CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 5
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 5
???????
МІКС
Книжковий форум у Львові
Книжковий форум у Львові — це набагато більше, ніж просто ярмарок.
«Берегиня» знову з Луцьком
"Берегиня" повернулася в Луцьк
«CITY LiFE» на «REX»
«Мало бути хорошим парубком — треба, щоб про це знали всі»,
ПОДОРОЖ ІЗ СITY LIFE
Із «CITY LiFE» по Хорватії
«CITY LiFE» побував у Хорватії та знайшов там друзів
???? ??????
За лаштунками форту Буаяр
Гість номера — відомий телеведучий каналу «1+1» Анатолій Борсюк
МАЛЕНЬКА ПОДІЯ
«Меч Луцького замку — 2004»
Турнір лицарів під мурами Луцького замка.
ЛЮДИ ЗВІДСИ
Європеєць, якому не цікава Європа
Сергій Михальчук в гостях у "CITY LiFE"
СІМ`Я
У категоріях святості
Про погляди на сім`ю
СТИЛЬ ЖИТТЯ
Полювання на кумира
Хто не полює, той не п’є шампанське.
КУМИРИ ФУТБОЛУ
Витязь у червоно-чорній «шкурі»
Ексклюзивне інтерв`ю Кахи Каладзе журналу "CITY LiFE"
ПОРАДА
Як правильно читати, не нашкодивши очам, або Парадокси лікаря Корбетта
Ви правильно читаєте?
ЛЕГЕНДИ МОДИ
Пако Рабанн: Гра з «жінкою у скафандрі»
Пако Рабанн про моду і не тільки
МОДА
Тенденції моди осені-2004
Осінь... Мода... Думки...
СВІЙ ПОГЛЯД
Секс-туризм по-жіночому
Туреччина — країна жіночого секс-туризму.
ДРУЗІ МЕНШІ
Котячий аристократизм починається з хазяїв
Кілька порад любителям кішок
???? ??? CITY
???????:
N5(5) Жовтень 2004     ???? ??????: За лаштунками форту Буаяр
??? ? ???????
Люди звідси
Європеєць, якому не цікава Європа

   Десь зо двадцять років тому букіністичними магазинами Луцька вештався звичайний український радянський школяр. Хто з нас у такому віці не носив зекономлені на шкільних сніданках гроші в особливе для кожного місце, де торгують мріями? Мрії хлопчиська називалися Папуа-Нова Гвінея й були куплені разом із двома журналами «National Geographic» за 1974 й 1975 роки. Хто з шибеників доінтернетівського періоду не мріяв про острови південних морів, із передчасною мудрістю одночасно змирившись, що найближчий кораловий риф не набагато доступніший, ніж  зворотний бік Місяця? Наш букініст, мабуть, усе-таки не був звичайним українським радянським школярем. І не тому, що став одним із найуспішніших українських кінооператорів і фотохудожників Сергієм Михальчуком, а тому, що зумів-таки пірнути у води своєї «Dark side of the Moon». Втоплена Сергієм на шестисотметровій глибині біля тихоокеанського острова Сіпадан камера — немов продовження абонемента, перший внесок за яким зроблено в луцькому склепику потриманої літератури.

   Сергій Михальчук — оператор семи повнометражних стрічок, близько п’ятнадцяти документальних та короткометражних фільмів, багатьох  телепроектів. Варто згадати лише фільми «Мамай» Олеся Саніна (перший вітчизняний, що висувався на здобуття «Оскара»), «Коханець» (вища операторська нагорода — «Срібна мушля» — на фестивалі в Сан-Себастьяні), «Мій зведений брат Франкенштейн» та серіал «Закон» Валерія Тодоровського — й уже тягне на «забронзовілість». Із 1989-го в Києві, дев’ять років у Москві, зйомки у кількох десятках країн світу. Остання екзотика — участь у чемпіонаті світу з повітроплавання, що проходив улітку в Австралії. Але…
 — Для мене рідне місто — Луцьк, — говорить Сергій. — Ним воно назавжди й залишиться. Як ніколи не відмовишся від рідної матері, так і від міста, яке ти любиш. Просто хотів стати фотожурналістом, хоча вже знімав кіно на «Волиньфільмі». У часи Союзу був вибір: московський ВДІК або кінофакультет Інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Коли потрапив до Лаври (саме там тоді знаходилося кіновідділення), зрозумів: хочу навчатися саме тут. Поступав на оператора ігрового кіно. На той момент це була дуже індивідуальна освіта — навчалося лише п’ять чоловік. Із першого разу в силу якихось причин (справедливих чи несправедливих — зараз важко сказати) не поступив. Вдалося наступного року.
 — У будь-якій країні провінціали їдуть завойовувати столицю. В кожного народу є своє пояснення більшої пробивної сили зухвальців з околиць. Одне з них — саме життя змушує «варягів» більш активно працювати ліктями…
 — Не схиляюся до цієї точки зору. Все дуже індивідуально. Я ніколи не працював ліктями по відношенню до друзів і, тим паче, до ворогів. Усе й так стане на свої місця, коли ти маєш абсолютно чесні наміри по відношенню до професії і до людей, які тебе оточують. Людські взаємини — в першу чергу! Тому дуже не люблю тези «Бізнес — і нічого особистого!». Треба дотримуватися певних принципів, займаючись будь-якою справою, не кажучи вже про таку жорстку професію, як кіно.
Скільки завгодно пробивних киян і скільки завгодно інфантильних приїжджих у столиці. За її межами йде відбір — покидають рідний дім ті, хто хоче чогось досягнути.
 — Коли українське кіно чогось досягне? Адже після «Мамая» заговорили про початок його злету...
 — Я би сказав, початок злету маленького курчати, яке щойно вилупилося.
 — Чому ж ми продовжуємо пасти задніх навіть порівняно з Росією?
 — Я зняв чотири російських повнометражних картини. Весь шоу-бізнес у Росії — це український шоу-бізнес, який емігрував.
 — Так чого ж ви...
 — Я тут — бо мені подобається жити тут. Потрібно налагодити своє фільмовиробництво. Ми влаштували геноцид своєму поколінню! Старше все «вижидало момент» і дочекалося, що геть змінилися технології. А молодь не навчили. В Росії плекають свій ринок — щоб свої були забезпечені роботою. На мене там теж косо дивляться! Ми повинні робити своє кіно: не рівнятись на Голлівуд, а знімати кіно. Різне кіно. Чим більше художників, тим більше варіантів тем — адже кожен художник бачить світ по-своєму. В кожного своя «родзинка». Тільки будь-яке кіно — елітарне, масове — треба робити авторським, професійно, від душі. Основне — не треба нікого копіювати. І якщо в тебе все нормально зі смаком і освітою, ти серйозно ставишся до того, що робиш — глядачеві цікаво буде завжди.
 — Оце й усе (крім грошей, звичайно), чого не вистачає цьому нашому «курчаті»?
 — Кіно, як і будь-який інший вид творчості, це, в першу чергу, свого роду філософія. Потрібне певне ставлення до матеріалу, яким займаєшся, потрібні люди, потрібна правильна постановка справи, потрібно врівноважити податкову систему. Але ставити діагноз я б усе одно не наважився. Я, в принципі, крім кіно й фотографії, нічим у житті не займався.
 — А екстрім? Адже для повітряних та підводних зйомок вам довелося стати аеронавтом і підводним плавцем!
 — Екстрім — усього лише модне слово. Багато хто думає: раз він катається на гірських лижах або займається сноубордингом, то робить надзвичайно екстремальні речі. Для людини, яка цілими днями сидить за комп’ютером або зайнята на виробництві, —воно, може, й так. Як стиль, як напрямок у музиці. Я ж не вважаю, що це щось надзвичайне, оскільки займаюся спецефектами — зйомки з повітря, зйомки під водою — трохи схоже на трюки в кіно...
 — Як у роботі над кліпом Руслани «Знаю я»?
 — З Русланою я знімав також кліп «Різдвяні легенди», «Дикі танці» на Євробаченні, знімав її гуцульський проект. Поза роботою ми з нею просто товаришуємо. Ось тільки зустрічаємося зараз рідко: у мене зйомки, в неї — гастролі. Зате коли в Австралії дізналися, що я — друг Руслани, ставлення до всієї української команди змінилося кардинально.
 — На людину з таким способом життя просто зобов’язані «падати» пригоди, про що говорять навіть п’ять професійних камер, котрі ви втратили за десять років роботи. «CITY LiFE» поки що не «National Geographic», але все одно поділіться.
 — Коли щось відбувається в розміреному житті, можна на чомусь зосередити свою увагу, запам’ятати. На зйомках пригоди настільки постійні, що пам’ять стирає «зайві файли»... Багато подорожував азійськими країнами, Африкою, Австралією, був на Північному полюсі. Європу не рахую й багато там не знімаю.
 — ???
 — Мені не цікаво. Європейці — це люди, яких мені не дуже цікаво ні фотографувати, ні знімати для кіно. А ось коли ви знімаєте в арабських країнах, кожного дня щось відбувається! Постійно доводиться втікати! На кордоні Туреччини й Ірану я ледь зумів ухилитися й усе-таки отримав здоровенним нагаєм по плечах!
 — ???
 — Просто фотографував чоловіка, його сина і трьох його жінок. Вони їхали на віслюку. Спересердя змусили осла стати дибки! Але все одно довелось облишити зйомки... В Ізраїлі під час шабашу не можна знімати хасидів, особливо під Стіною Плачу. Тож коли працюєш у подібних регіонах, треба бути дуже обережним з огляду і на поліцію, і на місцевих жителів. Із місця зйомок ретируватися доводиться частенько.
В Індійському океані коло Мозамбіку якось потрапили у восьмибальний шторм — із тих, котрі не витримують океанські лайнери. Ніч. Хвиля вище четвертого поверху. А ми були на вітрильнику, що аборигени будують уже півтори тисячі років. Така собі посудина — десять метрів завдовжки. Ламалося все…
Узбережжя Мозамбіку та Південної Африки входить у двійку місць на Землі (другим вважається західне узбережжя Австралії), де найбільше у світі білих акул, яким людина з-під води дуже нагадує тюленя... Навіть якщо після аварії втриматися на плаву — шанси мінімальні... Вітрильник витримав. Дуже надійна конструкція, яку араби, повторюю, занесли до тих країв півтори тисячі років тому.
 — Після таких розповідей питати, чи супроводжує вас у подорожах сім’я, було б занадто.
 — Сім’я чекає вдома. Доньці восьмий рік, дружина працює в київському театрі «Браво», веде програму «Здоров’я» на УТ-1. Я ж удома буваю рідко: лише за останній рік — дві повнометражні картини плюс купа дрібних проектів.
 — Коли будете на Волині?
 — Десь через місяць. Так що дай, Боже, журналу «CITY LiFE» впевненого розвитку. Хтозна, може, якби свого часу в Луцьку був такий часопис, я б нікуди й не поїхав, а із задоволенням працював би у вас фотокореспондентом (сміється).
   Так закінчилася наша зустріч у кав’ярні на Майдані Незалежності з Сергієм Михальчуком. Тим, чим для Олександра Довженка все життя була Сосниця на Чернігівщині, для Сергія назавжди лишилося село діда й бабусі Острожець під Луцьком, сам Луцьк, замок Любарта. Замок (коли той був, як каже сам Михальчук, «не настільки цивілізованим, більш фактурним, кінематографічним»), котрий вони з Олесем Саніним (оператора з режисером поєднує майже тридцятилітня дружба) облазили ще в дитинстві, намагаючись проникнути в катакомби. Розмова закінчилася, бо прийшов Олесь Санін і… забрав Сергія Михальчука. Мабуть, ці школярі 70-х ще не всі мрії втілили в життя.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: