CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 10
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 10
???????
???? ??????
Поліна Сікорська:«Головне — не хвилюватися, а хвилювати...»
Поліна Сікорська - обличчя CITY LiFE
CITY ART
«Зіркові» перевтілення
«Знаменитості у фотопроектах» у Львові
Хрестоматія мистецтва
«Мистецтво Львова другої половини ХХ століття»
Гобелени Біласа
Гобелени Михайла Біласа...
«Люкс-тусовка»
«Люкс-тусовка» у Луцьку
MIX
«Мистецьке розмаїття шкіри»
«Мистецьке розмаїття шкіри» у Луцьку
«П’ятерня» у «Крайній хаті»
Незабаром.. «Повернення в Едем».
CITY ГУРТ
«Ґринджоли» братимуть» Європу
Зелені й веселі...
CITY EXPERT
Євробачення: Києвський крок
..телебачення — це наркотик..
CITY STAR
Ані Лорак: Жіноче Я
CITY THEATRE
Львівська опера
В гостях у CITY LiFE
SHOW MAN
МОЛЬФАР
В гостях у CITY LiFE Мирон Блощичак.
STORY
Це забуття не для вічності
У березні 110 років тому відійшов у вічність «скандальний» Мазох
CITY ADVICE
НЕ ЩАСТИТЬ? БОРІТЬСЯ…
Наше життя — в наших руках.
ТОЧКА ЗОРУ
Міністр слова
Українське телебачення сьогодні це...
LVIV PARTY
Свобода вибору розваг
Річниця «Мі 100»
CITY SPORT
Stipe Pletikosa
В гостях у CITY LiFE - Стіпе Плетикоса
EXTRIM
Краще гір можуть бути… лиш гори
Вертикальна межа Ігоря Карабіна
CITY РЕЛІКВІЯ
Штірліц… і його «Мерседес»
Володимир Крачунов і його бенцик
CITY HEALTH
Знімаємо весняну слабкість
Будьте здорові!
???? ??? CITY
???????:
N3(10) Квітень 2005     ???? ??????: CITY SHANS
??? ? ???????
EXTRIM
Краще гір можуть бути… лиш гори

   з досить несподіваного запрошення у 1999 році до участі в альпійських таборах у Приельбруссі юнацької збірної Дитячого альпійського руху України розпочалася для Ігоря «хвороба високих гір». Тоді, озброєний лише «допотопним» радянським альпійським знаряддям, в армійських штанях і сякій-такій пухівці, відразу побував на обох «близнюках» Ельбрусу: спершу, 3 серпня, — на східній вершині, а 19-го — на західній, разом із групою російських військовиків та їхніх інструкторів, які прибули туди для вишколу якраз напередодні другої чеченської війни.
   Дух мандрів, карколомних сходжень і перемог запаморочив голову настільки, що з Кавказу, не повертаючись до Львова, Ігор разом із приятелем вирушив у Туреччину. «Досі не можу збагнути, як нам це вдалося! — зізнається він нині. — Адже в нас не було грошей навіть на пором, не те що на проживання чи подорожі». Та світ, як відомо, не без добрих людей, а фортуна таки любить авантюристів. Допомогли… браві вояки зі знаменитої канадської кінної поліції, які саме перебували на пристані та вирушали тим самим поромом на турецький берег.
   Захопливі гірські походи, проте, довелося відкласти на невизначений термін. У Туреччині саме розгорталася міжнародна мережа допомоги постраждалим від недавнього нищівного землетрусу, і хлопці без вагань приєдналися до дружної сім’ї рятувальників. Усе треба було освоювати «на ходу» — водіння вантажних авто з «гуманітаркою», ремонтні роботи, ба, навіть протизапальні ін’єкції пораненим. «Там не було часу з’ясовувати — вмієш чи ні. Слово «треба» — й одразу все можеш», — згадує Ігор. Однак перед спокусою штурму біблійного Арарату таки не встояв — і поплатився арештом турецькими військовиками, які прийняли двох відчайдухів за чужинських шпигунів. Про враження від ночі, проведеної у турецькій «холодній», наш герой воліє не говорити…

   Зустріч із домом традиційно не затяглася надовго. Настала зима — благодатна пора для лижного народу, любителів гірського снігового екстріму, а значить — час для інструкторів-професіоналів у цих специфічних заняттях, а також рятувальників та провідників для скі-турів. Увесь лижний сезон групи під керівництвом Ігоря мандрували засніженими хребтами Бескидів та Чорногори, насолоджувалися трасами карпатських лижних курортів, пробували сили у порівняно новій для нас екстремальній дисципліні — фрі-райді (спуску з крутих гірських схилів поза межами трас). Ті, для кого лижі стають частиною життя, знають, що сезон у Карпатах — річ доволі відносна. Адже навіть серед літа особливо «спокушені» здатні відшукати десь у північних цирках Чорногори чи Свидовця цілком пристойний клапоть снігу, аби ще і ще раз залишити на ньому характерні слаломні «змійки», принагідно насолоджуючись неповторними краєвидами та вентилюючи легені цілющим гірським повітрям. «Мені шкода людей, які бодай раз у житті не відчули кайфу катання на лижах, коли довкола — квіти і спека», — немов оправдовуючи це напівбожевілля (з точки зору пересічного громадянина), любить казати він, реагуючи на круглі очі зустрічних. І невтямки, чому це в червні диваки чимчикують кудись із лижами на плечах.
   А вже у липні — знову Кавказ. Цього разу двічі західна і раз — східна вершини Ельбрусу підкорилися групам Ігоря. А сам він уперше в житті скористався лижами для повернення у базовий табір із найвищої точки Кавказу. І знову — сюрприз від гір: на перемичці між вершинами довелося познайомитися з майже легендарною особистістю — тоді 72-річним альпіністом і гірським туристом Володимиром Моногаровим. Пан Володимир щороку долає Ельбрус, готуючи себе фізично і психологічно до втілення мрії життя кожного, хто вже не бачить життя без гір, — штурму Евересту.
   Вражень від нещодавнього сходження, проте, виявилося замало для «гірського апетиту», і разом із двома польськими приятелями Ігор відправився на Казбек. Трійця пройшла сьогодні вже практично неіснуючу ущелину Кармедон та навислий над нею пульсуючий льодовик Колка (саме він, зійшовши невдовзі в ущелину, до непізнаваності змінив рельєф). На жаль, штурм самого Казбеку довелося припинити через просто-таки невпинний льодопад, який там несподівано розпочався наприкінці серпня. Зате вкотре переконались, як гори дивним чином здатні об’єднувати непоєднуване, нівелювати будь-які суперечності світоглядів і способів сприйняття. На хребті наші подорожні зустріли гурт російських молодиків з парамілітарного загону, який повертався із завдання у палаючій Чечні. «Вони перші підійшли і запропонували нам чай — особливий знак миру і гостинності в горах», — пригадує Ігор.
   Мандри Казбеком мало не закінчилися трагічно. Зустріч із озброєними дезертирами з доблесних російських «чеченських» частин була цілковитою протилежністю попередній. На щастя, хлопці відбулися лише втратою всіх документів і грошей, а також деяких особистих речей, необхідних для гірських мандрівок. Правдами і неправдами пробираючись через застави та кордони, пограбовані мандрівники «тріумфально» в’їхали у Львів на самісінький День Незалежності.
   Негативний досвід забувся напрочуд швидко, і 1 вересня потяг уже ніс групу горян разом з Ігорем назустріч новим, тепер алтайським пригодам. Амбітний план зійти на одну з найвищих вершин Алтаю — Білуху — у період міжсезоння, коли на місці немає ні вишколених рятувальників, ані резервних груп, був більше схожим на ретельно спланований суїцид. У ніч із 17 на 18 вересня троє учасників групи таки зійшли на вершину, проте на зворотній дорозі потрапили у сніговий буран. У шаленстві стихії недавні переможці втратили орієнтацію, вийшли на хребет у неналежному місці й зірвалися разом зі сніговим карнизом із крутого схилу. «Так близько до смерті ми ще ніколи не були — і так ще ніколи не хотілося жити, — з видимим хвилюванням пригадує Ігор, — але все закінчилося на диво вдало». Звісно, якщо розбиті обличчя, забої різного ступеня і знищену чи втрачену частину спорядження вважати адекватною оплатою за збережене життя, то хлопці таки дешево відкупилися. Щороку після тієї пам’ятної ночі вони намагаються збиратися, щоб вкотре подякувати долі за можливість повернення.
Два наступні роки Ігор віддав заокеанським заробіткам — адекватна реакція амбітної молодої освіченої особи на незадоволені матеріальні запити у власній країні. А повернувшись, майже одразу знову вибрався на Кавказ. Успішне чергове сходження на західну вершину Ельбрусу увінчалося досить оригінально: він уперше в житті скористався гірськими лижами для повернення у базовий табір із найвищої точки Кавказу. І знову, традиційно, відправивши групу назад в Україну, сам Ігор із двома чеськими альпіністами вирушив на штурм однієї з найскладніших вершин Приельбрусся — Донгуз-Орун.
   Кожна поїздка долучала до і так чималенького списку знайомств наступний десяток-другий перевірених горами приятелів. Московські гірські туристи запросили львів’янина взяти участь у їхньому зимовому переході заполярними Хібінами. У січні-лютому 2004-го група пройшла понад три сотні кілометрів гірськими хребтами і перевалами Кольського півострова — маршрутом 3-ї категорії складності. Вже тоді, мріючи про Гімалаї та вивчаючи умови сходжень на «дах неба», Ігор усвідомлював, що саме хібінські прямовисні скелі, сніги та тридцятиградусний мороз більш-менш відповідають умовам літніх гімалайських штурмів, і мимоволі перевіряв себе на придатність до таких випробувань.
   Влітку того ж року, вже як досвідчений інструктор і керівник великої групи українських туристів-аматорів (а серед них були особи віком від 13 до 70 років, що вносило свою специфіку в умови подорожі), Ігор вкотре піднявся на Ельбрус і повторив свій минулорічний траверсний спуск на лижах.

   Вертикальна межа Кавказу стала для Ігоря чимось на кшталт Говерли для пересічних українських любителів гірських походів. Однак явно не персональним максимумом. Лише два дні перебування у Львові вистачило, щоби перепакувати рюкзак, запастися харчами, взяти відповідніше альпійське спорядження і вирушити на штурм вищої мети. Москва — Бішкек — Іссик-Куль… Тут розклався адаптаційний міжнародний базовий табір альпіністів, націлених на найвищу вершину регіону — Хан-Тенгрі (7010 метрів над рівнем моря). Ще на підході до табору українську групу наздогнала трагічна новина: під лавиною, яка зійшла зі схилу грізної вершини, загинуло тринадцять учасників штурмових груп, у тому числі — троє наших співвітчизників. Проте й ця трагічна пересторога не стала достатнім аргументом, аби радикально вплинути на рішення про сходження. І 18 серпня Ігор та його приятель-чех удвох піднялися на Хан-Тенгрі. Фізична і психологічна втома від значного перепаду висот, надмірного напруження під час проходження підступного льодопаду Семіновського, низької температури, підсиленої тугим вітром, додала випробувань — примусила заночувати по дорозі до базового табору на висоті 6400 метрів, що реально загрожувало крайнім виснаженням, швидкоплинною пневмонією та іншими «подарунками», на які не скупляться високі гори. Все ж, відбувшись «лише» сильними опіками та неймовірною втомою, двоє сміливців прийшли наступного дня у табір, зареєструвавши у журналі сходжень порядкові номери за цей сезон — 16 та 17. Про рівень виснаження Ігор сказав дуже коротко, але вичерпно: за час сходження втратив дев’ять кілограмів ваги… Після них піднялась остання перед закриттям альпійського сезону польська «двійка» — і Хан-Тенгрі попрощалася з тими, кому так і не вдалося цього року особисто відчути радість досягнутої мети. До наступного сприятливого часу.
   Знайомство з найбільш представницькою групою польських альпіністів вилилось у запрошення, яке мимоволі перехопило дух: ГІМАЛАЇ!!! Спостерігаючи за сходженням Ігоря на Хан-Тенгрі, досвідчені альпійські фахівці помітили в ньому необхідні якості для гімалайських штурмів і, не вагаючись, запропонували молодому львів’янину місце у штурмовій групі польської гімалайської експедиції, яка спробує «взяти» один із восьми тисячників — Гашербрум 2. «За складністю це, звичайно, далеко не її посестра — Гашербрум 4 чи К2, — коментує Ігор, — але за будь-яких умов Гімалаї вимагають максимуму того, чим треба було володіти досі…» Тепер, у проміжках між роботою і численними подорожами, Ігор сидить над картами регіону Гімалаїв, аеро- та космічними знімками з нанесеним маршрутом, ретельно вивчаючи очима те, що через порівняно недовгий час доведеться долати в реальному вимірі. Адже виїзд групи до Непалу призначено вже на початок серпня 2005 року, а через місяць після приїзду альпіністи планують підняти прапори на здобутій ними вершині. Як і всі попередні рази, Ігор понесе на Гашербрум 2 національний стяг України...

   Сам Ігор переконаний, що одна ніч із друзями у штормових горах варта в житті незмірно більше, ніж сотні приятельських «посиденьок», оскільки там і тільки там може розкритися мозаїка душі твого супутника, тільки там пізнається, хто є поруч. І такій перевіреній дружбі не страшні роки, кордони, візи, природні чи політичні катаклізми.
   Тим, хто хоче відчути весь спектр порухів власної душі, він рекомендує бодай раз піднятися на Ельбрус. Це — для початку, бо не один із тих, кому підкориться Кавказ, захоче піти далі й вище. Так колись трапилося з Ігорем Карабіном, який і далі вважає, що нічим не відрізняється від інших — своїх ровесників та співгромадян. Просто гори стали синонімом його власного життя, а улюбленим гаслом і відповіддю на побоювання щодо небезпек — слова головного героя із «Хороброго серця»: «Всі люди помирають. Але не всі — живуть…»

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: