Що ж відбувається в повсякденному житті? Чоловіки й жінки перебувають в одному просторово-часовому колі, відчувають взаємне тяжіння й любов, утворюють пари, виховують дітей, роблять кар’єру... Але в якийсь момент життя вони виявляють свою незадоволеність одне одним, собою. Вони виявляють свою душевну самотність, тобто якийсь психологічний дискомфорт, який може роздавити душу й серце. І тоді любовна інтрижка на стороні здається веселкою на сірому небі — яскравою, живою, бажаною. Буває, вона залишається просто розрядкою: нетривалою, палкою, таємною. Після тамування спраги в родині все нормалізується. Буває, але не завжди.
  Так, шлюб обмежує, в усякому разі морально, сексуальну свободу чоловіка й жінки, їхнє право на встановлення нових контактів і зв’язків. А рутинізація відносин приводить до втрати новизни, спонтанності, гостроти почуттів. Це загальновідомо.
   Кожна пара, кожна людина справляється із цими проблемами, як уміє. Існує безліч життєвих ігор. Наприклад, гра у надвідповідальність, коли хтось один із подружжя самовпевнено вважає, що може зробити іншого щасливим, нібито «краще» знаючи, що саме потрібно цьому іншому. Або гра в самокатування, коли хтось намагається штучно підтримувати позбавлені духовної близькості й теплоти відносини, боячись зробити іншого нещасним. Але, на жаль, монотонність долає знову й знову, приховано й підступно. І росте спокуса покінчити з нею, переживши нову любовну лихоманку. А потім знову і знову... Чим не ще одна життєва гра?
Подібні ігри, будучи найчастіше неусвідомленим маніпулюванням, вимагають віддачі величезної кількості душевних сил. При цьому кожен чоловік відчайдушно прагне до свободи. І навіть не помічає, що шукає її не в «знаходженні» себе, а в праві бути «жертвою» чи «агресором», «дорослим» чи «інфантильним». А невроз і психосоматика залишаються основною зброєю й захистом у сімейних баталіях.
   Зрозуміло, існують і здорові відносини любові й близькості. Вони існували в усі часи. Але не про це мова.
   Усяка любовна історія на стороні — це ризик для подружніх відносин. Її розвиток погано керований. По суті, відбувається завжди те саме: спочатку легкий флірт із щирим бажанням зберегти контроль над ситуацією. Щось божевільне таїться в самих зустрічах, в обстановці. Це виглядає чарівним і безпечним. Людина поринає у світ своїх фантазій. Потім, якось непомітно, любовні мрії втілюються в конкретні дії й виростають у силу, що підкоряє собі почуття, бажання. І — «закрутилася карусель». Народжуються незвідані, незборимі пристрасті. А стримати їх нелегко. Чи зуміє партнер зберегти таємницю? Чи не перетвориться приємний зв’язок на драму, фатальний потяг? Ніхто нічого не може сказати заздалегідь. Але не будемо поспішати: поки все сповнене романтикою таємниці. Коли гра тільки починається, чого чекати одне від одного? Пригоди, новизни, задоволення, радості... Так усе й буває. Спочатку.
   Дослідження показують, що більшість чоловіків в основному задоволені своїми коханками. Звичайно, не завжди вдається досягнути взаєморозуміння, але це не дуже їх пригнічує. Найчастіше чоловіки не вимагають неможливого. І якщо страждає «зміст», вони цілком задовольняються красою «форм».
   Жінки ж, навпаки, вічно чимось незадоволені. З кожною новою інтригою їхнє розчарування зростає. Вони шукають ідеального партнера. Шукають — і не знаходять.
   Справедливості заради треба відзначити, що жінки часто не знають, чого хочуть. І якщо в чоловіків усе в основному виглядає трохи простіше — важливий адреналін у крові, фізична задоволеність і сам факт новизни відчуттів. У жінок же поняття про задоволення й щастя набагато складніше. Спалахи пристрасті, звичайно, важливі, але вони неодмінно повинні бути «забарвлені» ніжністю, дружньою прихильністю, романтизмом. Жінці важливо почуватися не тільки бажаною, а й коханою. Єдиною. Часто це наївно й навіть трохи смішно. Але все виглядає саме так. Або майже так... Тому прийнято вважати, що жінки швидше втрачають голову, віддаючись душею й тілом.
   Однак і представники сильної статі також здатні на всепоглинаючу пристрасть! Нині багато чоловіків шукають ніжності, романтичної інтимності, рідкісних почуттів і виняткових відносин. Можливо, це пояснюється зміщенням рольових позицій чоловіка й жінки в сучасному світі.
   Існує стереотипна думка, що чоловіки не схильні обговорювати справи сердечні — якщо не вважати вихваляння своїми перемогами у веселій компанії друзів. Соціологічні дослідження свідчать, що сучасні чоловіки часто й цілком серйозно обговорюють свої інтимні історії. І ось що цікаво — все частіше довіряють свої почуття й переживання жінкам. Зрозуміло, їхня потаємність прямо пропорційна почуттю провини. Однак саме про цю провину вони й говорять найчастіше, не забуваючи при цьому повідомити про численні чесноти нової партнерки.
За статистикою, близько половини невірних чоловіків почуваються винними, особливо якщо інтрижка переростає у глибокі почуття.
   Так, важко жити, постійно обманюючи близьких. Страждають усі учасники таких відносин: ті, що обманюють, — від почуття провини, обмануті — від невизначеності й відчуття покинутості. До того ж у більшості людей десь у глибині душі є бажання бути щирим і відвертим. Яким чином?
   Дехто вважає, що визнання своєї невірності замінює заповідь «не згріши». Прихильники цілковитої відвертості вважають, що взяти на себе відповідальність дуже важливо — часом важливіше, ніж збереження родини. Якщо вино відкрите, треба пити до дна, переконані вони. Хоча буває, що така довірчість, приправлена переживанням провини, викликає інтенсивні емоції, почуття вдячності й захопленості в деяких обманутих чоловіків і жінок. Погодьтеся, адже в цій несподіваній відвертості є якась шляхетність і навіть мужність, а значить — елемент новизни, інтриги. Вловлюєте? Інтриги!
   І тепер уже чоловік (дружина) починає «зраджувати» коханці (коханцеві) із законною дружиною (чоловіком). Буває й таке відновлення почуттів...
   І все-таки противників цілковитої відвертості набагато більше, ніж прихильників. І аргументи їхні вагомі. Вони радять зберігати таємницю, не погіршувати становище муками своєї совісті. Вони впевнені, що не варто бити кийком відвертості по головах близьких людей, які нічого не підозрюють. До того ж дружина (чоловік), можливо, воліє перебувати в невіданні. Та й що дає така правда двом? Біль і страждання, відчуття своєї неповноцінності й т.д., і т.под. І, що найбільш неприємно, — необхідність робити вибір. На думку прихильників стратегії мовчання, вся подібна «щирість» — не більш, ніж спосіб зняти із себе відповідальність, перетворити жертву на співучасника. Нарешті, це несправедливо щодо третьої особи, яка розраховує на мовчання свого партнера й ризикує зазнати великих неприємностей. Ось такі вони, «трикутні» справи...
   Існує безліч теорій щодо причин, які підштовхують людей в обійми адюльтеру. Існує безліч теоретично обґрунтованих порад, як створити гармонійний союз. Усі вони по-своєму цікаві й правильні, у чомусь схожі. Наприклад, психолог Уіллард Харлі досліджував понад десять тисяч історій адюльтеру й опублікував книгу «Його потреби, її потреби. Як створити міцну родину?». На його думку, чоловік і жінка часто більше сконцентровані на своєму «его», своїх внутрішніх переживаннях, своїх справах. І тому часто не помічають, що відбувається з дружиною (чоловіком), не враховують особливості їхнього характеру, їхні потреби. Результат часто передбачуваний...
Харлі дає рекомендації, як уберегти подружжя від зради. Отже...

Що ви знаєте про свою жінку?
1. Необхідно активно підтримувати в жінці почуття прихильності.
Адже для багатьох жінок прихильність означає безпеку, захищеність.
2. Для жінки велику цінність у подружньому житті становить спілкування.
Так, люблять вони поговорити! І не тільки між собою. Дослідження Харлі показало, що після весілля чоловіки часто скорочують час бесід із дружиною. І жінки шукають співрозмовника. Того самого: розумного, тонкого, розуміючого.
3. Жінці необхідні відвертість і довіра у відносинах.
Якщо дружина почуває нещирість чоловіка — це руйнує її почуття безпеки. Будь-яка жінка хоче довіряти чоловіку в усьому, що стосується його минулого, сьогодення й майбутнього.
4. Для жінки міцна родина немислима без взаємних зобов’язань, у тому числі й фінансових.
Жінки, як квіти, потребують добре удобреного ґрунту. Вони розраховують, що чоловіки розуміють це, і часто віддають їм лідерство у цих питаннях.
5. Жінка очікує від чоловіка виконання всіх сімейних зобов’язань.
Переважна більшість жінок прагне до створення затишного сімейного вогнища, хоче мати дітей. І тому їхнє бажання бачити чоловіка хорошим батьком, сім’янином цілком природне.

Що ви знаєте про свого чоловіка?
1. Для чоловіка велике значення мають сексуальні відносини.
Для більшості чоловіків потреба в сексі важлива так само, як для жінок — потреба в прихильності.
2. Чоловік потребує компанію для відпочинку.
Чоловіки щиро вважають, що дружини стануть їхніми компаньйонами. Наприклад, будуть цікавитися риболовлею, футболом та іншими чоловічими розвагами. Дружини, навпаки, часто намагаються нав’язати чоловіку свої, жіночі моделі відпочинку: посиденьки з родичами, подорож магазинами тощо. Зрозуміло, що чоловіки згодом прагнуть відпочивати подалі від дружини.
3. Чоловік має потребу в привабливій дружині.
Багато чоловіків хочуть мати гарну, розумну дружину. Вони мріють пишатися своєю обраницею. Це підсилює їхнє почуття значимості.
4. Чоловік хоче бути впевненим у тому, що його будинок — надійна фортеця, безпечне й мирне місце.
Чоловіки не люблять, коли вдома ними незадоволені, коли дружини їм дорікають, примушують «зробити що-небудь». Вони бояться скандалів і уникають їх будь-яким способом. Чоловіки хочуть, щоб удома їх зустрічали з радістю.
5. Чоловік має потребу в замилуванні.
Похвала, замилування — найкраща мотивація для чоловіка. Щоб домогтися від чоловіка чогось, дружині потрібно частіше повторювати, як високо вона цінує ту або іншу якість його характеру, його зусилля у вирішенні побутових проблем, його професійні досягнення. Чоловіки повинні відчувати, що ними пишаються.

   Кожен сам для себе вирішує, чи використати у своєму подружньому житті подібні рекомендації. Можна наводити для прикладу матеріали інших авторів, порівнювати їхню теоретичну обґрунтованість і практичну цінність...
   Мені ж близька думка про красу, покликану врятувати світ. У тому числі і світ сім’ї. Усвідомлюємо ми це чи ні, але кожен із нас прагне до гармонії та краси. В усьому. І часто ми шукаємо її там, «за поворотом», забуваючи, що життя пронизане красою. Ми ж найчастіше силкуємося наздогнати ілюзію. І йдемо усе далі й далі від дому, від себе... І не замислюємося про те, що краса, можливо, живе й чекає нас зовсім поруч, у нашій повсякденній реальності. І не розуміємо, що варто все-таки попрацювати душею, щоб відкрити її для себе заново, такою, якою ми її не знаємо.
   І заблистить краса новими гранями... І гармонія не буде виглядати такою недоступною... І буде зовсім не важливо, що там диктує мода...