CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 23
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 23
???????
???? ??????
Рецепт щастя від Софії Ротару
CITY SOCIETY
Пришестя адреналіну
Львів’янин у книзі рекордів Гіннесса
CITY SOCIETY
Вареники ліпили... з металу і начиняли цвяхами
«Прийшов я в турку - ходять бойки, як по шнурку»
Пам`ятники які сміються на могилах
CITY HISTORY
Жінки і Франко
CITY HISTORY
Рятівник замків
Лесь Курбас ставив «Наталку Полтавку»
CITY FAMILY
Чудеса в Луксорі
Гостинне Море Болгарії
CITY ART
Світлопис Прикарпаття
І альфа, і омега
Азарт пошуку
CITY ART
Фотокадриль
CITY LIBRARY
Сняданко не з філологічного гетто
???? ??? CITY
???????:
N22(23) Червень 2006     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY LIBRARY
Сняданко не з філологічного гетто

Коли вийшла друком наступна книга Наталки Сняданко — «Сезонний розпродаж блондинок» (до якої в анотації літератор Тарас Прохасько написав: «На не знану раніше в українській літературі територію, яку відкрила «Колекцією пристрастей» Наталка Сняданко, ніхто так і не поселився аж до з’яви «Сезонного розпродажу блондинок». Надзвичайно уважні зір і слух, ніжна іронія і стриманість гнучких інтонацій роблять її розповіді неповторними. Дивно, але іноді їх вважають непристойними»), ніхто особливо не здивувався, що молода письменниця за читацькими зацікавленнями подекуди переважує маститих метрів. Не здивувалась і сама Наталка — бо їй не до того. Письменниця, літературознавець, перекладач, журналіст в одній особі — ця невгамовна людина активно реалізовує себе у багатьох сферах одночасно, подекуди не будучи спроможною дати відповідь, де саме почувається найбільш природно.

— Марк Твен стверджував, що кожен письменник виливає у написаному свою тугу. Адже оскільки туга — самодостатня сама по собі, то, аби почати отримувати від неї кайф, треба нею з кимось поділитись. Коли ти усвідомила, що готова своєю тугою ділитися з ширшим загалом, відчула, що те, що робиш — література?

— Насправді тугою ділитися — сумно. Усвідомлення починається тоді, коли хочеш ділитися не лише тугою, а й якимись думками. Так є. Але чи це усвідомлення вже прийшло — не знаю. Бо й сама досі не впевнена, наскільки те, що пишу, має відношення до літератури. Та й не переконана, що таку впевненість треба мати. У моєму випадку починалося все з забави для забави: не йшлося ні про літературу, ані про публіку — писала для себе. І така була не одна. На моєму курсі філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка нас було семеро однодумців, об`єднаних у Товариство Усамітнених Графоманів, або ж ТУГА, як ми себе назвали. На особливо нудних парах ми бавилися у віршоплети — довіршовували рядок до попереднього тексту, з якого бачили лише останню лінійку. Потім перечитували і старанно архівували для нащадків, аби полегшити нелегку працю дослідників-літературознавців.

— Хоч як би там було, але твоє власне задоволення думати на папері уклалося в роман «Колекція пристрастей», який настільки зацікавив Юрка Іздрика, що він із нього, перекладу «Гамлета» (який зробив Юрій Андрухович) і ще однієї химерної п’єси підготував окреме число часопису «Четвер» (хоча зазвичай практикував публікувати багато авторів одночасно). Дехто вважає, що вся справа в «еротичній» темі роману, бо на той період, а мова про кінець 90-х, відверті літературні розмови на цю тему були чимось новим. Як ти на них зважилася? І яку реакцію отримала?

— Моменту зважування не було. Знову ж таки все починалося з текстів, які писалися для того, щоб почитати друзям. Сьогодні мені здається, що це найбільш справжній тип літератури, бо саме так і творяться найцікавіші речі, коли для тебе не має значення, скільки людей тебе прочитає, а важлива реакція тих 3-4 осіб, думка яких тобі не байдужа. До того я писала вірші та оповідання, які читала на літературних вечорах, і це тривало кілька років. А потім вирішила спробувати поєднати деякі з цих текстів у цілість і дописати решту. Оскільки концепції в мене не було, то найвдалішою видалась ідея укласти книжку як колекцію. Колекціонувати можна що завгодно. А щодо реакції, то вона дуже різна. Коли «Колекція пристрастей» вперше вийшла у 2001 році окремою книжкою у видавництві «Піраміда», на обкладинці було використано малюнок Егона Шіле. І раптом усі почали дуже обурюватись і називати книжку порнографічною. Точнісінько як у 20-х, коли Шіле також звинувачували у порнографії. Але минуло кілька років, і цей же роман удруге побачив світ у видавництві «Фоліо». І коли під час Львівського форуму видавців ми з Іреною Карпою та Сергієм Жаданом сиділи на стенді, відповідали на запитання і роздавали автографи — раптом підійшла якась бабця і попросила у видавців «якусь сучасну книгу, але щоб без матюків». Видавці знітилися, бо мали багато сучасних книжок, але без матюків виявилася тільки «Колекція». Себто все у світі дуже швидко змінюється. Те, що вчора було скандальним, сьогодні може стати книгою для сімейного читання. І будь тут мудрий.

— Оскільки «Колекція» написана від імені першої особи, багато хто по нинішній день переконаний: цей роман — суто автобіографічний. Мовляв, що читачеві до абсурдності ототожнення автора і літературного героя? А як ти сама реагуєш на такі закиди?

— Мене й справді продовжують питати, чи написане — правда, і мені часто нема що сказати. «Колекція пристрастей» писалася протягом кількох років, тому щось там є з мого життя, а щось із чужого, щось правда, а щось вигадка. Однак на нинішній день я настільки звикла до цього тексту, що часом сама не пригадую, що вигадала, а що взяла з реальності. Але раз люди у все це вірять, то шкода їх розчаровувати. У кожному разі таке зацікавлення краще від цілковитої читацької байдужості.

— Напевно, так. Але раптом дехто почав порівнювати «Колекцію пристрастей» з «Польовими дослідженнями українського сексу» Оксани Забужко і вирішив, що вона антизабужківська. Як ставишся до таких визначень?

— Думаю, такі порівняння від браку вибору. На той час, коли вийшла книжка, було дуже мало прози, писаної жінками. Тобто проза була, але такої, яку б масово читали, було дуже мало. З’явилася Забужко, яка зробила прорив вузького філологічного кола, змогла зацікавити людей, які просто хочуть читати книжки, не маючи спеціальної освіти. Потім вийшла моя книжка — нас почали порівнювати. Ідентична ситуація склалась у Польщі — спочатку там вийшла Забужко, потім — «Колекція», і більше нічого з української жіночої прози не переклали. Думаю, зараз ситуація мала би змінитися. Бо з’явилося багато інших імен, а тому порівняння будуть предметнішими, не стосуватимуться чоловічості-жіночості, а текстів.

— Ти говориш про жіночу прозу. А що вкладаєш у це поняття?

— «Колекція» виходила у різних серіях. Почала від називаної у народі «жовтої», потім було «Графіті», а у Польщі «піднялася» до «Європейки», і це непогана еволюція, яка свідчить про те, що подібності між окремими текстами, писаними жінками, такі ж випадкові, як і між текстами, писаними чоловіками. Коли жінки будуть присутні у літературі так само активно і масово, як чоловіки, це визначення зникне саме по собі. Стать у літературі не має великого значення. Є, наприклад, цілі романи, написані від першої особи, і до кінця не відомо, якої статі є ця особа.
Звичайно, я не маю тут на увазі жіночі романи, написані для певного кола споживачів, як серіали чи детективи. Це має мало спільного з літературою, а лише з суто ринковими категоріями.

— Чи «Колекція пристрастей» стала культовою? Принаймні, культовий український письменник Андрій Курков говорив, що вона має для цього усі підстави.

— Звичайно, хотілося б вірити у слова Куркова. Але насправді я не дуже знаю, що таке культова книга. Однак враховуючи слабку потужність українського книжкового ринку, невисокі наклади, невелику кількість видавництв і нечисленність людей, які взагалі купують і читають книги, мабуть, ця книжка вдало знайшла свого читача. Наскільки мені відомо, розпродано уже другий наклад українського видання і планується додрук. Польське і російське видавництва ніби теж задоволені продажем. Зараз планується німецьке видання, побачимо, як буде там.

— Резонанс серед читачів в Україні, Польщі і Росії різнився?

— Трохи так, хоча всюди книгу прийняли досить тепло, було чимало рецензій. Хоча читачі, які чули про скандал в Україні, мабуть, були розчаровані, бо все допитувалися, в чому ж мала бути порнографія. За кордоном також мене менше розпитували про автобіографічні моменти у книзі, мабуть, не так буквально ототожнювали авторку і героїню.

— Чим характерна сучасна українська література? І яким є наступне до твоїх ровесників літературне покоління?

— Мені здається, що зараз наймолодші літератори починають тяжіти до герметизму, тобто літератури, яка знову почала писатися для вузького кола, для своєї тусовки. Тобто коли свого часу власне моєю мрією було вийти поза межі філологічного гетто і зробити щось на якомога кращому рівні для ширшого читача, то сьогодні молодше покоління літераторів прагне бути близьким лише обмеженому колу людей. І складається так, що дуже популярна в одній віковій групі література не знаходить жодного резонансу в іншій. У наші часи, якщо можна вже так по-старосвітськи сказати, такого різкого контрасту між поколіннями не було. Тобто очевидно, що ми всі відрізнялися, але читали твори одне одного і могли їх якось оцінити. Як сьогодні оцінювати популярні в певному середовищі твори наймолодших, особисто я не знаю. Я нічого не можу про них сказати, не знаю, як до них ставитися, це тексти, яких я часом просто не розумію. І це характерно не лише для української літератури — це процес інтернаціональний. Зараз бум молодих авторів, яким щойно виповнилося 15-17 років, є в багатьох літературах світу. З одного боку, це певного роду видавничі хитрощі: видавці помітили цю тенденцію і, відповідно, шукають молодих авторів, дотягують їх до певного рівня і роблять з цього подію, яка часто-густо є їхньою заслугою, а не автора як такого. Але з іншого боку, можливо, це початок нової епохи, коли не буде поділу на літературу, мистецтво, кіно, а буде поділ на літератури — буде мережева література, книжкова, журнальна, для підлітків, пенсіонерів, гетеросексуалів чи гомосексуалів, домогосподарок чи бізнесменів і таке інше.

— А може це все — явище закономірне? Видатний іспанський філософ ХХ століття Хосе Ортега-і-Гасет вважав, що людське пяокоління діє близько тридцяти років: перших п’ятнадцять займається пропагандою своїх ідей і смаків, а наступні — їх утверджує на власному життєвому досвіді. Якщо ідеї революційні, то обов’язково на другому етапі з’явиться нове покоління, яке звинуватить попереднє у консерватизмі і запропонує щось кардинально інше. Твоє покоління «дев’яностиків» має передумови стати консервативним?

— Мені здається, що це вже навіть сталося. Чула, що, скажімо, у Франківську є активна група молодих, які вважають, що ми (причому це стосується відразу кількох поколінь) уже віджили своє, і недовго нам ще залишилось. Хоча, можливо, це лише типовий конфлікт «батьків» та «дітей», коли відбувається швидший процес відторгнення покоління від покоління. Старші стверджують, що молодші не мають історичного мислення, мало читають, недостатньо освічені, не здатні осягнути глибини, а молодші — що все, сказане старшими, дуже «грузить», нудне і застаріле. Хоча тексти і реакція на них — речі дуже індивідуальні. І тут немає якихось загальників — що має подобатись, а що ні.

— Те, що твоє покоління намагалося вийти з рамок елітарності літератури і зробити її більш доступною, стане підставою піддати його анафемі?

— Думаю, так, бо буде вважатися, що це попса, яка нікому не потрібна. Мовляв, сьогодні, навпаки, треба писати високим піднесеним стилем і орієнтуватися на кількох освічених, а не на масу і т.д. Мода постійно змінюється. На літературні тексти також. Коли нам бракувало чогось одного, то їм бракуватиме чогось цілком інакшого. З цього і виникає конфлікт.

— Чи різниться мода, яка панує серед читача, і мода, яка панує серед письменників?

— «Я вам не скажу за всю Одесу». Однак вважаю, що треба говорити більше про видавців, бо саме вони формують моду. Коли більше починають друкувати молодих авторів, то більшає саме таких рукописів. Збільшується попит на жіночу літературу — активізуються письменниці. Починають видавати більше про наркотики, то і пишуть більше про наркотики. Напевно, зараз усе ще триває процес, коли видаються книжки, в яких багато епатажу. Хоча він поволі затихає, і є бажання звернутися до більш класичних літературних форм. Напевно, повернення до класики, своєрідний парнасизм стане наступним етапом нашої літератури.

— А в плані форми, на твій погляд,  є можливим щось нове?

— Я б не відділяла нове у формі від нового у змісті і навпаки, бо це все пов’язане. Адже книжки, які користуються читацьким успіхом, дуже рідко бувають книжками, які говорять щось принципово нове. Успіх книги радше підтверджує її конвенційність. Так було завжди і так, мабуть, буде надалі — писатиметься література для фахівців із амбіціями запропонувати щось нове і література ринкова, пристосована до різних типів споживання...

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: