CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 11
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 11
???????
CITY FASHION
ЛIТО-2005 буде трIшки нечупарним
Новини моди
MIX
Всі — на «Таврійські Ігри
«Таврійські ігри 2005»
Туве Янсон: «Країна Мумі-тролів»
Дочекалися «Країну Мумі-тролів»!
Пекінська кіностудія їде у Косів
І знову кіно
«Подорож за імлисті гори»
«Гобіт, або Подорож за імлисті гори»
Життя у материнському лоні
«Який чарівний цей світ»!
CITY RELIGION
Храм Всіх Святих землі Волинської
Собор Всіх Святих землі Волинської
CITY TRADITION
Восьме чудо світу
Музей Писанки
CITY MEETING
Павло Гудімов:«СУМУЮ ЗА ЛЬВІВСЬКИМ ТЕМПОМ ЖИТТЯ»
У нас в гостях Павло Гудімов
???? ??????
ARS LONGA, VITA DREVIS
Мистецтво вічне, життя — коротке
CITY ЗУСТРІЧ
Євген Безніско: «Люблю людей, котрі дивують»
В гостях у CITY LIFE Євген Безніско
CITY ФЕСТИВАЛЬ
Весна розмовляє французькою
Подарунок від Франції
CITY TRAVEL
Venezia
А Ви були у Венеції?
ГІСТЬ НОМЕРА
Анатолій Дяченко:«Я пережив два безумних кохання»
CITY ГУРТ
«Los Dinamos» під соусом CHILI
«Los Dinamos» про сві новий альбом
CITY STAR
Фагот. ТНМК
Олег Михайлюта, він же Фагот…
CITY ЗДОРОВ`Я
Небезпека святкового столу
Вся правда про їжу
???? ??? CITY
???????:
N4(11) Травень 2005     ???? ??????: ARS LONGA, VITA DREVIS
??? ? ???????
CITY ЗУСТРІЧ
Євген Безніско: «Люблю людей, котрі дивують»

   Чому сьогодні нашим героєм є саме львівський художник Євген Безніско? Тому що в травні цього року — 90-ліття легендарної битви українського січового стрілецтва з російськими царськими військами на горі Маківка в Сколівських Карпатах, під час якої царська армія (попри те, що в бою було вбито п’ятдесят молодих січовиків) уперше за багато десятиліть отримала «по носі» від українців. Євген Безніско разом із сином Яремою Безніском та архітектором Василем Каменщиком є авторами відкритого на Маківці пам’ятного меморіалу.

   З іншого боку, травень — місяць Івана Франка: наступного року саме в травні відзначатимуть 150-річчя від дня його народження та 90-річчя від дня смерті. Євген Безніско створив потужну «Франкіану» — близько двохсот проникливих графічних ілюстрацій до творів Франка, а крім того — до творів Шевченка, Лесі Українки, Стефаника, Гончара та інших авторів. А ще — чимало робіт, виконаних у техніці олії та пастелі. Робіт дуже якісних, бо є вони сьогодні не лише у приватних збірках, а й у музеях України, США, Канади, Аргентини та Франції.

   І найважливіше: Євген Безніско та його перша дружина Теодозія Бриж — відомий на всю Україну скульптор (з якою художник прожив понад сорок років аж до її смерті і з якою реалізував чимало високомистецьких масштабних проектів) — були знаковими фігурами для покоління шістдесятників. Про їхню майстерню у центрі Львова, яка сьогодні так і називається Меморіальна майстерня Теодозії Бриж, ходили легенди. Довгий час вважалося, що хто з митців приїжджав до Львова, а в цій майстерні не був, Львова так і не бачив. Іван Драч святкував тут своє одруження, Богдан Ступка разом із друзями — 50-ліття, а ще не раз і не двічі бували тут Іван Миколайчук та Микола Вінграновський, Алла Горська і Дмитро Павличко, Віталій Розстальний і Сергій Данченко, Лесь Танюк та Ліна Костенко і багато інших, без яких українська культура ХХ століття не відбулася б. Не відбулася б вона і без подружжя Теодозії Бриж та Євгена Безніска. Людей, які окрім глибокого патріотизму, були наділені ще й титанічною працьовитістю та величезним мистецьким талантом.

   Сьогодні, на жаль, це втрачено. Я згоден, що бідність і справді страшна річ, але не вірю, що митцям — навіть обідраним і голодним — нема що сказати своїм затурканим співвітчизникам. Коли людина замикається тільки на собі і лише бідкається, то це, як каже мій давній друг, художній керівник театру імені Марії Заньковецької Федір Стригун, уже «гаплик».

 — Вважається, що до п’ятдесяти років усіма нами опікується Бог, а потім відпускає нас у власне плавання. Ви відчули, що в останні «надцять» років щось у вашому житті кардинально змінилося?

 — Та особливо нічого не змінилося, тільки кілька років тому не стало Теодозії чи, як ми її називали, Фани Бриж. У цю майстерню я прийшов у 58-му. Дружина була старшою на дев’ять років, але це не шкодило нам щасливо жити разом 41 рік, відчувати взаємний комфорт і в поглядах, і в ідеях, реалізовувати спільні проекти. Себто час — це умовність, на яку особисто я рідко зважаю. Інша справа, що коли озираєшся, то ой-ой скільки всього відбулося, і буває страшно, що у відпущений тобі вік можеш не встигнути чогось зробити, недомовити, недолюбити… А чи полишений сам на себе, то ні. Моя друга дружина Леся стала для мене тією духовною опорою, якої мені так бракувало після смерті Фани. А поза тим є абсолютно переконаним, що від дитинства мене хтось провадить. Буквально чую над собою якусь покрову, що спрямовує мене в той чи інший бік і завжди на добре, хоча сам до цього часу ніколи не замислювався, чи є глибоко віруючим чоловіком. Хто для мене Христос? Передусім велика людина, а потім Бог. А випало підводити підсумки того, що зробив, виявилося, що дев’яносто відсотків усіх моїх робіт — на релігійну тему: ті ж поеми Івана Франка, яких я проілюстрував десь дванадцять.

— До речі, про Франка. Майже сорок років, окрім інших своїх робіт, ви працювали над офортами та ліноритами за мотивами його творів. З чого все почалося і чим вмотивована ваша величезна любов до франкіани?

— До Івана Франка я ставився шанобливо з дитинства. Його чим більше читаєш, тим більше він тебе дивує. А я страшенно люблю людей, котрі дивують і в яких можна чогось навчитись. У мене хороша вроджена пам’ять, і багато Франкових поезій та поем я можу цитувати з будь-якого рядка. З цим навіть була пов’язана цікава історія. В середині 60-х років львівські творці згуртувались і спеціально замовленим автобусом поїхали по місцях Франка. В автобусі майстер сучасної історичної прози Роман Іваничук, який славний був ще й тим, що чи не єдиний серед львівських письменників на той час знав напам’ять усього «Мойсея», взявся його без книжки вголос читати. Але на першій чи другій пісні збився. А я підхопив, то ми так і дочитали цей твір разом. Повертається до мене Ірина Вільде, яка була хрещеною мамою мого сина, і питає: «Куме, а звідки ви знаєте цю поему? Адже в школі цього не проходять». Так я подивував, і самому від цього було приємно. А наштовхнув мене на ілюстрування Франка мій учитель, прекрасний художник і людина Леопольд Левицький. До речі, саме з «Мойсея» почалося для мене художнє осмислення творів Франка.

— Відомо, що коли ви робили виставку з ілюстрацій до «Мойсея» у Національному музеї у Львові у 1969 році, Богдан Козак, нині народний артист України, прочитав «Пролог» до поеми, стоячи на колінах. Переповідають, це призвело до чималих неприємностей. Чи так це?

— Особисто для мене особливих неприємностей тоді не було. Ми завжди були під ковпаком, декілька разів чекали арештів. Я був на першому суді В’ячеслава Чорновола і навіть з ініціативи Ліни Костенко нишком виніс записи, які ми там від руки зробили. А вже ввечері цей запис передавав «ворожий» голос. Обшук у нас вдома був — щоправда, без нас. Була вилучена література, за якою шкодую по цей день. Зокрема за книжками з персональними автографами Андрія Вознесенського, який завжди дарував мені свої нові видання, за стародруками тощо... Взагалі, думаю, дуже мало знайдете людей, котрі б не постраждали від тієї системи в той чи інший спосіб. Я народився у 37-му році, як арештували батька. З’явившись на світ семимісячним вагою кілограм двісті (багато хто довго дивувався, як мені вдалося вижити, — а я й сам не знаю), ріс уже без батька, зусиллями матері, в якої було нас п’ятеро — один за іншого менший… Але знаю, що дароване мені життя витратив не марно…

— А як вважаєте, багато таких змарнованих існувань довкола, зокрема серед творчих людей?

— Знову згадаю Іваничука. Він колись дуже добре сказав: «Найбільше бійся середнячка». Бо середняк усе захопив — від образотворчого мистецтва до театру, йому не вигідні дійсно таланти, він їх намагається відтіснити, диктує своє, і йому це вдається. А по тому середняку і судять про нас як про державу, де у всіх галузях треба довго шукати, поки знайдеш щось вартісне і цікаве. А це ж — неправда, яка справді болить і яку хочеться спростувати. Життям, власними вчинками, працею. Вважаю, що коли Бог дав тобі іскру чи ще щось, — не шкодуй, поділися ними з людьми, і сам змінишся, станеш кращим. І то не високі слова — це кредо, відповідно до якого намагаюся укладати власні будні.

— Відомо, що багато їх ви витратили і витрачаєте на те, щоб окремі скульптурні проекти Теодозії Бриж довести до логічного завершення, якого їй у кількох випадках дочекатися не судилось. Що це — данина пам’яті дорогої для вас людини чи усвідомлення, що без цих скульптур мистецький вимір України буде плиткішим?

 — І те, й інше. Теодозія Бриж була унікального таланту скульптор. Я з усією відповідальністю стверджую, що вона була генієм, які на землі народжуються нечасто. Ми багато що спільно замислювали і спільно над цим працювали, наприклад, пантеон на Маківці чи пам’ятник Юрію Котермаку в Дрогобичі, на відкритті якого був присутній тодішній Президент, і фахівець Дмитро Крвавич назвав його таким, що не має аналогів у Європі. Але це передусім талант дружини — нині 23 пам’ятники її авторства стоять по всій Україні. І найбільше — на Волині, починаючи від на той час дуже оригінального меморіалу жертвам фашизму (а точніше — 56 тисячам знищених радянських офіцерів у пересильному концтаборі у Володимир-Волинському), який вона робила разом із Євгеном Дзиндрою, і закінчуючи бронзовими фігурами персонажів «Лісової пісні» у Колодяжному. Цікаво, що львів’янка Фана Бриж, родом з Рівненщини, була названа почесним громадянином Володимир-Волинського.
   Чимало її проектів, з огляду на брак коштів, так і не були втілені. А тому маю перед собою сьогодні найбільше завдання — встановити на міжнародній трасі під Сколівськими Бескидами наш пам’ятник-некрополь князя Святослава (до речі, уже відлитий у бронзі) як остаточне ствердження про віковічну присутність українців на цій землі і під цим небом. Для Фани це було дуже важливо. З багатьох міркувань важливо це і для всього народу. Колись Леопольд Левицький сказав, що кожен митець має свою парафію. У моїй сьогодні — справа цього некрополя визначальна...

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: