CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 15
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 15
???????
CITY MIX
У готів — «Чорна ліра»
«Чорна ліра» у Збаразькому замку
Гуцули показали себе на весь світ
у Радехові...
Ностальгія за Флінтою
«Я хочу говорити правду, котрої я не знаю, але яку я шукаю!»
CITY PEOPLE
Таїсія Повалій: «Моя дружба з Басковим не випадкова...»
Таїсія Повалій в гостях у CITY LiFE
???? ??????
Капітан і його Надія
Анатолій Тимощук в гостях у CITY LiFE
CITY SOCIETY
Січа у замку Любарта
Луцьку — 920 років!
CITY SOCIETY
Олег Бойко:«НЕ ХОЧУ БУТИ КВАРТИРАНТОМ»
CITY HISTORY
Кам’янець — Бог це зробив...
«Хто так міцно укріпив неприступний Кам’янець?»
CITY HISTORY - МУЗЕЙ
Палац Бандінеллі
Вулицями Львова...
CITY HISTORY - СТАВ
Зі «Сльозами Гронського»
Тернополю 465!
CITY SHOPPING
Тепер — диктатура зими
CITY FAMILY
Форос
"...Моя сімейна історія..."
CITY FAMILY
Найоманливіша любов
Материнська!
CITY FAMILY
Ассія Ахат:«Заради дітей чи родини можу відмовитися від концертів»
Асія в гостях у CITY LiFE
CITY ART - АКТОР
Сергій Романюк:«Людина прийшла у цей світ задля того, щоб здивувати когось і себе»
Сергій Романюк в гостях у CITY LiFE
CITY ART
Світовий авангард: український ракурс
«Український авангард» у світі
CITY ART - СПІВАК
Віталій Козловський: «На свій день народження у подарунок я замовив кухонний набір…»
«...артисту корисно відчувати не лише радість, а й... гіркий біль...»
CITY LIBRARY
Роман Іваничук:«Література повинна звучати, як великодній дзвін, а не тхнути вбиральнею»
???? ??? CITY
???????:
N8(15) Жовтень 2005     ???? ??????: КАПІТАН ТА ЙОГО НАДІЯ
??? ? ???????
CITY ART - АКТОР
Сергій Романюк:«Людина прийшла у цей світ задля того, щоб здивувати когось і себе»

—Пане Сергію, всі ми родом з дитинства. Які найяскравіші спогади воно подарувало вам?

— Моє дитинство пройшло у Новоград-Волинському Житомирської області — сюди переселилися батьки у 1961 році. У школі я вчився нормально. Пам’ятаю, у десятому класі ми вивчали творчість Маяковського. Вчителька російської літератури пообіцяла, що всі учні, які добре вивчать «Стихи о Советском паспорте» і добре їх прочитають, отримають «п’ятірку» — підсумкову оцінку за рік.
Я прийшов додому, пересилив себе, відмовився від усіх пропозицій ровесників пограти в футбол і сів вчити вірш (у мене були і «четвірки», і «трійки» — за рік мав би «трійку» з російської літератури). Однак я вивчив напам’ять тільки половину вірша! Міркував собі так: я почну його декламувати, а вчителька обов’язково зупинить мене, щоб дати змогу продовжувати іншому учневі… Наступного дня, прийшовши у клас, учителька запитала: «Так хто?..» Я відразу руку вгору. Вона так здивовано: «Романюк??? Ну, давай». Учителька в окулярах щось записувала у журнал, а я починав декламувати: «Я волком бы выгрыз бюрократизм»... У ту мить мене діймали такі патріотичні емоції... Проте, як на зло, вчителька мене не зупинила — і я через декілька хвилин замовк. Подивилася вона на мене і додала: «Продовжуй, Романюк, продовжуй!»
Мені не залишалося нічого іншого, як сказати правду: «Вибачте, всього вірша я не вивчив». Клас завмер. Учителька посміхнулася: «Знаєш, Сергію, я тобі все-таки поставлю «п’ятірку» — ти так захоплено читав Маяковського...»
Відтоді я не любив вчити напам’ять — я любив читати літературу. Зокрема, твори Панаса Мирного, Михайла Старицького, якісь оповіданнячка. Після закінчення десятого класу я взагалі-то думав вступати до автодорожнього інституту. Адже дуже любив машини, техніку. Запах бензину — це для мене було все.

— Проте ваша доля склалася інакше.

— Так сталося, що я вивчився на артиста й у 1972 році приїхав працювати до Івано-Франківська. Відслужив там 27 років, отримав звання заслуженого артиста і народного артиста.
У 1989 році мене вперше зняли в серіалі «Час збирати каміння» режисера Андрощука. Він мене взяв без проб на одну з головних ролей. А в 1990 році відомий режисер Леонід Осика запросив мене зніматися у фільмі «Гетьманські клейноди». І далі воно якось пішло в такому руслі — мені телефонували, пропонували ролі в кіно.

— Де вам дужче хочеться грати — в театрі чи в кіно?

— Я не розділяв би ці поняття… Якщо актор по суті своїй комунікабельна, тактовна і чутлива людина, то, вважаю, що проблем у неї ніколи не буде ні в театрі, ні в кіно. Я навіть не уявляю, як можна працювати в колективі й бути поза ним.
Якщо розлучаюся з колегами на день чи два, то все одно в мене десь у підсвідомості думка бринить — сьогодні у мене вихідний, а цікаво, як там на роботі? У колективі ми знаходимо точки зіткнення, й саме це допомагає нам і в житті, і в роботі, і в коханні.

— Кажуть, що щаслива та людина, яка вранці поспішає на роботу, а після неї — додому! Про вас можна таке сказати? Ви — щаслива людина?

— Безперечно, що так. Я радий, що моя доля складається таким чином, що ніколи не залишаюся без роботи. А поки працюю, є заради чого жити...

— Ви зіграли у театрі майже 80 головних ролей у різних амплуа: комедійні, ліричні, драматичні. А ще знялися у двадцяти двох фільмах. Робота над якою роллю вас захопила найбільше?

— Кожна роль для актора — це складова його психофізики, нервових клітин, недоспаних ночей, «спалених» нервів. Тому виділяти якусь одну роль я не хотів би. Скажімо, за роль у фільмі «Записки кирпатого Мефістофеля» я отримав Гран-прі в Сочі. Це вистраждана роль, уперше екранізовано постать Винниченка.
У фільмі «Приятель покійника» я грав роль другого плану — кілера Івана. Вона теж дуже важлива для мене. Я не відсторонюю її від попередньої ролі чи від десятої. Ці ролі всі мої, бо вони мною вистраждані, викохані, мною зіграні.

Якщо українські умільці норовлять показати у програмі міць непомірну або, принаймні, що-небудь супернезвичайне — наприклад, колекцію одягу з поліетилену, то заокеанські шедеври іноді просто вражають своєю комічністю. Уміння надувати носом бульбашки з жувальної гумки навряд чи в житті знадобиться, але завдяки цьому є шанс потрапити на екран телевізора. І дівчина завзято тренується, аби розвинути цю здатність. Ще один учасник шокуючого проекту настільки віртуозно керує своїми внутрішніми органами, що може проковтнути замочок і ключик, а потім прямо в шлунку закрити і відкрити конструкцію. Хтось примудряється протягти кавунове зернятко через вухо в око, а хтось готовий прославитися як фахівець із найгучнішої… відрижки.

— Характери, енергетика персонажів залишають слід у вашому житті?

— Безперечно! Часто кажуть, що не варто ототожнювати персонаж із виконавцем ролі, але саме драматургія, спосіб існування персонажу допомагають мені як людині «ламати» себе — я маю бути щирим, переконливим у цій ролі і в цих обставинах. Скажімо, якщо персонаж мучиться, плаче, страждає, то це саме має статися і з Романюком. Я не можу відсторонено дивитися на свій персонаж — обов’язково його «пропускаю» через себе.
Звичайно, треба добре знати драматургію, побут, епоху, пластику, психофізику — є багато складових, які допомагають актору. Все те, що залишається в мене з кіно, театру, телебачення, сприяє моєму інтелектуальному розвитку!

— Як ви вперше потрапили на телебачення?

— Мені зателефонували з телеканалу «Інтер» (він дуже мені подобається) і запросили на кастинг. Я здивувався, навіть трохи лячно спочатку було, але мене вмовили... Через тиждень я вже приїхав на зйомки пілотної програми. Костюм, грим, тексти — таке було хвилювання!!! Я один, без партнерів, тільки драматургія, завдання режисера й оператор. І все... Мене затвердили, і розпочалася творча діяльність із групою «Гіннесс Шок».

 — Сюжети цієї програми не викликають у вас шок? Люди, які показують рекорди, досить часто ризикують своїм життям.

— Я захоплююся людьми, занесеними до Книги рекордів Гіннесса. Нерідко думаю, що інколи, мабуть, у них падає «планка». Бо хіба нормальна людина може без анестезії чіпляти себе на гак, розрізати язика, поїдати хробаків?! У мене навіть виникає логічне запитання: а чи ця людина психічно здорова? Однак вона має право на такий вчинок — я так думаю. Людина, мабуть, і прийшла в цей світ задля того, щоб здивувати когось і себе. Однак головне при цьому не нашкодити ні суспільству, ні собі.
Одного разу я справді пережив шок на передачі. Якось під час проведення зйомок режисер Тарас Дудар запропонував зробити невеличку перерву, мовляв, для того, щоб підучити текст, підготуватися до наступного сюжету. Ніхто ж не знав, що на мене чекає — буду рибу розрізати чи ще щось робити.
Я переводжу подих, і раптом мені виносять двох пітонів! Вони молоді, красиві, повзають у студії. Я в житті жабу в руки не брав! Можете уявити собі мій стан!?
Коли увімкнули камеру, руки в мене тремтіли, у горлі пересохло, я з переляку ледь вимовляв слова (сміється)... Ось така була «підводочка». Пізніше прийшло усвідомлення того, що це нормальне явище. А Тарас — молодець. Він використовує різні методи, щоб створити певне середовище, було б адекватним тому, що ми робимо. Тож я з гумором ставлюся до таких подій — у нашій програмі все повинно бути з іронією, певним гротеском, своїм шармом. Рівень має бути не містечковий, не хуторянський, а досить високий.

— Цікаво, а яка у вас сім’я?

— Моя дружина Наталія — інженер-конструктор, народила мені двох діточок (козаками їх називаю). Вона дуже красива жінка і хороша господиня. Сім’ю шанує. Я можу багато їздити, коли знаю, що в мене надійний тил.

— Часто подорожуєте? Які міста вам подобаються?

— Мені взагалі дуже подобається Україна! Коли летиш літаком над рідною землею, милуєшся неповторним ландшафтом: стільки річок, озер, невеличких поселень... Свого часу об’їздив Казахстан, Білорусь, Росію. Хоч як би добре мене там приймали, все одно тягнуло додому.
Ну, а з Івано-Франківськом не може, на мою думку, зрівнятися жодне місто. Поруч — Карпати, річки Дністер, Бистриця, ліси. Це Богом дарований райський куточок. І низько вклоняюся жителям цього краю — вони зберегли свою історичну культуру, яку втратили повністю або ж частково мешканці інших регіонів нашої держави. Ось чому саме на івано-франківців дуже жадібне моє серце! 

— Як ви відпочиваєте?

— Ходжу на рибалку. Це своєрідне поєднання азарту і медитації. На самоті з природою я відчуваю певне заспокоєння, розслаблення. Де ще можна почути, як жаби квакають, як цвіркуни стрекочуть, як жайворонок співає?! На лоні природи, як мовиться, ловлю кожну хвилину.
І всім пропоную розслаблятися таким чином. Будь-які негаразди накопичуються в нашій емоційній пам’яті. Якщо їм не давати «виходу», то з нами щось може трапитися. У цьому випадку кожен із нас може навіть потрапити в Книгу рекордів Гіннесса. Тільки не відомо, в яку категорію (сміється).


Досьє

Прізвище: Романюк
Ім’я: Сергій
Дата народження: 21 липня 1953 року
За гороскопом: Рак
Місце народження: Кривий Ріг
Місце проживання: Івано-Франківськ
Звання: народний артист України
Освіта: закінчив театральне училище при Київському Академічному драматичному театрі імені Івана Франка
Особливості, дивацтва: приборкує пітонів, собак і мавпочок, «роз’їжджає» по студії на роликах, віджимається, «молотить» боксерську грушу і занурюється у наповнену водою ванну
Робота: ведучий програми «Гіннесс Шок» на телеканалі «Інтер», протягом двадцяти семи років працював у театрі імені Івана Франка в Івано-Франківську
Хобі: подорожі, рибалка
Кредо: кожному випуску програми «Гіннесс Шок» — черговий особистий рекорд!

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: