CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 26
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 26
???????
???? ??????
Чічка
CITY SOCIETY
Випускний бал Кубка
CITY SOCIETY
Це магічне слово «Тустань»
CITY SOCIETY
Митець, який заперечує натхнення
Лялька-мотанка
CITY SOCIETY
Африканствували у Луцьку
CITY STUDY
5 обов`язкових років
Автостопом у людські серця
CITY HISTORY
Львівські палаци
Король Ядвіжка
CITY HISTORY
Загадки старого підземелля
CITY FAMILY
Цей шокуючий Брюссель
CITY ART
Територія вільних муз
CITY ART
Карпатський вернісаж
???? ??? CITY
???????:
N9(26) Вересень 2006     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY HISTORY
Загадки старого підземелля

Виявляється, у мандри львівськими підземеллями можна було подаватися аж до 50-х років ХХ століття. Тим паче, що там багато що можна було для себе відкрити. Скажімо, закуту в камінь ріку Полтву, вздовж якої були дві вимощені доріжки (ними можна було не лише ходити, а їхати), розгалужену сітку таємничих переходів тощо. Урвалася ця можливість, за словами шанувальниці львівської історії, працівниці Львівського музею історії релігії, екскурсовода Олени Донець, у середині ХХ століття, коли місто вшанував своїм візитом Микита Хрущов, на якого у Львові зробили замах. В останній момент хтось попередив Хрущова про небезпеку, і він поїхав іншим шляхом, однак закладена у підземних переходах у районі вулиці Городоцької вибухівка все одно спрацювала. Відтоді всі ходи-виходи львівських підземель почали перекривати, справедливо вважаючи ці підземелля за стратегічні об’єкти. А шкода...

До речі, розповідають, що свого часу підземними переходами успішно послуговувалися львівські злодії. Знаючи всі входи-виходи, вони грабували крамниці, а награбоване складали у підземних ходах, намагаючись заховати його так, щоб на нього не набрела підземна поліція — а така теж існувала. Сьогодні бодай трохи відчути підземну атмосферу гості міста і самі львів’яни можуть хіба у підвалах Аптеки-музею, Преображенської церкви та костелу єзуїтів. Відчайдухи говорять ще про кілька об’єктів, зокрема підземелля Цитаделі, але більш розважні пригод на свою голову там намагаються не шукати.

Сьогодні ми поговоримо про підвали костелу єзуїтів, які як туристичний об’єкт були відкриті менш ніж десятиліття тому, але з якими пов’язано багато цікавинок та загадок. Усе закрутилося дев’ять років тому, коли в художнього салону «Равлик» Музею етнографії та художнього промислу виникли настійна необхідність і бажання збільшити свої виставкові площі та відкрити окрему художню галерею. Як розповів директор «Равлика» Юрій Гайда, тоді фахівці в особі львівських архітекторів та Управління охорони історичного середовища порадили йому взяти в освоєння підземелля костелу єзуїтів, де донедавна недорогий реманент тримав місцевий ЖЕК, але яке ущерть було завалене всіляким сміттям. Уже після того, як згодився, Юрій Гайда познайомився з кількома бізнесменами, які, свого часу подивившись ці підвали, із жахом відмовилися від їх загосподарювання. Та відступати уже було пізно.

Розчисні роботи, під час яких звідси вивезли двадцять машин сміття та винесли п’ять відер шприців, тривали не один місяць. А тоді до співпраці запросили археологів, тим більше, що через невеликий лаз у стіні відкрилася ще одна цілком не освоєна частина підземель, де зокрема був і кам’яний різьблений саркофаг з виваленою стіною. Розкопки дали купу цікавого матеріалу, і так виникла ідея організувати не просто художню галерею, а й новий екскурсійний об’єкт у Львові.
підземелля сьогодні можна потрапити через старі ковані двері, які закриті на ключ ще замком із XVII століття, і цей замок успішно працює й досі. «Колись майстри у Львові були дуже добрі, — зауважує моє здивування Олена Донець, — і без сорому могли авторизувати будь-який свій виріб. А ось бачите — вмуровані у стіну кільця? Це — місце покарання, куди зазвичай приковували боржників, аж поки борги не будуть виплачені. А потім, коли людину відпускали, вона ще мала заплатити отцям-єзуїтам за утримання, зокрема за дворазове харчування».

У самій галереї є натяки на старі фрески, але вони, на жаль, не збереглися. Натомість готуючи приміщення під галерею, ентузіасти розчистили і залишили для огляду кам’яні мури XIII-XIV століть (на яких постав костел єзуїтів) із залишками входу та вікна. У штукатурці над входом є сліди пальців стародавнього муляра — тремка згадка про живий зв’язок між поколіннями та епохами.

«Цікаво, що саме цей храм суттєво долучився до історії львівського пива, — розповіла Олена Донець. — Колись тут був прохід, через який із вулиці можна було потрапити на склади отців-єзуїтів. Але була одна проблема: вулиця була не широка — всього чотири метри, а ворота відкривалися назовні. Зрозуміло, що перехожим це заважало. Коли терпець львів’ян, нарешті, урвався, вони написали у магістрат, аби місто змусило отців-єзуїтів цей прохід закласти. Місто зреагувало, і єзуїти змушені були підкоритися. Але вони затаїли образу і захотіли помститися. Довідавшись, хто конкретно написав скаргу — а це був власник найближчої броварні, вони написали зустрічну скаргу: мовляв, коли у броварні варять пиво, дим піднімається над площею і дуже псує фрески, які знаходяться у храмі. А тому добре було би — аби зберегти фрески — цю броварню закрити, а приміщення віддати єзуїтам — мовляв, вони організують там дитячий притулок. І їхня скарга теж не залишилася без уваги — броварня таки перейшла у їхні руки. Однак і далі там варили пиво, правда, тепер уже самі монахи...»

сторія єзуїтського ордену на львівських землях доволі цікава. Орден довго не хотіли впускати до міста, його боялися і не сприймали. А потім кілька разів виганяли зі Львова. Але він знов і знов повертався. Однак наразі — не про це мова.

Розкопки у підземеллях дали можливість знайти рештки старих кам’яниць, на яких постав храм. І ці рештки справді цікаві, як і знайдені тут предмети минулого — рештки кераміки XIII-XIV і пізніших століть, середньовічна набійка на взуття, піхви до старого меча й інше. Цікаво, що знайшли у підземеллях й окремі людські кістки. Колись під костелом єзуїтів були підземні поховання, але коли Львів опинився в руках Австро-Угорщини, був виданий наказ усі поховання перенести за межі міста. Львів’яни послухали не відразу, напевно, боячись підчепити якусь заразу, — якийсь час перед тим городяни суттєво постраждали від епідемії холери. Однак був черговий наказ, і треба було підкоритись. Знайдені кістки — ті, що їх, напевно, не помітили, коли перевозили мерців за місто.

днак найцікавішим експонатом підземель костелу єзуїтів (які, як стверджує Олена Донець, відкриті і досліджені лише на одну двадцяту, на подальші дослідження — коштів поки немає), без сумніву, є уже згаданий кам’яний саркофаг XVIII століття, призначений для архієпископа Вижицького, що народився у 1700 році в сім’ї польської міщанки та київського каштеляна, був єпископом у Кракові, а потім переїхав до Львова. Цікаво, що у цьому саркофагу архієпископ Вижицький, можливо, похованим не був — на кришці немає дати смерті, і нині не відомо, де його гробницю треба шукати. Однак цікаво те, що вилам у бічній стіні саркофагу, на думку окремих фахівців, зроблений зсередини, а сам саркофаг (зокрема його кришка) усередині побито так, мовби хтось із середини видобувався назовні. Можна думати, що видобувся, бо слідів розкладу тіла у саркофазі немає. «У минулі століття людей, які були в стані коми чи летаргії, — каже Олена Донець, — могли ненавмисно поховати заживо, оскільки не здогадувалися, що людина за певних симптомів могла ще жити. З огляду на те, що через щілини саркофага, який досить високий, усередину був доступ кисню, можна припустити, що людина там могла прийти до тями. Очевидно, разом із нею до труни поклали посох, а це досить важкий предмет. Якщо бити посохом в одне місце, а удари якраз випадають над плечем, то такий надлом таки можна зробити. Це тільки версія, але на її тему цікаво поміркувати».

ікаво, що про костел єзуїтів є кілька легенд, зокрема про зцілення у цьому храмі на початку XVIII століття перед одним із кількох чудотворних львівських образів — образом матері Божої Розрадниці (у 1946-му році вивезений зі Львова і зараз знаходиться у костелі святого Климентія у Вроцлаві) — великого грішника, якому тягар його гріхів не давав померти і не пускав зайти до жодного храму. Якось минаючи костел єзуїтів, він почув голос, що кликав його до себе — біля образу Матері Божої Розрадниці грішник висповідався і відразу ж помер.

Інша історія, пов’язана із цим храмом, правдива. Про неї є документ у фондах рукописів бібліотеки імені Василя Стефаника: якось під час одного з богослужінь у 1790-х роках — а храм вміщає п’ять тисяч осіб — якійсь жінці стало погано, вона попросила склянку води. Її слова, передані від одного до іншого, видозмінилися, і хтось крикнув: «Пожежа!» Внаслідок паніки багато людей стало каліками або загинуло під ногами.

легенда і про відкриті зараз для огляду підземелля. «Вона розповідає, — каже Олена Донець, — що як тільки був побудований храм, до ордену прийшов невідомий пан і подарував йому величезну суму грошей із тим, щоб єзуїти взяли його до себе. Монахи зраділи, але ще не здогадувалися, який клопіт собі набули. За якийсь час пан почав всюди говорити, що він вищий за них, бо — багатий. «Брате, схаменися, — вони йому. — Ми всі тут рівні». — «Ні, я вищий». І так він їм упікся через свою гординю, що вони покарали його, замкнувши в одній із підземних келій із тим, щоб усвідомив, що робить та покаявсь. Минав час, але переконання чоловіка не змінились. Кажуть, просидів він у келії місяць. Аж раптом одного дня до ордену прийшов інший незнайомець і сказав, що чув про враженого гординею монаха, і якщо йому дадуть можливість поговорити з ним, він наверне його на праведну дорогу. Невідомого, який, за спогадами, був увесь у чорному одязі і дуже блідий, провели до в’язня і почали чекати, що буде. Монахи не чули, про що говорили таємничий відвідувач і їхній брат. Але через дуже добру вентиляцію у стінах чули сам тон розмови. Відвідувач і полонений сварились. Довго вони кричали один на одного, і раптом усе стихло. Монахи до дверей, а всередині — ні звуку. Почали стукати, у відповідь — тиша. Коли виламали двері, то в келії нікого не було. Інтрига була у тому, що жодного отвору, через який можна було б утекти, у келії не було. Монахи були вражені. І раптом у кутку помітили пергамент, де кров’ю був написаний договір про те, що такий-то віддає свою душу і хоче за це влади та грошей на суму, яка дорівнювала річному доходу королівства. До нинішнього дня ніхто не знає, куди поділися таємничий відвідувач і монах, але в Центральному державному історичному архіві є копія того договору (датована XVIII століттям), яка підтверджує, що ця легенда виникла не на порожньому місці».

До речі, подекуди відвідувачі галереї (і її працівники також) помічають у підземеллях чорний силует та відчувають чужу присутність. Львів’яни кажуть, що це монах по нинішній день шукає свою продану душу...

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: