CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 32
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 32
???????
???? ??????
Секрет Ані Лорак
CITY PEOPLE
Кшиштоф Зануссі: "Не втомлюйтеся вчитися безупинно"
CITY SOCIETY
«Отче Наш» для «ЯЙЦЯ-РАЙЦЯ»
Променад з Дон Кіхотом
CITY STUDY
Освіта за кордоном
CITY HISTORY
«Наша Леся»
Холмська Богородиця
CITY FAMILY
Дияволенята
Математика кохання
Життя для Багірової - це казка
CITY ART
Кава-party з Євгеном Комаровим
Всесвіт Миколи Мазура
На межі світла і тіні
CITY ART
Неформатний королівський розмір
Кому Вниз
Патріарх бардівської пісні
CITY LIBRARY
Приватне скородинство Мар`яни Савки
???? ??? CITY
???????:
N0(32) Квітень 2007     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY LIBRARY
Приватне скородинство Мар`яни Савки

Ця напівжартівлива цитата зі спільного проекту Мар’яни Савки і Маріанни Кіяновської «Кохання і війна» насправді висвітлює лише одну сторону її єства. Мар’яна — автор п’яти книг поезії, трьох книжечок віршів для дітей, головний редактор і співзасновник «Видавництва Старого Лева».
Її вабить містика, бо це єдине, нерозгадане й неусвідомлене, неторкане (хіба лише всесвітом) явище, що утаємничує і дозволяє відчувати…
Замріяна, закохана у простоту і нерозривно пов’язана з предками. Із ними прийшла у цей світ, щоб любити людей, бути в гармонії з природою, а ще просто творити.
Тонка любителька рими і музики, старих, порепаних стін і вузеньких провулків, серед яких раптом можна заблукати. А потім знайтися в іншому вимірі і завітати непоміченою в старосвітську квартиру пані Касі й пані Ліди…

— Пані Мар’яно, яка таємниця живе у «тендітній жінці»?
— Нещодавно я довідалася, що за гороскопом древніх майя день мого народження має кілька трактувань: дорога життя, драбина в небо і трава. Я не захоплююся гороскопами, та мене це вразило, бо прояснило кілька важливих символів, присутніх у моїх віршах. Дорога у мене постійно «виринала» у першій і другій збірках, причому степова, важка і сувора («Дороги. Курява. Плащі, тяжкі від вітру…», «Дороги, здимлені і сиві…»). Як я тепер розумію, це шлях через глибокий пласт генетичної пам’яті. У «Малюнках на камені» з’явилась і трава як енергія життя («Вміють трави рости по коліна, по серце»), а в «Гіркій мандрагорі» — ще купа іншого зела. Вже у «Квітах цмину» (найновішій книжці) є драбина в небо, якою, щоправда, добряче хитає.
Цієї осені ми з чоловіком відпочивали в Чорногорії. Поїхали з Будви у Котор — кам’яне середньовічне місто надзвичайної краси. З одного боку — дивовижна лазурова затока, з іншого — кам’яні скелі, а високо-високо на вершечку гори — старовинна фортеця. Ми піднімалися витесаними з каменю сходами, все вище і вище, ближче до неба. Чим вище піднімаєшся, тим ширша панорама відкривається очам. Так і в житті: від того, на якому ти щаблі, залежить і те, скільки свого власного світу вже маєш здатність бачити і розуміти…

— Ваша містика починалася зі Львова?
— Львів довго водив мене плутаними вуличками, поки я запам’ятала дорогу з університету додому! Вступивши на філологічний факультет Львівського університету ім. Івана Франка, я опинилася в домі двох самотніх жінок — пані Ліди Козакевич із шляхетної галицької родини та її вірної прислуги і подруги Катерини. Цьоця Кася не була мені ріднею, але годі було знайти добрішу людину. В оселі цих самотніх жінок жила колись і моя рідна тітка — бабусина сестра Стефа, сестра-монахиня, після того, як ліквідували монастир. Це стародавнє помешкання прикрашали віденські меблі, вишукана порцеляна, великі дзеркала й годинники, а ще багато картин, серед яких були й роботи відомих художників 30-х років минулого століття. Досі пам’ятаю ванільний запах тортів, які пекла цьоця Кася, і бальні рукавички пані Ліди, котра дитиною виховувалася в Швейцарії. Звідси почався мій містичний дивовижний Львів.

— І ваше усвідомлене галичанство?
— Ні, не зовсім. Мої корені — з Поділля. Родом я з Тернопільщини, з містечка Копичинці. Мамина родина з Бережанщини, з мальовничого села Баранівка, а татів рід — ближче до Збруча, з села Крогульці, у присілку якого народився Богдан Лепкий. Тож я таки подолянка, бо не відчуваю в собі галицького гонору, в моїх краях люди більш прості й відкриті.

— Як залишитися собою, коли поряд «Муза і Слава»?
— До Музи ставлюся трепетно, а зі Славою ми не так близько знайомі, щоби про неї говорити. Найбільше люблю ту, котра Гармонія. Не завжди вдається почуватися гармонійно, давати раду з рутиною, яка затирає смак життя. Та, попри все, вважаю себе усвідомленою оптимісткою. Життєвий досвід доводить: по-іншому не можна. Оптимістичний гуманізм намагаюся відчути як у видавничій справі, так і у приватному житті.

— Часто люди ділять інших на категорії і мають кумирів. А ви?
— Кожна людина достойна поваги, кожна може чогось навчити. Для мене не має значення соціальний статус, освіта чи фінансове становище. Головне — емоції. Адже люди насправді спілкуються на енергетичному рівні, хоч і вербалізують свої думки. Простота і щирість є чи не найбільшими чеснотами. Я не люблю спілкуватися з тими, кого розпирає від власної значущості, хто живе за подвійними стандартами. Фізично це важко дається. Але доля часто дарує зустрічі з гарними людьми. Мені випало щастя познайомитися з послом Фінляндії в Україні Лаурою Рейнілею. Ця чарівна, освічена й інтелігентна жінка є взірцем виваженості та доброти і дуже проста в спілкуванні. Якось я її запитала, що вона думає про Євробачення-2006, і пані Лаура відповіла, що дуже тішиться, що європейська спільнота має почуття гумору.

— А взагалі з усмішкою легше в житті?
— Почуття гумору є незамінним, особливо ціную його в чоловіках. Це велике обдарування. Я завдячую батькам музичним слухом, непоганим смаком, артистичними даними. Та якби в мене не було почуття гумору, напевно, почувалася б обділеною. Гумор — це душевне здоров’я. Тому, напевно, гумористичні твори для дітей Джеремі Стронга, сучасного англійського письменника, є провідною позицією нашого видавництва — вони подобаються і дітям, і дорослим. Я й сама з них регочу. До речі, такі книжки — чудові ліки від депресії… Колись прочитала, що чоловік, якому лікарі поставили страшний діагноз, зачинився в дома з купою кінокомедій. І сталося диво — він одужав, просто вилікував себе сміхом.

— Як відбувалося становлення вашої творчої особистості?
— Поетапно. Довгий час не могла вирішити, якою дорогою піти. Мій батько — режисер, тож я з дитинства була на сцені. Мама — хормейстер, не одній дитині допомогла виявити вокальні здібності. Я теж свого часу перемогла у республіканському конкурсі дитячої фольклорної творчості. Мала шанс професійно займатися і співом, і театром, і танцями. Вибрала філологію. Зараз більше займаюся тим, чому ніколи не вчилася, — видавничою діяльністю.
У студентські роки артистична енергія просто переповнювала мене. В театрі ім. Леся Курбаса я займалася в театральній студії і тоді формувалась як людина світу містерій. На сцені мені особливо подобалася не експресія драми, а пластика і вокал. Я через тіло й голос осягала сутнісні речі і знання про цей світ. Отриманий досвід (не лише тіла, а й психіки) присутній у збірці «Оголені русла». Це містичне сприйняття Львова як живого створіння. Мені здавалося, що я вмію проходити крізь стіни. Була така казкова єдність із містом, антоничівська містика.
А от що стосується книжки «Малюнки на камені» — це був процес мужніння. Я тоді читала поезії Олекси Стефановича, Маланюка, Ольжича, самостверджувалася і «тверднула» в моїй від природи пластичній основі.
«Гірка мандрагора» — це вивільнення жіночого «я». В ній, напевно, найбільший емоційний діапазон. Мандрагора — це містична рослина із досить страшної середньовічної легенди. Кажуть, її не можна виривати з землі руками, але вона має великі знахарські якості і є містичним плодом для закоханої пари: хто її зірве, буде все життя разом із коханою людиною. Ця збірка виходила паралельно з книгою «Кохання і війна». Там і еротика, і жіноча чуттєвість, і пошуки себе. Творче життя письменника — це теж ніби постійний пошук самого себе.

— Остання збірка «Квіти цмину» ілюстрована старими світлинами. Чому?
— Старі світлини — це не просто стиль художнього оформлення. Це ще один світ, який існує в книзі поряд із поезією. Це моя родина, і я знаю, що вона завжди зі мною. Зв’язок із предками я почала відчувати не відразу. В моєму біологічному віці стався поворотний момент, коли відчутним стало, що я «вже йду за часом, як за плугом», як абсолютно точно написала Ліна Костенко. І хтось поруч, хтось позаду, а хтось, ще не знаний, попереду, — але ми всі разом на одній борозні. Я раніше так глибоко не розуміла цього і не замислювалася над потребою відчути цю єдність.

— Ви дуже тонко відчуваєте жіночу суть. Що для вас узагалі українська жіночність, трипільська берегиня і скіфська баба?
— Одного разу в Дніпропетровську побачила найбільший в Україні музей скіфських баб. Там особлива енергетика. Мені й досі млосно, коли згадую відчуття, як приклала руки до каменю скіфської баби — і мене ніби вихором кудись понесло. Це ворота часу, особливі інформаційні структури, сконцентровані в округлих формах кам’яної баби, досвід тисячоліть, енергетична матриця. За переказами, жінки Червоної Русі мали екстрасенсорні здібності. Це однозначно залишилось і зараз, щоправда, концентрація інша. Маю таке відчуття, що в моїй родині це теж було. Жінки у ній (аж до покоління батьків), на відміну від чоловіків, були позбавлені можливості отримати освіту, та, попри це, були досить харизматичними.

— Що для вас рима у постмодерному світі?
— Я би спершу згадала про ритм. Увесь світ перебуває у пульсації: наше серце, настінний годинник, земля. Все танцює. Вірш для мене — як танець. І наша багата мова часто допомагає мені танцювати. Рима у вірші ніби ушляхетнює ритм. Якби мені ритм і рима не давали задоволення, я б ніколи не писала віршів. Я пишу і верлібри, але вони також ритмічно пульсують. Я не знаю, як можна по-іншому. Верлібр мусить пружинити сконцентрованістю думки, афористичністю вислову. А римовані вірші — це музика, це розкутість почуттів. Рима в цьому, як ви кажете, постмодерному світі не віджила себе, ми ще й римованого Шевченка не до кінця прочитали…

— Поезія — це стиль життя, його прикраса чи доторк до потойбіччя?
— Ні, це як любов, це відчуття щастя. Вірші пишуться тоді, коли душа зробила ще один крок до пізнання чогось нового, емоційного, інтелектуального особистісного досвіду. Після виходу кожної книжки мене щоразу охоплювало почуття пустелі... Таке враження, що ти ніколи нічого в житті не писав і не знаєш, що це таке. Спершу мене це лякало, але з часом зрозуміла, що по-іншому не можу. Ти ніби відмираєш, як восени відмирають дерева. А потім дорослішає душа, напрацьовує нову енергію — і з’являються нові вірші.
 
— У чому знаходите сенс життя?
— У простих життєвих радощах, у спілкуванні з людьми, у праці. Світ, як завжди, тебе ловить, а ти мусиш шукати сенс буття. Я багато в чому шукала: в літературі, релігії, езотеричних книгах… І зрештою зредукувала весь напрацьований досвід до двох речей, які є основою життя, — любов і вдячність. Це моє приватне сковородинство. Ніщо інше не дає такого відчуття повноти гармонії.

— Що б ви порадили людині, яка хоче просто бути у цьому складному світі?
— Світ гарний, його варто любити. І не боятися мріяти. Не боятися вбрати мрію у словесну оболонку. Напишіть на папері сміливий життєвий план, причому максимально широко. Коли людина чогось сильно прагне, увесь світ допомагає їй у досягненні мети.
А ще я би хотіла сказати, що ми, українці, — особлива нація. І якщо хтось має відчуття меншовартості, це означає, що він просто загубився, випав із тої борозни, коли всі в одному неперервному зв’язку, «за часом, як за плугом». Українці — це сильні і великодушні люди, інколи вони можуть діяти зовні алогічно, але з неймовірним внутрішнім змістом. За покликом серця. Мені здається, що ми також здатні на надзвичайні вчинки, як і наші предки.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: