CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 15
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 15
???????
CITY MIX
У готів — «Чорна ліра»
«Чорна ліра» у Збаразькому замку
Гуцули показали себе на весь світ
у Радехові...
Ностальгія за Флінтою
«Я хочу говорити правду, котрої я не знаю, але яку я шукаю!»
CITY PEOPLE
Таїсія Повалій: «Моя дружба з Басковим не випадкова...»
Таїсія Повалій в гостях у CITY LiFE
???? ??????
Капітан і його Надія
Анатолій Тимощук в гостях у CITY LiFE
CITY SOCIETY
Січа у замку Любарта
Луцьку — 920 років!
CITY SOCIETY
Олег Бойко:«НЕ ХОЧУ БУТИ КВАРТИРАНТОМ»
CITY HISTORY
Кам’янець — Бог це зробив...
«Хто так міцно укріпив неприступний Кам’янець?»
CITY HISTORY - МУЗЕЙ
Палац Бандінеллі
Вулицями Львова...
CITY HISTORY - СТАВ
Зі «Сльозами Гронського»
Тернополю 465!
CITY SHOPPING
Тепер — диктатура зими
CITY FAMILY
Форос
"...Моя сімейна історія..."
CITY FAMILY
Найоманливіша любов
Материнська!
CITY FAMILY
Ассія Ахат:«Заради дітей чи родини можу відмовитися від концертів»
Асія в гостях у CITY LiFE
CITY ART - АКТОР
Сергій Романюк:«Людина прийшла у цей світ задля того, щоб здивувати когось і себе»
Сергій Романюк в гостях у CITY LiFE
CITY ART
Світовий авангард: український ракурс
«Український авангард» у світі
CITY ART - СПІВАК
Віталій Козловський: «На свій день народження у подарунок я замовив кухонний набір…»
«...артисту корисно відчувати не лише радість, а й... гіркий біль...»
CITY LIBRARY
Роман Іваничук:«Література повинна звучати, як великодній дзвін, а не тхнути вбиральнею»
???? ??? CITY
???????:
N8(15) Жовтень 2005     ???? ??????: КАПІТАН ТА ЙОГО НАДІЯ
??? ? ???????
CITY FAMILY
Форос

Моя сімейна історія

Ось уже протягом тривалого часу я щороку приїжджаю до цього крихітного містечка на південному березі Криму. Спочатку це були студентські «вилазки» — з наметами, спальниками, вечірніми посиденьками біля вогнища, піснями під гітару та іншими невід’ємними атрибутами студентського відпочинку.
Намети ставили в ліску над містом, це забезпечувало відразу чимало переваг: прохолоду в спекотні дні, неповторний запах хвойних дерев та ялівцю, приголомшливі види на море і стрімкі скелі. Іноді ми брали спальники і йшли спати просто до моря (була за радянських часів у приморських санаторіях така чудова процедура). Ми довго вдивлялись у яскраве зоряне небо, загадували кілька бажань (зірки падали дуже часто, особливо в серпні)... І шум хвиль заколисував нас. Ми спали міцно й солодко, бачили яскраві сни.
Спокій порушували хіба що прикордонники, які регулярно посеред ночі будили нас або прожектором освічували з катера. Втім, «поганявши» студентів, вони забиралися геть, а хлопці та дівчата переверталися на інший бік і додивлялися «сон у літню ніч».
Поява прикордонників була вмотивована. Поруч із Форосом розкинувся мис Сарич — найпівденніша точка Криму («найпівденніша точка європейської частини СРСР», як розповідали в ті часи екскурсоводи). А тому територія вважалася прикордонною і пильно охоронялася.
Потім, коли зі своїм чоловіком приїхала сюди, щоб провести в улюбленому місці медовий місяць, дізналася, що поблизу мису Сарич (трохи на захід від Форосу) постав об’єкт «Зоря» — дача Президента СРСР. А коли побували тут із нашою первісткою, то вже на схід від Форосу, біля Мухалатки, з’явилася дача Президента України Леоніда Кучми. Відтоді назва містечка увійшла в ужиток політичних оглядачів, журналістів.

Павло Петрович

Після п’ятнадцяти років постійного відпочинку у Форосі ми, здавалося, все про нього знали. І що, за однією з версій, свою назву він отримав від Фароса — місця розташування знаменитого Фароського, або Александрійського маяка (одного з семи чудес світу). І що першим російським володарем тутешньої землі після приєднання Кримського півострова до Росії був фаворит імператриці Катерини Григорій Потьомкін. Знали і про те, що тут із задоволенням відпочивав Федір Шаляпін, а Максим Горький у сусідньому селищі Тесселі мав дачу, на якій провів своє останнє в житті літо.
Проте нові сторінки з історії цього краю нам відкрив Павло Петрович Фірсов, із яким зустрілися минулого літа. Це несамовита людина — подвижник, ентузіаст, дослідник. Останні роки свого життя він присвятив історичному дослідженню тутешньої місцевості, в результаті чого на світ з’явилася книга «Форос. Сторінки історії». Всі, хто прочитав її або потрапив на екскурсії, які проводить Павло Петрович, одразу розуміють, що це унікальне місце.
 
Палац Кузнєцова

Це, так би мовити, перший об’єкт нашої екскурсії. Свого часу Олександр Григорович Кузнєцов був «чайним магнатом», «мільйонщиком», знаменитим російським меценатом. Саме при ньому в маєтку був збудований палац та розбитий дивний парк. Кузнєцов першим на узбережжі провів електрику, телефон та телеграф. Його вина витримувалися за найкращими технологіями, мали дуже високу репутацію далеко за межами Криму.
Павло Петрович стверджував, що найбільшою прикрасою палацу є картини художника-пейзажиста, професора Академії мистецтв Юлія Юлійовича Клевера. Вартість його п’ятнадцяти панно становить десятки тисяч доларів. Цікаво, що ці полотна наклеїли на стіни. І вони чудово збереглися — ці картини просто неможливо зняти.
Наступне приміщення — музичний салон. Відомо, що тут музикував Сергій Рахманінов, а Федір Шаляпін співав своїм потужним голосом так, що навіть на пляжі його було чути. Саме у Форосі Шаляпін домовився з Максимом Горьким про те, щоб разом написати автобіографічну повість «Сторінки мого життя».
Цей чудовий палац — як прощальний поцілунок «кінця прекрасної епохи», вражає своєю простотою й вишуканістю. Тут час ніби зупинився... На хвилинку зупинилися й ми, щоб добре роздивитись усе довкола…

У парку ростуть дерева з Африки та Америки

Потрапивши сюди, довго не можеш повірити, що всі ці екзотичні дерева з різних кінців світу мирно уживаються в благодатному кримському кліматі. Йдеш і дивуєшся: тут лоно природи з Італії, а ось там — місцина з Атлаських гір, а за галявиною — пейзаж із Мексики. А ще ставки на різних рівнях, ажурні містки, штучні водоспади! Навіть сьогодні архітектори та дизайнери дивуються, як професійно тут усе було сплановано. А тепер уявіть собі, яких зусиль треба було докласти, щоб наприкінці ХІХ століття створити це диво садово-паркового мистецтва! У ті часи не так просто було перевезти хоча б одне дерево з Африки чи Америки. Тому не дивно, що на створення парку Кузнєцов витратив набагато більше грошей, ніж на будівництво палацу.
...Ось квітне церцис–багряник, який називають «деревом Іуди». За легендою, саме на ньому повісився Іуда. У цього дерева прекрасні квіти й листя у формі серця. А це — мексиканська юка. З волокон саме цієї рослини в далекій Америці зробили першу джинсову тканину.
— Має дуже приємний запах, — Павло Петрович підніс до мого обличчя якусь квіточку бузкового кольору. — Це розмарин. Нюхайте, нюхайте! Йому притаманні дивні бактерицидні властивості. Сьогодні грипом ви вже не захворієте! Але не передавайте куті меду. Дехто ходить по санаторію, не виймаючи розмарин із носа. Що занадто — то не здорово!
І з кипарисами, як з’ясувалося, також пов’язана дуже цікава історія. Під час проведення славнозвісної Ялтинської конференції у 1945 році Рузвельт висловив своє здивування з приводу того, що в Криму так багато цих дерев. І додав: в Америці кипариси висаджують тільки на кладовищах. Звичайно, Сталін подумав, що в очах президента США Ялта виглядала як величезний цвинтар. Тому він видав указ про вирубку «цвинтарних» дерев.
Сьогодні в це важко повірити, але були часи, коли кожний ялтинський комуніст вважав своїм святим обов’язком уранці замість зарядки зрубати хоча б один кипарис. І до Москви з Ялтинського міськкому КПРС щоденно йшли зведення про кількість зрубаних дерев.
— Подивіться, хтось зламав гілочку, — продовжує нашу екскурсію Павло Петрович. — Це ялівець. Фітонциди, які він виділяє, не тільки додають бадьорості й сили, а й прекрасно очищають повітря від шкідливих мікробів. Під час Великої Вітчизняної війни хірурги проводили під ялівником операції без будь-яких дезінфекційних засобів. І рани швидко загоювалися. Деревина ялівника не гниє. До речі, славетний шотландський джин — горілка з ялівника. А шашлик, який готується на його вуглинах, свого часу сподобався імператору Миколі II. Відтоді цей шашлик називають не інакше, як «царський». Дуже полюбляють його і високі гості нашого санаторію.

Санаторій «обідає в конюшні»

Так уже склалося, що в радянські часи Форос був місцем відпочинку еліти. Рішення про передачу санаторію Управлінню ЦВК СРСР приймала особисто Надія Крупська!
І, звичайно, як і все найкраще, рано чи пізно він мав «перейти» до Управління справами ЦК КПРС. Це відбулося відразу після закінчення Великої Вітчизняної війни і дало поштовх для розвитку не тільки санаторію, а й самого містечка. Публіка сюди приїжджала дуже поважна і вимоглива.
Павло Петрович вказав:
— Цей одноповерховий будинок — колишня конюшня Ушкових, одних із власників маєтку. За радянських часів тут була їдальня. Про це я колись розповів під час проведення екскурсії. А секретар якогось міськкому прийшов до директора санаторію дуже розлючений і на порозі його кабінету зарепетував: «То ми в конюшні обідаємо?» Директор викликав мене й попередив: «Ще раз почую про конюшню — звільню!»
Навесні в парку просто закладало вуха від жаб’ячих співів. Це не подобалося гостям. Тож нещасних жаб кинулися знищували... Пригадують тут і одного «спортсмена» від КДБ, який у часи сухого закону міг кілька разів протягом дня бігати до ресторану по пляшку вина (а це кілька кілометрів угору під кутом майже 45 градусів!).
А ще у Форосі відпочивали всі перші космонавти, в тому числі Юрій Гагарін, і в сімейних альбомах багатьох жителів містечка дбайливо зберігаються фотографії та автографи космонавтів.
Пощастило санаторію і наприкінці радянської епохи. Можна навіть сказати, що саме Форос витягнув у неї останній щасливий білет. Будівництво нового корпусу санаторію на 306 місць — одного з найбільших та найсучасніших у Криму — завершилося у 1988 році.
Неабиякі вимоги були у радянської партійної еліти, якщо й сьогодні санаторій відповідає усім сучасним уявленням про комфортабельний відпочинок. Тут є басейн із морською водою, тенісні корти, спортивний майданчик, тренажерні зали. А рівень медичного обслуговування взагалі вражає. Втомлені партійною працею люди їхали сюди, щоб поправити своє здоров’я. Тут отримували всі види курортно-бальнеологічного лікування. Для того, щоб оздоровитися в санаторії, вже не треба належати до якогось клану. Як казали мудрі латиняни, «часи змінюються, і ми змінюємось разом із ними...».
До речі, і санаторій, і об’єкт «Зоря» зводили ті ж самі військові будівельники.

Храм на Червоній скелі

Пам’ятаю свої враження, коли вперше побачила храм Воскресіння Христового на Червоній скелі. Цього просто не може бути! Хто поставив його туди? Як він виник там, на неприступній скелі, між морем та небом?
А коли я дізналася про те, що це маленьке диво постало понад сто років тому, ще у 1892 році, то й взагалі зробила висновок, що без Божого втручання тут не обійшлося.
Перебуваючи тут, у Форосі, ви обов’язково почуєте кілька легенд про виникнення храму. Одна з найпопулярніших — про дочку все того ж «чайного магната» Кузнєцова, яка нібито спускалася в кареті по гірській дорозі до моря, коли зі скелі почали падати величезні камені. Коні перелякались і понесли вниз. Здавалось, що загибель красуні вже неминуча. Та несподівано на краю урвища вони зупинилися. Вдячний батько на цьому місці збудував храм.
Але це тільки легенда. Втім, у ній є доля правди. Храм і справді був збудований на гроші Кузнєцова. Проте відкрили його на честь спасіння сім’ї імператора Олександра Третього під час аварії в жовтні 1888 року царського поїзда на станції Борки Курсько-Харківської залізниці. Тоді поїзд на повній швидкості пішов під укіс. Майже всі вагони були зруйновані, серед охорони й прислуги було багато поранених та загиблих, і тільки з імператорської сім’ї ніхто не постраждав. Усі російські газети тоді писали: «Царська сім’я воскресла!»
І вже через чотири роки після цієї дивовижної події на Червоній скелі на висоті 412 метрів над рівнем моря піднявся чарівний храм Воскресіння Христового.
Церкві та її першому настоятелю отцю Павлу Ундольському вдалося пережити страшний кримський землетрус 1927 року. Але те, що не зруйнувала стихія, відразу після смерті Павла Васильовича знищили варвари-атеїсти.
У 1929 році храм закрили. Чого тільки не бачили ці стіни! До Великої Вітчизняної війни тут був ресторан, під час війни — сховище для загону прикордонників. Навколо церкви велися жорстокі бої за Байдарський перевал. Після війни у храмі знову відкрили ресторан. Це вже після пожежі в ньому настало повне запустіння.
Відродився храм у 1990 році. Цьому сприяли перебудова, зміни у свідомості людей, подвижництво й ентузіазм настоятеля отця Петра, особиста зацікавленість сім’ї Горбачових, яка майже все літо проводила на своїй дачі. Сьогодні повз чарівний храм на вершині скелі пролягають, здається, усі туристичні маршрути південного узбережжя Криму. Тут завжди багато людей. Він став місцем паломництва віруючих з України та Росії. Храм живе своїм новим життям, він — невід’ємна частина історії Форосу, Криму й України взагалі.

Зізнання

За останні п’ятнадцять років я жодного разу на зрадила Форосу. Я бачила це містечко різним, бо приїжджала сюди в «оксамитовий сезон», у спекотний червень та вітряний лютий, навесні й восени — і завжди кримська земля дивувала мене чимось новим, неповторним. Мої вуха досі не можуть призвичаїтися до плескоту хвиль, а очі — до мальовничих пейзажів. Для мене відпочинок — це Крим, Чорне море, Форос. І для моїх дітей також...
Райський куточок, про який мрієш холодними зимовими вечорами. І ця мрія, на щастя, завжди здійснюється...

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: