CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 15
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 15
???????
CITY MIX
У готів — «Чорна ліра»
«Чорна ліра» у Збаразькому замку
Гуцули показали себе на весь світ
у Радехові...
Ностальгія за Флінтою
«Я хочу говорити правду, котрої я не знаю, але яку я шукаю!»
CITY PEOPLE
Таїсія Повалій: «Моя дружба з Басковим не випадкова...»
Таїсія Повалій в гостях у CITY LiFE
???? ??????
Капітан і його Надія
Анатолій Тимощук в гостях у CITY LiFE
CITY SOCIETY
Січа у замку Любарта
Луцьку — 920 років!
CITY SOCIETY
Олег Бойко:«НЕ ХОЧУ БУТИ КВАРТИРАНТОМ»
CITY HISTORY
Кам’янець — Бог це зробив...
«Хто так міцно укріпив неприступний Кам’янець?»
CITY HISTORY - МУЗЕЙ
Палац Бандінеллі
Вулицями Львова...
CITY HISTORY - СТАВ
Зі «Сльозами Гронського»
Тернополю 465!
CITY SHOPPING
Тепер — диктатура зими
CITY FAMILY
Форос
"...Моя сімейна історія..."
CITY FAMILY
Найоманливіша любов
Материнська!
CITY FAMILY
Ассія Ахат:«Заради дітей чи родини можу відмовитися від концертів»
Асія в гостях у CITY LiFE
CITY ART - АКТОР
Сергій Романюк:«Людина прийшла у цей світ задля того, щоб здивувати когось і себе»
Сергій Романюк в гостях у CITY LiFE
CITY ART
Світовий авангард: український ракурс
«Український авангард» у світі
CITY ART - СПІВАК
Віталій Козловський: «На свій день народження у подарунок я замовив кухонний набір…»
«...артисту корисно відчувати не лише радість, а й... гіркий біль...»
CITY LIBRARY
Роман Іваничук:«Література повинна звучати, як великодній дзвін, а не тхнути вбиральнею»
???? ??? CITY
???????:
N8(15) Жовтень 2005     ???? ??????: КАПІТАН ТА ЙОГО НАДІЯ
??? ? ???????
CITY HISTORY
Кам’янець — Бог це зробив...

…Коли 1621 року турецький султан Осман підійшов до Кам’янця, то запитав місцевих людей: «Хто так міцно укріпив неприступний Кам’янець?» — «Бог це зробив», — йому відповіли. «То нехай Бог його і здобуває!» — сказав Осман і відступив…

Легенда зі старовинного путівника «Cyaneae», Аугсбург, 1687 рік

Замки, які так густо зустрічаються вздовж західного кордону України, — наочний приклад її спільної з Європою історії. На диво багато збереглось їх на цих землях, якими впродовж тисячі років зі Сходу на Захід і з Заходу на Схід марширували війська всіх часів і народів. Римляни, гуни, готи, монголо-татари, турки, поляки, шведи, росіяни, французи, англійці, німці... Всі побували тут. І єдиний порятунок для місцевого населення був у міцних стінах, за якими можна було врятувати свій скарб і своє життя. Тому в Україні будували не тільки оборонні міста-фортеці і замки, а й оборонні монастирі, церкви, костели, синагоги, дзвіниці, навіть млини. Кожна кам’яна споруда автоматично ставала пунктом опору і прихистку, тому її обов’язково оснащували оборонним ярусом і бійницями по ХVІІІ століття включно.

Більшість з уцілілих українських замків сьогодні — це романтичні руїни різного ступеня збереженості. Декільком із них пощастило: вони стали державними музеями-заповідниками, завдяки чому мають «дах над головою» і нехай дуже маленьке, але постійне державне фінансове підживлення, до якого подекуди долучаються кошти регіональних бюджетів і окремих меценатів. Останнє — скоріше виняток, ніж правило. Хоча в Україні вже є прогресивне пам’ятко-охоронне законодавство, та механізм його дії ще не налагоджений. Тому місцевий туристичний бізнес, який робить перші кроки в напрямку розбудови мережі туристичних маршрутів, на кожному кроці змушений долати великі і малі труднощі, які важко зрозуміти тим, хто не має досвіду проживання чи подорожування пострадянськими просторами. Відсутність хороших доріг та недосконалість елементарного сервісу і популярних путівників міжнародною англійською мовою відлякує іноземців подорожувати Україною. Але ті, хто таки наважується, мають унікальну можливість побачити архітектурні родзинки України в їх природному стані, без декораторських втручань сучасності.

Найбільш відомі й відвідувані історичні українські укріплення: на Західній Україні — Олеський, Підгорецький, Свіржський, Золочівський, Луцький замки, на Закарпатті — Мукачівський, на Поділлі — це в першу чергу Кам’янець-Подільський і Хотин...
 
Хоча за розмірами Кам’янець-Подільська фортеця зовсім невелика, але це, безумовно, найпотужніша з усіх українських фортець. А в комплекті зі старим містом — це ще й наймальовничіший ретрокуточок України. Може, міг би посперечатися з Кам’янцем за пальму першості Львів, але там немає такого краєвиду і такої фортеці. Можливо, стародавні міста Кримського узбережжя теж претендували б на перші місця в такому рейтингу, але попри весь свій південний шарм і присутність моря, вони все ж не конкуренти Кам’янцю. Збудований на неприступному скелястому острові посеред казкового каньйону, який упродовж століть вимила в давніх горах Медоборах річка Смотрич, Кам’янець-Подільський був головною військовою базою та найпотужнішим оборонним пунктом для усього подільського порубіжжя. Саме під його неприступними мурами впродовж століть накладали головами головні завойовники українського Півдня — татари і турки. Упродовж своєї кількатисячолітньої історії місто, яке займало почесне місце і на карті Речі Посполитої, і на карті Російської імперії, акумулювало на своїй невеличкій території стільки історичних пам’яток, що вистачило б на невелику країну.

Сьогодні за пам’ятками оборонної архітектури, що збереглися в місті, можна вивчати історію фортифікації не тільки України, Польщі, Росії, а навіть... давньоримської імперії. Так званий Турецький, або Замковий міст насправді збудований ще римлянами (!) і викарбуваний, як твердять останні дослідження українських істориків архітектури, на знаменитій «Колоні Траяна» (!!!) в Римі. На початку ІІ століття римський імператор Траян завоював Дакію (теперішня Румунія) і контролював територію Наддністрянщини. Його когорти стояли неподалік від Кам’янця, який тоді називався Клепідавою (від дакійського «дава» — укріплене місто і латинського «ляпіс» — камінь).

Слідом за римлянами на землі майбутнього Поділля примандрували готи, за ними — гуни, про перебування яких дотепер нагадує назва одного з джерел у міському парку Кам’янця-Подільського — «Гунські криниці», згодом — слов’янські племена. Фортеця ж і місто, якими ми бачимо їх тепер — із вежами, мурами, костелами, монастирями, ратушею і невеличкими, проте зграбними будиночками міщан, що розбігаються від ринкової площі крутосхилами, — поставали вже за доби Середньовіччя та пізніших часів. Навички будувати з каменю принесли до Кам’янця вірмени, а природного каменю по берегах Дністра і Смотрича було вдосталь. Тож не минуло і ста років, як Кам’янець став головним містом Подільських земель, столицею русько-литовських князів Коріатовичів, онуків видатного литовського князя Гедиміна. Упродовж XIV століття литовська династія відважно боронила подільські землі від нападів ординських ханів і мудро правила поміж битвами.

Смерть останнього з братів Коріатовичів, Костянтина, спричинила сорокалітню війну між Литвою і Польщею за володіння Поділлям. Закінчилася війна 1434-го, в рік смерті основного супротивника Литви — польського короля Владислава Ягелла. Поділля стало частиною Королівства Польського. Кам’янець отримав статус королівського міста і став не тільки військовим форпостом Речі Посполитої на її південно-східному кордоні, а й форпостом католицького християнства на межі східного, ісламського, світу. В місті з’явилися чернечі ордени, які мали наміри заснувати монастирі. Але виявилося, що центр міста вже густо забудований... православними храмами. Тому монастирі домініканок, кармеліток, кармелітів, єзуїтів, францисканців, тринітаріїв, кафедральний костел та костел св. Катерини вишикувалися вузенькою, в 90 метрів, смужкою навколо вже існуючого міста, просто над крутосхилом. Тож перше, що бачив мандрівник, в’їжджаючи до Кам’янця головною дорогою, це урочистий «католицький» фасад. Наприкінці ХVІ століття Кам’янець став настільки помітним на карті Польщі, що король Зиґмунд ІІІ Ваза зрівняв його у правах зі Львовом. 

Протягом усієї історії Кам’янця-Подільського було не так уже й багато спроб узяти це укріплене самою природою місто-фортецю. Ні молдавський господар, ні Мехмед Абаз-паша на чолі 25-тисячного турецько-татарського війська, ні козацькі полки Максима Кривоноса, Івана Богуна, старшого сина Богдана Хмельницького Тимоша, а згодом самого Богдана так і не змогли взяти місто. Однак Кам’янець таки зазнав поразки — 1672-го року турецькі війська на чолі з султаном Мехмедом ІV після тритижневої облоги та кільканадцяти штурмів увійшли в неприступне місто. Залога фортеці на момент битви налічувала 1200 солдатів і 500 ополченців, а турецька армія разом із яничарським корпусом, татарами кримського хана Селім-Гірея і козацькими загонами гетьмана Петра Дорошенка — понад 170 тисяч вояків. Під час штурму героїчно загинув національний герой Речі Посполитої шляхтич Єжи Володиєвський — нащадок старовинного руського роду, так романтично описаний у культовому романі кількох поколінь польської і української молоді «Пан Володиєвський» Генріка Сенкевича. На 27 років Кам’янець став турецьким. У Варшаві іменем Володиєвського названо вулицю, а у Кам’янці-Подільському тепер на подвір’ї кафедрального костелу святих апостолів Петра і Павла, до якого прибудований мінарет — згадка про коротке турецьке минуле міста, — стоїть пам’ятник Володиєвському. Ще одна родзинка цього костелу — вишуканий мармуровий нагробок Лаури Пшездецької. Єдина донька подільських магнатів, юна красуня розбилася на смерть, коли каталася верхи. Невтішні батьки не могли розлучитися з нею, тож замовили відомому скульптору, професору петербурзької Академії мистецтв Віктору Бродському мармурову копію дівчини на повний зріст. Відтоді вона спить зачарованим сном, неначе казкова принцеса в очікуванні поцілунку прекрасного принца. Єдиний раз її спокій був зрушений, коли з родинної каплички маєтку Пшездецьких 1938 року нагробок було перевезено до Кам’янця.
І ще один романтичний жіночий образ причетний до історії міста: син шанованого кам’янець-подільського коменданта Яна де Вітте Юзеф узяв шлюб із фантастично красивою гречанкою Софією, яка згодом носила прізвище Потоцька і на чию честь був збудований унікальний парк в Умані — славнозвісна «Софієчка». Софія де Вітте була першою леді міста, за її часів палац коменданта переповнювали гості, відбувалися бали з ілюмінацією, феєрверками, гарматними салютами. Але периферійна фортеця недовго утримувала амбітну красуню. Нове палке кохання змінило долю Софії — вона стала дружиною графа Фелікса-Станіслава Потоцького і залишила Кам’янець назавжди.

Ще один потужний пласт історії Кам’янця-Подільського — російський. 1793 року після другого розподілу Польщі місто разом із землями центрального Поділля увійшло до складу Російської імперії. Знамениту фортецю, чиї укріплення вже занадто застаріли на ті часи, було перетворено на в’язницю. Про цей сумний період нагадують корпуси попід мурами замкового двору, а також назва башти Кармалюкової (колишньої Папської), де було ув’язнено народного ватажка Устима Кармалюка. Кам’янець-Подільський за імперських російських часів — столиця Подільської губернії, осердя адміністративного і культурного життя, місце зібрань подільського дворянства, родинна й учбова колиска багатьох видатних постатей української та російської історії. Практично кожна міська адреса згадується в якійсь енциклопедії чи біографічному довіднику. Так, підлогами міської духовної семінарії, наприклад, у ХІХ столітті ходили батько Федора Достоєвського Михайло, поет, етнограф, фольклорист Степан Руданський, письменник Анатолій Свидницький, російський філософ-ідеаліст Сильвестр Гогоцький... Тепер у цьому будинку — картинна галерея.

У ХХ столітті Кам’янцю-Подільському дуже пощастило: 1954 року радянська влада вирішила перенести обласний центр із південного Кам’янця в центр, до містечка Проскурова, тоді ж урочисто перейменованого на Хмельницький. Стародавній Кам’янець-Подільський став лише районним центром. Тому старе місто хоча й не реставрували, але принаймні не перебудовували, і сьогодні ми маємо унікальну нагоду бачити його структуру практично такою, якою вона була в ХІХ столітті. Протягом останніх десяти років і фортецю-заповідник, і старе місто реставрують-реконструюють. Львівщина, Крим, Кам’янець-Подільський — найбільш популярне «туристичне тріо» України.

Практично поряд із Кам’янцем, на відстані 25 кілометрів, знаходиться знаменита Хотинська фортеця — одна з найдавніших в Україні пам’яток оборонного будівництва. Її чільна вежа-донжон і могутні мури — «зірки №1» радянського і пострадянського історичного кінематографу. Від часів закладення першого каменю в її фундамент нас відділяє як мінімум тисяча років. Не так уже й багато, але людство встигло подорослішати за цей час. Із його життя зникли романтичні таємниці, світ став занадто прямолінійним, занадто звичайним, занадто... зручним.

Але час від часу у цілком дорослих і раціональних людей раптом народжується ностальгічне бажання пройти вибитою лицарськими кіньми дорогою, доторкнутися до старовинної оборонної стіни, визирнути з вищербленої ворожими ядрами та часом бійниці... І тоді ми кидаємо всі справи і вирушаємо у мандри.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: