CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 1
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 1
???????
ТУСОВКА
More пива
День народження клубу «Оболонь»
ПРЕЗЕНТАЦІЯ
Запальний мікс
Презентація «Альфа-клубу» і коктейль-бару «Плазма»
???? ??????
Milano Week Design
Фоторепортаж з виставки iSaloni
ЕКСКЛЮЗИВ
«ОМАРІВ НЕ БУДЕ!»
Ексклюзивне інтерв`ю з Борисом Бурдою
ТРАСА
Життя на колесах
Репортаж з відкриття байк-сезону
ІМІДЖ
Вогні великого міста
Неонова реклама - двигун торгівлі
ПОКЛИКАННЯ
П’ять штрихів до портрету
Розповідь про художницю Тетяну Галькун
ГОЛ
Любов з першого погляду
Інтерв`ю з форвардом Василем Сачком
БЛІЦ
Під каблуком
80% чоловіків при погляді на жінку в першу чергу звертають увагу на її ноги
???? ??? CITY
???????:
N1(1) Червень 2004     ???? ??????: Milano week design
??? ? ???????
Покликання
П’ять штрихів до портрету

 Доля 
   Синьоокій дівчинці, що народилася у черкаському селі, дуже хотілося малювати. Тож і розфарбувала стіну біля печі червоною глиною. Маленьку вилаяли. А за наступний витвір навіть відлупцювали. Ще б пак! На полірованому столику нової швейної машинки Тетянка ножиком вирізала малюнок! На ньому — сільська хатинка, паркан… 
   Від важкої сільської праці надірвалася й незабаром померла Тетянчина мати.
 — Відвези Тетяну до Києва, хай вивчиться на того художника… — просила чоловіка вже на смертному одрі.
   Першою серйозною роботою Тетяна Галькун вважає виконаний на шпалерах портрет Тараса Шевченка. Із ним шестикласниця й приїхала до Києва вступати до художньої школи. Іспити вже пройшли, вчителі фарбували парти та стільці. На малюнок ледве глянули, знизавши плечима: «Прийом закінчився». Але для годиться все ж запропонували вступити на курси з розпису тарілок та горщиків. «Ні!» — заперечила дівчинка. Це ж усе життя доведеться малювати за шаблоном! Така думка була їй не до душі.
   Долю майбутньої народної художниці України Тетяни Галькун вирішив випадок: того ж дня портрет Кобзаря побачили представники Міністерства культури. В художню школу надійшов припис — провести додатковий вступний іспит для талановитого дівчиська!

 Вдача
   Вона може пригадати історію всіх букетів, які цвітуть на її натюрмортах. Іноді, того не помічаючи, до деталей передає пластику персонажів своїх картин: показує, як, опираючись на перелаз, стоять дівчата, як дивляться у небо хлопці. Її пам’ять зберігає найдрібніші штрихи кожного малюнка, але руки… Не хочуть відтворювати їх на полотні.
Тетяна не пише картину двічі. Щоправда, одного разу все ж довелося виконати авторський повтор. Переступити через себе вмовила хороша знайома. Тетяна зробила. Але сприйняла цю працю, як тортури:
 — Митця неможливо змусити повторити відчуття. А тут… Потрібно напружуватись: які фарби тоді змішувала для цієї квітки чи цього шматочка неба? Кольори вибирає підсвідомість, не розум! Щоразу, коли йшла до майстерні доробляти дублікат, навіть випивала трішки вина…
Вона є віруючою людиною, але ікон не пише. Колись, ще під час навчання в інституті, на замовлення церкви писала образ Святого Миколая. Зробила висновок, що для неї малювати ікону — не творча, скоріше виконавська робота. Щось на кшталт копіювання: маєш взірець — і треба відтворити його, трохи збільшивши чи зменшивши зображення. Та й із кольорами надто експериментувати не можна. А Тетяна Галькун понад усе любить різнобарвність квітів. Чекає, коли зацвітуть яблуні. Уява вже генерує майбутнє полотно:
 — Бачу Великодні паски разом із квітучими гілками яблуні — і все неодмінно на світлому тлі… Два роки тому теж малювала паски, але на темному волинському рядні. А зараз захотілося намалювати святий хліб у світлих тонах… — її мова затихає, поволі переходить у шепіт. Рухи набувають елегійності, очі випромінюють спокійне сяйво. Так буває завжди, коли Тетяна Дмитрівна розповідає про свої роботи чи творчі задуми.

 Натхнення
   «…Це мить, коли у грудях починається лоскіт, начебто щось живе і світле ворушиться, просить відпустити на волю, хоче народитися. А навколо, десь у просторі, — якесь дивне, неприємне відчуття невдоволення… Воно скрізь, воно катує і заважає жити. Перед очима раптом відкривається неймовірний світ… Яскравий, різнобарвний… Тоді починаю розуміти: душа не знатиме спокою, руки — справи, допоки не вгамую цю хвилю. Приголомшена, не маю сили втримати пензля, тому, схоже, пишу душею. А те, що мало народитися, виходить із серця, мов благословення бачити всесвіт у яскравих барвах, найкращих проявах, первинно задуманих самим Творцем… Неймовірний, незрівняний стан! І щоразу різний, неповторний… Так сумно, коли він проходить… Але знаю: попереду чекають нові барви і нові відкриття…»

 Справжнє
   У часи Радянського Союзу пейзажі або натюрморти мали відносну художню цінність. Від митців насамперед вимагалася «тематичність»: трактористи у полі, доярки на фермі. До таких робіт Тетяна Дмитрівна ставилась, як справжній майстер:
 — Над портретом однієї селянки працювала майже рік. Місяць жила у селі, в хаті своєї натурниці, щодня ходила з нею на ферму. Малювати можна було б і вдома, з усіма зручностями, але…
   Річ у тім, що Тетяна Галькун може втілити на полотні тільки СПРАВЖНЄ. Ось і робила замальовки колгоспних будівель, а місцевий сторож відганяв від неї комах, лише б ті не відволікали художницю. Згодом цю картину викупив голова колгоспу — на той час, пригадує Тетяна Дмитрівна, за ці гроші можна було придбати комбайн! А потім пішов дощ, і в одному з колгоспних приміщень потік дах. Дірку закрили. Картиною…
   Через три роки київський мистецтвознавець помітив портрет селянки в каталозі й захотів побачити оригінал. Разом із пані Тетяною поїхав у той колгосп. …Картину обіцяли реставрувати. Більше художниця ніколи її не бачила.
   Показуючи свої роботи, Тетяна Галькун випадково знайшла фотокопію цієї картини. Засмутилася — мовляв, шкода праці й часу, затрачених на «замовлені» роботи. Але знімок ще довго тримала в руках, а потім ледь чутно мовила: «Подивіться, які справжні у тієї жінки руки…».

 Мрія
   Вона знає, що на Землі є Рай… Кримські гори, де ростуть духмяні трави і стоїть маленька хатинка з вмурованою у скелю стіною. Де навіть восени родять великі червоні черешні й постійно цвітуть квіти: жовті, рожеві, блакитні… Там можна лягти у високу траву і дивитися на небо — туди, де за вершинами гір, що здаються такими близькими, народжуються хмари.
   Ось би хоч трохи пожити у горах, щоб намалювати цю красу…

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: