Їхні дизайнерські розробки мали шарм загадковості, були вишукано елегантними, викликали несподіваний вибух відвертості...
Учасниці конкурсу краси також демонстрували костюми «Місто майбутнього», для виготовлення яких використали найрізноманітніші підручні матеріали — від фольги, гофропаперу до СD-дисків. Відчувалася справжня феєрія, коли красуні вийшли на подіум у весільних та бальних сукнях.
«Княжною Лучеська» визнано Олену Марчук, «Княжною глядацьких симпатій» — Ольгу Цвілюк, «Княжною Луцького замку» — Аліну Демкову, «Принцесою Лучеська» — Аліну Терпелюк.
З Діаною Поян редакція журналу проведе фотосесію. Дівчина зізналася, що вступатиме до Луцького державного технічного університету — мріє вивчати митну справу. Діана не відмовлятиметься і від кар’єри фотомоделі. Вже найближчим часом виступить на конкурсі «Міс Волині». 

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
  Найдавніша панорама старого міста
  Метаморфози вулиці Лесі Українки
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: