CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 34
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 34
???????
???? ??????
Богдан Бенюк: На біс
CITY SOCIETY
Вуличний кобзар
Дуб, який бачив князя Ігоря
Тепло «Лемківські ватри»
CITY SOCIETY
Гуцулія
CITY STUDY
«Університет-Луцьк» у суперлізі!
CITY HISTORY
Храм землі
Буде Станіславський узвіз
CITY HISTORY
Затятий мрійник
CITY FAMILY
Яка коса - така й краса
Птах мрії у небі дитинства
Вічна зернина
CITY ART
Кава-party з Миколою Тинкалюком
Кого Бог поцілував?
Допоки горить вогонь
CITY LIBRARY
Запрограмований на щастя
???? ??? CITY
???????:
N0(34) Червень 2007     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY SOCIETY
Гуцулія

Це вам не жарти!

Уже на підступах до його епіцентру було помітно: там відбуватиметься щось неординарне — маршрутки одна за одною вивантажували на «місце призначення» хлопців з рюкзаками, зі скейт-бордами під пахвою, спортивним спорядженням, наколінниками й шоломами. А як інакше? Екстрім — хоч і розвага, проте не жарт.

Зрозуміла це відразу, наблизившись до гурту ошелешених глядачів, які верещали спочатку від захвату, а потім — хвилювання. Над крутим схилом трампліна злетів у повітря велосипедист, зробив карколомний трюк і... щосили гепнувся з височини: екстремал — окремо, ровер — окремо. На щастя, невдале сальто виявилося зовсім не «мортале», і відчайдух (звідки сили взялися?) миттєво схопився на ноги, а хвилин за десять знову штурмував непідкорену висоту. Прикра випадковість виявилася тільки випадковістю: улюбленець публіки таки був справжнім майстром, і тепер його вболівальники шаленіли від неймовірних піруетів на маленькому рожевому ровері. «Таке й самотужки годі втнути. А вкупі із двоколісною залізякою?» — подумала і вчасно прикусила язика. Бо ж не годиться отак — і про велосипед! Найдорожче, що може бути в ВМХ-ера. Так називають себе шибайголови, що намагаються доскочити на ньому ледь не до хмар.

Як розшифровується латинська абревіатура ВМХ, «літуни» пояснити не можуть. Такий вид спорту: «беймікс» — і годі. Але радо розповідають про дисципліни, в яких почуваються доками: фрістайл, дьорт, стріт... Власник рожевого велосипеда Сашко Головатинський саме демонстрував івано-франківцям фрістайл. Приїхав для цього з Чернівців. Такого віртуозного володіння велосипедом, виявляється, досягнув за... 3,5 року. Міг би й швидше, але в «бейміксерів» проблема — бракує спеціальних майданчиків для тренувань. Екстремали дають собі раду самі: шукають спонсорів чи в інший спосіб заробляють на екіпіровку, велосипеди. А вони, треба сказати, дорогі. Сашко пояснює: якщо початківець може обійтися «конем» за 200-300 зелених, то для «вищого пілотажу» знадобиться за 400 доларів і вище. Є велосипеди і за 1000, і за 2000 баксів. Не дивно: вони особливі — їм конче треба «вижити» за будь-якого падіння. Втім, є варіант для нелінивих. Олександр, наприклад, власноруч майструє ровера — під себе, максимально зручного й легенького — всього-на-всього дев’ять кіло. Класний велосипед для нього не забаганка, а необхідність: ось уже рік, як ВМХ став для Сашка не просто хобі, а ще й стабільним заробітком — він перейшов у категорію «профі» й виступає за київську команду. Екстрім тепер — його хліб і стиль життя, до якого вже залучив і свою дівчину.

Щоправда, жінок в екстремальних видах спорту не так багато. Їх частіше побачиш із «гарячими головами» в якості бойових подруг, що обтирають піт із чола своїх героїв і вболівають за них на змаганнях. Хоча трапляються й винятки: на «Х-Гуцулії» з-поміж атлетичної будови хокеїстів-чоловіків вправно орудувала ключкою чарівна дівчина — «руса коса до пояса». Що ж, часи змінюються. А до того ж, як стверджує народна мудрість, із ким поведешся, від того й наберешся.

От як було Наталі Балашовій не стати на ролики, якщо чоловік Дмитро — воротар Львівської хокейної команди (в буденному житті — директор супермаркету)? Вчиться з його допомогою — треба ж підтримувати спортивну честь сім’ї. А в ній — і свекор грав у хокей, і чоловік (узимку — на льоду, влітку — на асфальті), та й син, мабуть, тією ж дорогою піде: наразі йому тільки два з половиною рочки, але вже взуває таткові ролики й суне квартирою, учепившись за його дужі руки. Наталія пишається обома і запевняє, що в пісні співається щира правда: «Боягуз не грає в хокей». Тож в її оточенні — тільки справжні чоловіки.

Охорона для президента

Зрештою, хоч ким би вони були у повсякденні — водіями, вчителями, юристами, програмістами, в душі кожен — воїн чи мисливець, як Микола Яцинович та Мирослав Запухлий. Один за фахом — геолог, інший — інженер. Але дипломи полетіли під три чорти, коли хлопці зрозуміли, що їх покликання — зовсім в іншому. Нині вони — ділові партнери у спільному бізнесі й керівники івано-франківського пейнтбол-клубу «Штурм», який зголосився організувати турнір на «Х-Гуцулії». Острівець посеред міського озера, знаний у народі як «Острів кохання», в лічені години перетворився на поле бою. Першими на ньому полягли лопухи, підтяті газонокосаркою, а на їхньому місці з’явилися «укриття», з яких можна вести «вогонь» по супротивнику й переховуватися від його куль. Адже пейнтбол недарма отримав свою назву від англійських слів малювати і м’ячик. Виходить «м’ячик, що малює». Так воно і є: «автомати»-маркери стріляють маленькою кулькою, яка вмить розбивається і розбризкує яскраву фарбу — маркує «пораненого» чи «вбитого». Оскільки влучання загрожує враженій «мішені» плямою (яка, втім, легко відпирається) і добрячим синцем (який доводиться носити довго), усіх «вояків» одягають у захисну форму, а ще — спеціальні бандажі, аби не отримати «під дих», і маски-шоломи. Все: «командос» готові до будь-якого завдання. Мирослав пояснює, що його сюжет попередньо узгоджують і обговорюють всі учасники майбутньої збройної сутички:

— Правила видозмінюються залежно від обраної стратегії. Наприклад, всі гравці діляться на дві команди. Кожна з них має свою так звану базу, на якій знаходиться її прапор. Завдання суперника — захопити його і водночас не загинути. На це відводиться певний ліміт часу — як правило, 10 хвилин. Наприкінці підраховуються очки за вцілілих гравців і трофеї. Перемогти «ворогів» може й одинак, коли має багатий досвід, а його суперники, що називається, «не зіграні», не розуміють одне одного. Існують й інші, цікавіші стратегії. Наприклад, «Охорона президента». Один гравець обирається президентом. Йому призначають чоловік шість охоронців, а в протилежній команді — всього-на-всього троє «терористів», які засіли десь по дорозі від точки А до точки Б. Їхнє завдання — вбити першу особу. Тож або одним вдасться доправити свого підопічного до кінцевого пункту, або інша команда реалізує свій замах.

Бої, виявляється, за згодою сторін бувають двох видів — з пораненнями чи без. Другий варіант — жорсткіший: хоч куди б влучила куля, ти — «труп». З пораненнями маєш більше шансів: поплямлена фарбою кінцівка — «ушкодження», з яким іще можна боротися й перемагати, а от голова чи корпус — це вже «смертельно». Судді стежать за ними дуже пильно, бо гравці деколи намагаються приховати свої «рани». Хоча таке трапляється нечасто. Війна йде чесна: з брехуном надалі ніхто не захоче грати — ані в дитячі «козаки-розбійники», ані в дорослий пейнтбол. Зрештою, це якось і не пасує чоловікам. До речі, у пейнтбол чомусь найчастіше грають саме вони. Жінки здебільшого в «тилу», за їхніми широкими плечима — за захисною сіткою, якою огороджене поле «бою», разом із рештою групи підтримки, яка в цей час захоплено пищить: «Тато, тато стріляє! Я теж хочу стріляти!» Поруч — п’ятирічний малюк аж кулачки затиснув: «Я можу! Я вже дорослий і куплю собі автомат!»

Радість бути разом

От і скажіть: може, люди не стають екстремалами, а ними народжуються? Бо те, що їм постійно кортить утнути, не підпорядковується жодній логіці. Наприклад, стрибнути з вишки в холодну воду. І не просто так, а верхи на ровері! Бр-р-р-р. А на «Х-Гуцулії» так стрибали. І не раз. А ще — «крутили» брейк-данс, робили піруети на скейт-бордах і ганяли на агресивних роликах. Їх так називають неспроста — від ризикового стилю катання дух перехоплює: по будь-якій небезпечній поверхні — хоч по перилах, хоч по трубі-рейлу... Не відставали і майстри тріалу: їхні трюки на велосипедах, либонь, найбільше запам’яталися молодятам, яких у вихідні на міському озері завжди багато. Сюди наречені зазвичай приїжджають зробити на згадку романтичні фото, а під час «Х-Гуцулії» чимало світлин стали «екстремальними». Такими кадрами не кожен похвалиться, адже зробити їх можна тільки раз на два роки. Саме з таким інтервалом проводиться фестиваль. Хоча його творці мріють про щорічне свято:

— Хочеться, аби фестиваль став «фішкою» Івано-Франківська. Бо ж мусить місто цікаво святкувати — не тільки горілку пити, тим більше молоді, — каже Роман Ганжа, голова івано-франківської громадської молодіжної організації «Клуб альтернативних видів спорту» («Адреналіновий стиль»), яка й організувала «Х-Гуцулію» за підтримки міського голови й управління у справах сім’ї, молодіжної та гендерної політики міськвиконкому.
Цього разу на запрошення івано-франківських колег на фестиваль приїхали гості з Києва, Тернополя, Львова, Чернівців, Харкова… Цим самим адреналіном підзарядитися. Бо йдеться не про виборювання призових місць та престижних нагород, а про зустріч добрих друзів, де можна розважитися й пограти — просто в кайф, людей подивитись і себе показати. Хоча, правду кажучи, й призи від спонсорів були. Та найбільшим подарунком організатори вважають той, що отримали всі екстремали від мерії — заасфальтована дорожньо-ремонтним управлінням ділянка біля озера:

— Місту взагалі давно необхідний хороший, як слід обладнаний майданчик для любителів тріалу, скейт-бордів, роликів. Бо хокеїсти, наприклад, катаються тільки біля універмагу, коли закривається прилегла до нього автостоянка, дітлахи — на зовсім не пристосованій до того бруківці біля драмтеатру.  А тим часом захоплення екстремальними видами спорту набирає обертів. За кордоном змагання з них збирають людей не менше, аніж концерти рок-зірок середньої величини, мають потужних спонсорів, солідний призовий фонд. Може, колись так буде і у нас. А наразі формат нашого фестивалю — це так званий «фан», тобто «радість». Радість від того, що ми — разом.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: