CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 15
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 15
???????
CITY MIX
У готів — «Чорна ліра»
«Чорна ліра» у Збаразькому замку
Гуцули показали себе на весь світ
у Радехові...
Ностальгія за Флінтою
«Я хочу говорити правду, котрої я не знаю, але яку я шукаю!»
CITY PEOPLE
Таїсія Повалій: «Моя дружба з Басковим не випадкова...»
Таїсія Повалій в гостях у CITY LiFE
???? ??????
Капітан і його Надія
Анатолій Тимощук в гостях у CITY LiFE
CITY SOCIETY
Січа у замку Любарта
Луцьку — 920 років!
CITY SOCIETY
Олег Бойко:«НЕ ХОЧУ БУТИ КВАРТИРАНТОМ»
CITY HISTORY
Кам’янець — Бог це зробив...
«Хто так міцно укріпив неприступний Кам’янець?»
CITY HISTORY - МУЗЕЙ
Палац Бандінеллі
Вулицями Львова...
CITY HISTORY - СТАВ
Зі «Сльозами Гронського»
Тернополю 465!
CITY SHOPPING
Тепер — диктатура зими
CITY FAMILY
Форос
"...Моя сімейна історія..."
CITY FAMILY
Найоманливіша любов
Материнська!
CITY FAMILY
Ассія Ахат:«Заради дітей чи родини можу відмовитися від концертів»
Асія в гостях у CITY LiFE
CITY ART - АКТОР
Сергій Романюк:«Людина прийшла у цей світ задля того, щоб здивувати когось і себе»
Сергій Романюк в гостях у CITY LiFE
CITY ART
Світовий авангард: український ракурс
«Український авангард» у світі
CITY ART - СПІВАК
Віталій Козловський: «На свій день народження у подарунок я замовив кухонний набір…»
«...артисту корисно відчувати не лише радість, а й... гіркий біль...»
CITY LIBRARY
Роман Іваничук:«Література повинна звучати, як великодній дзвін, а не тхнути вбиральнею»
???? ??? CITY
???????:
N8(15) Жовтень 2005     ???? ??????: КАПІТАН ТА ЙОГО НАДІЯ
??? ? ???????
???? ??????
Капітан і його Надія

Луцька надія

Луцьк. 2005 рік. Місцевий стадіон. Усі команди дружно зібралися на церемонію нагородження. Для когось це радісні хвилини, для когось — суцільні переживання через невдачу. Звучать звичні слова привітань від відомих тренерів і фахівців, уже готові до вручення численні нагороди для переможців Кубка Тимощука. Є й спеціальні відзнаки: жовтогарячі футболки з «четвіркою» на спині, м’ячі, календарі та інші футбольні радощі, заради яких хлопці готові змагатися цілодобово.
Юний футболіст, котрий ще не відійшов від запеклої боротьби й бурхливих емоцій, не приховуючи посмішку, стоїть біля крайки поля під час нагородження команди. Сьогодні вони посіли перше місце, але в цей час думками він не тут, на полі, де буквально п’ятнадцять хвилин тому вирувала пристрасна боротьба, а далеко — за сотні кілометрів.
Уява малює чудову картину: кумир особисто вручає хлопчині футболку й промовляє вітальні слова. Ці слова будуть з ним протягом усього його футбольного життя. Це найцінніше, що в нього тепер є. Перша значна футбольна перемога — кубок у подарунок. Хіба можна ще чогось бажати? Хіба є ще якісь емоції, крім радісних? Є! Одна заповітна мрія... Сьогодні, зараз, саме в цю мить, не по телевізору, а вживу побачити тут того, ким він захоплюється й на кого хоче бути схожим у футболі та житті. Навіть зачіску зробив таку, як у свого кумира...
Але кумир знову не зміг приїхати на свій турнір. І фантазії хлопчини залишаються фантазіями, на очах розсіюючись у теплих променях луцького сонця, зігріваючи юну душу думкою, що коли-небудь ця зустріч усе-таки відбудеться...
Цей рік був як ніколи врожайним для донецької команди «Шахтар» та її капітана Анатолія Тимощука. Здавалося, зібравши воєдино чемпіонський титул, Суперкубок України та звання кращого гравця ПФЛ України й ледь не завоювавши національний Кубок, можна дозволити собі перепочити. Але всього кілька днів короткої відпустки не дали змоги вдосталь насолодитися завойованими трофеями, й ось уже тріумфальний сезон змінюється на новий, і все доводиться починати спочатку.
Знайти вільний час для футболіста настільки ж складно, як відібрати м’яч у Зідана. І там, і там існує всього два способи. Однак їх ніхто не знає…
Футболісти — своєрідний народ. Часто-густо вони не належать собі, не мають у своєму розпорядженні власного часу, а що їм робити — за них уже придумали інші. Таке враження, що все їхнє життя розписане на відрізки два                по сорок п’ять, і навіть протягом п’ятнадцяти хвилин перерви їм ніхто не дає спокою.
Чи здогадуються вони, коли роблять перші кроки у футболі, чим заради цієї гри їм доведеться жертвувати? Напевно, навряд чи, тому що для них гра залишається грою, лише з певними «особливостями» професії.
Коли робиш перші кроки в будь-якій справі, важливо, хто перебуває поруч, хто спрямовує тебе і вказує шлях. Анатолію Тимощуку пощастило: його весь час оточували люди, які бачили в ньому майбутнього футболіста. Але чи він бачив себе сам таким?

— Анатолію, чи уявляв ти себе поза футболом?
— Із самого дитинства я вибрав для себе спорт, а точніше — футбол. Проте думаю: хоч ким би я був, зробив би все можливе, щоб стати професіоналом у своїй справі. Адже не важливо, чим займатися, — важливо любити свою справу й прагнути стати одним із найкращих, розуміти відповідальність та відчувати необхідність своєї праці для оточуючих тебе людей і самого себе.

— Як з’явилась ідея організувати Кубок Тимощука?
— Я часто замислювався про тих хлопців, яким доля навіть не дарує шансу стати футболістами, але вони безмежно вірять у футбол і не мислять свого життя поза ним. Із власного досвіду знаю, наскільки важливі подібні змагання в дитинстві. Я згадую своє дитинство, свої молоді роки. Ось і вирішив зробити для хлопців, які тільки стають на шлях важкого спортивного життя, щось, що може їх зацікавити і якось їм допомогти.

— Чия це була ідея?
— Спочатку я консультувався з Олегом Пестряковим, котрий раніше проводив подібний турнір у Євпаторії. Ми разом із батьком обговорили ідею організації юнацьких змагань у Луцьку. Взяли хлопців 1990-го року народження й дивимось, як вони вдосконалюються. Два роки турнір проводився в залі, зараз — на стадіоні. Намагаємося запрошувати також команди з Польщі, Білорусі, вони із задоволенням приїжджають. Наразі за допомогою турніру ми боремося за футбольне майбутнє нашої країни і водночас за допомогою футболу — з негативними спокусами вулиці, які відволікають хлопців від нормального життя і штовхають на негожий шлях.

— А свої перші кроки у футболі пам’ятаєш?
— У тому, що я став футболістом, велика заслуга мого батька. Він завжди намагався допомагати мені й розчищати дорогу до професійної кар’єри. Саме він відвів мене в секцію до першого тренера — Володимира Байсаровича. Перші кроки у професійному футболі пов’язані з тренером луцької «Волині» Віталієм Кварцяним, котрий запросив мене з Київського спортивного інтернату й дав шанс виявити свої сили в команді Вищої ліги України.

— Ти народився й ріс у Луцьку, зараз живеш у Донецьку. Яке місто ти вважаєш своїм?
— Луцьк — це рідне місто: я тут народився, тут дотепер живуть мої батьки й деякі друзі. Донецьк — це улюблене місто, тому що я живу й працюю тут уже давно.

— А які ще міста тобі подобаються?
— Мілан і Лондон.

Перемістимося на донецький стадіон із башточками, що здалеку скидається на міні-Уемблі. Тут сьогодні грає «Шахтар», тому все повітря просочене оранжевою атмосферою радості, почуттям причетності до чогось видатного й емоціями, готовими вирватися назовні при першому ж вдалому ударі по воротах, а ще краще — голі.
Беремо в руки програмку й дивимося… Ось Тимощук — під незмінним четвертим номером! Анатолій провів понад двісті ігор у чемпіонаті України, у понад ста з яких виводив команду на поле з капітанською пов’язкою.
Ось і черговий матч добігає свого кінця, арбітр фіксує перемогу «Шахтаря», футболісти за традицією обмінюються футболками.


Донецька надія

— Твоє хобі — колекціонування футболок суперників...
— Моя колекція налічує понад п’ятдесят футболок. Одна її частина перебуває на базі, а друга — в Луцьку. Маю футболки Зідана, Бекхема, Бергкампа й інших.

— У минулому сезоні через травму тобі довелось освоювати ремесло коментатора... Легко було?
— Зі сторони, може, й здається, що нічого складного — сиди й говори в мікрофон. А насправді переживань більше, ніж під час гри, адже хочеться хоча б емоціями підтримати хлопців.

— Сильно переживав?
— Спостерігати за грою своєї команди важко. Коли граєш сам, часу на хвилювання немає, а тут переживаєш за кожного, хочеться вискочити на поле й допомогти.

— Твоє ім’я активно пов’язують із різними іноземними клубами. В якому чемпіонаті ти хотів би перевірити свої сили?
— Насамперед в одній із провідних європейських першостей, до яких я відношу англійську Прем’єр-лігу, іспанський чемпіонат й італійську Серію А. Серед команд мені імпонують «Барселона», «Ювентус», «МЮ», «Арсенал». У будь-якому випадку це повинна бути команда, що ставить перед собою максимальні цілі, демонструє рівень та організацію гри вищу, ніж у «Шахтаря».

— «Реал» скуповує «зірок». Хотів би пограти разом із Зіданом?
— Мабуть, я — єдиний гравець у світі, який не погодився б перейти в «Реал», тому що вболіваю за «Барселону».

— Чи настав час покинути «Шахтар»?
— Я граю в «Шахтарі» уже вісім років, за цей час виграв в Україні все, що тільки можливо: чемпіонат України — двічі, п’ять разів — Кубок України, один раз — Суперкубок, двічі визнавався кращим гравцем України. В українському чемпіонаті для мене вже немає секретів. Кожна людина прагне чогось нового, я не боюся труднощів, які, можливо, очікують мене після того, як я піду з «Шахтаря».

— Що ти можеш привнести в команду?
— Віру в те, що цей клуб ще не всього домігся й у футболі можна досягти навіть неможливого. Я професійно ставлюся до сфери своєї діяльності, докладаю максимальних зусиль, щоб допомагати команді й виконувати всі вимоги будь-якого тренера.

— Упевнений, що в Європі на тебе чекає успіх?
— Я — максималіст. І завжди ставлю перед собою тільки найвищі цілі й завдання. Але перед початком будь-якої справи необхідно запитати себе, не що я одержу від цього, а яким я стану. Не варто загадувати про успіх, він завжди приходить у вигляді нагороди після важкої й кропіткої праці заради досягнення поставленої мети. Єдине, у чому я переконався з досвідом: кращий спосіб відчинити двері в європейський футбол — штовхнути їх!

АНАТОЛІЙ ТИМОЩУК

Громадянство: українець
Місце народження: Луцьк
Дата народження: 30.03.1979
Зріст: 181 см
Вага: 70 кг

Кар’єра гравця:

У «Шахтарі» з березня 1998 року.
Капітан «Шахтаря» з 16.03.2002 року.
Чемпіон України 2002 й 2005 років.
Срібний призер чемпіонатів України 1998/1999, 1999/2000, 2000/2001, 2002/2003, 2003/2004 років.
Володар Кубка України 2001, 2002, 2004 років.
Фіналіст Кубка України 2003 року.
Кращий футболіст української ліги 2002 року.
У чемпіонаті України провів 200 ігор, забив 28 голів (із них за «Шахтар» — 190 ігор, 27 голів).
У Кубку України — 38 ігор, забив 4 голи (з них за «Шахтар» — 35 ігор, 4 голи).
В єврокубках провів 42 гри, забив 1 гол (усе — за «Шахтар»).
Кращий футболіст України 2002 року.
Кращий футболіст за версією ПФЛ 2005 року.
Гравець національної збірної України (47 ігор, 1 гол).
Виступав за юніорську (5 ігор, 1 гол) і молодіжну збірні України (7 ігор, 1 гол).


Українська Hадія

У червневому номері популярного футбольного англійського журналу WORLD SOCCER опублікований список 21 молодої зірки, які, на думку авторів цього авторитетного видання, можуть «засвітитися» на найближчому чемпіонаті світу 2006 року, що відбудеться в Німеччині наступного літа. Почесну восьму позицію зайняв півзахисник національної збірної України й донецького «Шахтаря» Анатолій Тимощук.

— Чи буде продовжений експеримент із зачісками?
— Створення зачісок зайняло багато часу, але їх вистачило тільки на матч із казахами. Можливо, надалі ми ще чимось постараємося здивувати наших уболівальників, однак чим — не скажу.

— Але сюрприз буде?
— Так, сюрприз буде, він уже готується.

— Які цілі ставиш перед собою?
— Хочеться домогтися результату на європейській арені — виграти європейський трофей, а зі збірною виступити на чемпіонаті світу. Думаю, у найближчому майбутньому все вийде. Усе до цього йде.


Луцьк. 1990 рік. Місцевий стадіон «Авангард». Юний футболіст, котрий ще не відійшов від запеклої боротьби й бурхливих емоцій, не приховуючи посмішку, стоїть біля крайки поля. Вони посіли перше місце, але в цей час думками він не тут, на полі, а далеко — за сотні кілометрів. Сьогодні збірна Німеччини стала чемпіоном світу, і капітан команди Лоттар Маттеус підняв над головою Золоту Ніку.
Уява юного футболіста малює чудову картину: кумир особисто вручає йому футболку й промовляє вітальні слова. Ці слова він запам’ятає, і вони будуть з ним протягом усього його футбольного життя. Це найцінніше, що в нього тепер є. Хіба можна ще чогось бажати? Можна! Є одна заповітна мрія...
Сьогодні, зараз, саме в цю мить, не по телевізору, а вживу побачити тут того, ким він захоплюється й на кого хоче бути схожим у футболі та житті. Навіть зачіску поміняв, щоб наблизитися до свого кумира...
Але кумир навряд чи зможе приїхати в його рідне місто. І фантазії залишаються фантазіями, на очах розсіюючись у теплих променях луцького сонця, зігріваючи юну душу думкою, що коли-небудь ця зустріч усе-таки відбудеться...
Чому б не наступного літа у Німеччині?

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: