CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 1
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 1
???????
ТУСОВКА
More пива
День народження клубу «Оболонь»
ПРЕЗЕНТАЦІЯ
Запальний мікс
Презентація «Альфа-клубу» і коктейль-бару «Плазма»
???? ??????
Milano Week Design
Фоторепортаж з виставки iSaloni
ЕКСКЛЮЗИВ
«ОМАРІВ НЕ БУДЕ!»
Ексклюзивне інтерв`ю з Борисом Бурдою
ТРАСА
Життя на колесах
Репортаж з відкриття байк-сезону
ІМІДЖ
Вогні великого міста
Неонова реклама - двигун торгівлі
ПОКЛИКАННЯ
П’ять штрихів до портрету
Розповідь про художницю Тетяну Галькун
ГОЛ
Любов з першого погляду
Інтерв`ю з форвардом Василем Сачком
БЛІЦ
Під каблуком
80% чоловіків при погляді на жінку в першу чергу звертають увагу на її ноги
???? ??? CITY
???????:
N1(1) Червень 2004     ???? ??????: Milano week design
??? ? ???????
Ексклюзив
«ОМАРІВ НЕ БУДЕ!»

   Борис Оскарович призначив зустріч у себе — двадцять хвилин пішої прогулянки від знаменитого Приморського бульвару, квартира на останньому поверсі одеського будинку кінця 50-х. Господар був трохи стомлений (позаду — день зйомок на Одеському телебаченні), одягнений по-домашньому. Трохи несподівано, адже на екрані Борис Бурда завжди виглядає елегантно. Разом із хазяїном на зустріч вийшла кішка Багіра, зовсім не схожа на кіплінгівську пантеру, — триколірна, товста, з розкішною довгою шерстю. Право вибору місця для розмови гостинний господар надав гостеві, і, звичайно, це була кухня.
   Борис Оскарович приніс чарки.
 — Давайте вип'ємо. Я кажу, що не потрібно багато пити, але як тільки вип'єте крапельку — одразу ж інший настрій. А це надзвичайний напій — горілка, яку естонці женуть із лісових горіхів.
 — Горілка навдивовижу м'яка, з незрівнянним, зовсім не спиртним запахом.
 — Я десь читав, що така горілка підвищує працездатність програміста на 20-30 відсотків. Думаю, що саме запахом це й обумовлено. Деякі мої колеги по «Що? Де? Коли?» перед початком вирішальної гри наносять на ділянку шиї якусь запашну рідину — відразу підвищується інтелектуальний рівень. Я й сам користуюся таким прийомом.
 — Важко на телебаченні? Нерви...
 — Ну, телебачення — річ жахлива.
 — Як же ви справляєтеся?
 — Справляюсь. Я роблю програму, тому що знаю — потрібен своїм глядачам. Подивіться самі. Ось там, у скринях, лежать кілька десятків тисяч листів. І це ще не все!
 — Ви їх усі читаєте?
 — У міру можливостей продивляюсь, а як тільки бачу щось цікаве, вчитуюся досконало. Адже програма без зворотного зв'язку — це смішно. Дуже пишаюся тим, що на передачу на українському телебаченні приходять листи з Великобританії, Йорданії, Ефіопії... Ізраїль узагалі пачками пише. В Iзраїлi та Америці моя програма йде регулярно, можна сказати, в тому ж режимі, що й в Україні — раз на тиждень.
 — А де відбуваються зйомки?
 — Ми працюємо у звичайній квартирі в Києві. Там установлені кухня і все необхідне устаткування. В ній записується не лише «Смачно з Бурдою», а й сюжети для «Країни порад».
 — А хто з'їдає все, що ви готуєте на програмі?
 — Моя знімальна група — десять чоловік, а також спонсори приходять дивитись. Якось, пригадується, готував борщ. А запис для зручності проходить у дві фази — спочатку готую одну каструлю, ріжу туди капусту, потім її забирають. Беру другу, роблю те ж саме. До кінця програми виходить два екземпляри — дві каструлі борщу. Того разу до нас приїхало начальство з каналу, я забігався й виявив, що в моїй тарілці борщу немає! Довелося з'їсти шматочок хліба всуху...
 — Борисе Оскаровичу, спочатку був «Смак» Макаревича, після вашої передачі й на українському телебаченні з'явилося багато кулінарних шоу. Не боїтеся конкуренції?
 — Програма Андрія Макаревича почала на території колишнього Радянського Союзу еру кулінарних передач. У радянський час це заборонялося. Тому що в людей не було продуктів. Зараз, очевидно, забороняють програми про те, як заробляти гроші... А програма Андрія Вадимовича швидше не кулінарна — це ток-шоу. Там головне — гість. Його й «їдять».
 — Так, і ваші передачі не назвеш суто кулінарними, адже ви примудряєтеся втиснути в них масу різноманітної цікавої інформації. Але рецепти все ж добре запам'ятовуються.
 — Я намагаюсь уникати складних рецептів. Завжди шукаю страви з певною кулінарною ідеєю. Коли розумієш ідею — вже не потрібно записувати точну рецептуру. Якщо використовувати дуже складні рецепти, тоді вийде, що в мене не вистачить часу на цікаву розповідь. Якось я готував тортілью, досить складну іспанську страву, до складу якої входять яйця, картопля та солодкий перець. А заодно розповідав про конкістадора Франциско Пiсарро. Це був негідник, однак нам потрібно було розповісти про нього для того, щоб зробити певні висновки. Насамперед підкреслити те, що всі наші знання найдивовижнішим чином переплетені — історія, культура, мистецтво...
 — Кулінарія?
 — Я переконаний, що кулінарія — це жанр мистецтва. Такий же, як архітектура чи музика. Але в кулінарії є один печальний недолік. Уявіть собі, що людина створює пісню, співає її і після цього забуває. І ті, хто слухав, теж забувають... А в кулінарії це відбувається постійно.
 — Якщо кулінарія — мистецтво, то як ви тоді ставитеся до напівфабрикатів?
 — Напівфабрикати — більшість продуктів, які ми їмо. Коли я купую в магазині м’ясо — вирізку, воно вже напівфабрикат. Словом, усе залежить від якості, все вирішує міра. Ось лежить шматок вирізки — ви можете зробити кілька тисяч страв. А ось млинці з м’ясом — що ви з ними зробите? Так що мені подобається працювати з напівфабрикатами не дуже глибокого ступеня переробки.
 — А вам не здається, що напівфабрикати можуть негативно вплинути на сімейні традиції? Ви готуєте для всієї родини, потім усі збираються за столом, розмовляють. А коли прибігаєш, кидаєш напівфабрикат у мікрохвильову піч і сунешся до телевізора…
 — Все не так. Насправді все залежить не від цього. Якщо ви наліпили пельменів самі, подали закуски… Це добре. Якщо ж ви купили пельмені й так само подали — це теж прекрасно. Крім того, економиться маса часу…
 — Зараз видається журнал «Кулінарія з упевненістю». Він досить вишуканий, рецепти в ньому не такі доступні, як у ваших передачах. Чим це обумовлено?
 — Цей журнал виходить у всьому світі. І засновники запрошують відомих кулінарів країни, в якій він друкується, бути обличчям видання. Мені було дуже приємно, коли в Україні обрали мене. Я редагую деякі матеріали, але не визначаю зміст. На відміну від своєї передачі. На жаль, доки в нашій країні люди, м’яко кажучи, не дуже багаті, в моїй програмі омарів не буде. Якось я давав інтерв’ю, і коли мене запитали про девіз програми, я сказав: «Ніяких солов’їних попочок…». Не хочеться ображати людей. Адже є такі, для кого навіть мої страви занадто дорогі.
 — Через це ви не стаєте мимовільною мішенню для проявів злоби?
 — Ні, грубих листів дуже мало. Один із декількох тисяч. Якось у Києві підійшов до свого режисера, запитав, чи немає якихось цікавих листів. Він відповів: «Не хотів тобі показувати, але відкрий». Якийсь негідник, жлоб і кретин з міста, яке я не хочу називати, написав мені листа — надзвичайно грубого і дурного… Але я сказав: «Сергію, ти подивись, яка радість — ми отримали вже понад десять тисяч листів! І один такий знайшовся. Це який же в нас нормальний народ!»
 — А те, що вас пародіюють, подобається?
 — Була така цікава історія. В Москві у своєї хорошої приятельки Вероніки Доліної сидів. І телефонують мені з каналу «Інтер» — знайшли все-таки. Кажуть: «Знаєте, Борисе Оскаровичу, що ви ведучий, на якого створюється найбільше пародій на українському телебаченні». Я відповідаю: «Не знаю, але якщо так, то це дуже добре». Адже пародіюють людей, які чимось цікаві.
 — А що б ви хотіли побажати тим людям, які вас пародіюють?
 — Успіхів. (Сміється.) А що їм ще можна побажати? Знаєте, будь-яка невдала пародія на мене більше шкодить не мені, а тому, хто її створив. А будь-яка вдала — лише на користь. Пригадується, відомий політик Бородін сказав: «Єдина публiкацiя про мене, яка мені зашкодить, — це некролог».
   Гримнули вхідні двері, й у коридорі промайнув високий, чорнявий хлопчина. На льоту привітався.
 Б.Б.: — Гошка, їсти хочеш?
 Г.: — Що?
 Б.Б.: — Шоколад з горіхами!
 Г.: — Ні.
 Б.Б.: — Є сік, водичка, морс…
 Г.: — Ні…
 Б.Б.: — Ну, тоді відпочивай.
   Це мій Гошка. Є в мене ще син — Владислав. Він дорослий, 32 роки.
 — Старший син теж готує?
 — Ні, в нього на це часу немає. Бачили, напевне, по Одесі та інших містах магазини «Антошка»? Він — керівник цих закладів… Багато працює, і мені приємно, що зараз, коли чують прізвище Бурда, запитують — який. Значить, Владик уже не просто мій син, а успішна людина.
   А ось молодший, Гошка, із задоволенням залучається до кулінарії і навіть придумує власні страви. Нещодавно він «винайшов» відому болгарську страву «Ікра з бринзи та помідора». Він у мене дитина самостійна, до роботи на кухні ставиться позитивно.
 — А ви не хотіли знімати його у своїх передачах?
 — Вже знімав кілька разів.
 — У передмові до своєї книги ви написали, що добре готували ваші мама і батько. Значить, це вміння спадкове?
 — Батьки передали швидше своє ставлення. Моя перша дружина зовсім не вміла готувати. І ось поки був дев’ять років із нею одружений, готував тільки я. Завжди були гарячі обіди…
 Г.: — А можна за комп’ютер?
 Б.Б.: — Поки що можна.
   Кішка Багіра з гордим виглядом залишає кухню і направляється скласти компанію молодшому з господарів.
 — Моя друга дружина з Архангельська, вона вміє смачно готувати рибу та гриби. Але в неї немає часу. Смішно сказати — в мене теж. Якщо його витрачати на приготування їжі, то він не окупається. Я за дві години напишу сценарій і зароблю, щоб оплатити працю мого помічника Тетяни Миколаївни, яка добре прибирає і цілком якісно готує. Коли вона від мене піде — за неї будуть битися. Це вже зрозуміло. Ось Гошка, наприклад, схвалює її їжу. Дає татову книжку і каже: «Приготуйте ось це…».
 — Що, навіть у свята не балуєте близьких своїми стравами?
 — Для мене немає свят як таких. Дні народження близьких — дай, Боже, потрапити в Одесу в цей день. Свята — прийом друзів. Так уже вийшло в результаті всім нам відомих процесів, що мої друзі живуть за секунду Інтернету, але за тисячі кілометрів від мене. В Москві, в Уфі, в Новосибірську. А якщо зустрічаємось, я зразу стаю біля плити.
   Рік тому у двері подзвонили, я відчиняю і бачу на порозі свого друга по авторській пісні Сашу Медведенка, барда, який має звичку приходити в гості без попередження. Запитую: «Ти прийшов мене провідати?» А він каже, що не буде проти того, щоб  перевірити вміст мого холодильника… Я пригостив його смачним пловом.
 — А яка ваша улюблена страва?
 — У мене їх багато. Погано, коли в людини тільки одна улюблена страва. Ось нещодавно був у Москві, мені довелося затриматися на день. Я поїхав до своєї знайомої, чудового барда Раїси Нурмухамедової і запитав, чи не збирається вона перекусити. Вона відповіла, що діти вдома. Тоді я заявив, що приїду і щось придумаю. Приїхав. І привіз усе, що потрібно для приготування страви, яка називається чанахі. Це суп. Після нього друга страва вже не потрібна. І я, і Раїса, і сини із задоволенням посмакували. Так що на даний момент чанахі — моя улюблена страва.
 — А як її приготувати?
 — Чанахі — це густий суп. Узагалі-то, він нагадує угорський гуляш, що може бути і першою, і другою стравою. Чанахі готується на бульйоні з баранини. Потім туди йдуть картопля, порізані баклажани, помідори і стручкова квасоля. Все це вариться, додається перець, обов’язково коріандр, а в останню секунду видушується часник. Просто, але дуже смачно. Ви самі переконаєтеся, коли приготуєте…
 — А є такі страви, які Борис Оскарович не міг би приготувати?
 — Є! З деякими складними стравами я просто не впораюсь. Але я вчуся. Зовсім нещодавно у мене був важливий ювілей. 8 березня моїй передачі виповнилося п’ять років. Якось я сказав, що буду вести її п’ять років, а потім покину. Але сказав це не тому, що хотів покинути, просто думав, нібито використаю всі рецепти. Але цього не сталося, як бачите…
 — Чи можете ви сказати, що вчитеся разом із вашими телеглядачами?
 — Сто відсотків. Якось мені захотілося дізнатися про котлети по-київськи. Чому саме по-київськи, якщо ця котлета виникла зовсім не в Києві?.. Щоправда, Київ відіграв певну роль. Так ось, їх зробити не так уже й просто. І поки я не записав передачу, де робив ці котлети, точно не знав, як же їх готувати… Прочитав, розібрався, навчився. І зробив. Тепер знаю. Насправді з однієї курки виходить усього дві повноцінні котлети по-київськи…
Є ще багато професійних речей, яких я не вмію робити. Наприклад, на шоу Іллі Ноябрьова я бачив, як італійський повар із ресторану «Леонардо да Вінчі» вирізав за дві хвилини з кавуна троянду…
 — Ну, це швидше шоу…
 — Не знаю… Є такий чудовий повар Ілля Лазерсон. Він якось був на моїй програмі. Мої рекламодавці, які займаються продажем курячих крилець, сказали, що після програми, де я готував крильця «по-лазерсонiвськи», рівень продажів виріс у декілька разів. Так ось Лазерсон говорив, що робота — це завжди шоу. Людину потрібно порадувати не лише незвичною стравою, а й красивим способом її приготування.
 — Можна наболіле питання? Як людина досить повна мучуся проблемою схуднення, з іншого боку, поїсти я люблю. І ось це постійне внутрішнє протиріччя. Як ви його вирішуєте?
 — Хороший письменник Георгій Чхартішвілі, який творить під псевдонімом Акунін, описав одного персонажа, який сказав: ось ви худнете, худнете, нічого не виходить — і будете, незважаючи на ваші зусилля, товстішати доти, доки не зупинитеся на одній вазі. А потім буде все гаразд, бо то ваша вага, яка вам призначена зверху… На жаль, це у мене в роду — і батько, і дід в юності були худими, а потім… Поки що я не страждаю…
   Пам’ятаєте, у Ільфа і Петрова Олександр Іванович Корейко не їв, а харчувався. Його організм не отримував потрібної кількості білків і жирів. Той, хто їсть правильно і з задоволенням, допомагає своєму здоров’ю. Я десь читав, що людина повинна їсти вісімдесят видів рослин. Правильно харчуватися — не зловживати, тобто не об’їдатися. Ще краще — їсти в хорошій компанії, що, мабуть, важливіше, ніж сама їжа.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: