CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 23
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 23
???????
???? ??????
Рецепт щастя від Софії Ротару
CITY SOCIETY
Пришестя адреналіну
Львів’янин у книзі рекордів Гіннесса
CITY SOCIETY
Вареники ліпили... з металу і начиняли цвяхами
«Прийшов я в турку - ходять бойки, як по шнурку»
Пам`ятники які сміються на могилах
CITY HISTORY
Жінки і Франко
CITY HISTORY
Рятівник замків
Лесь Курбас ставив «Наталку Полтавку»
CITY FAMILY
Чудеса в Луксорі
Гостинне Море Болгарії
CITY ART
Світлопис Прикарпаття
І альфа, і омега
Азарт пошуку
CITY ART
Фотокадриль
CITY LIBRARY
Сняданко не з філологічного гетто
???? ??? CITY
???????:
N22(23) Червень 2006     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY HISTORY
Жінки і Франко

— Романе Дмитровичу, в одному зі своїх віршів Франко писав: «Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса. Небезпечне оружжя — жіноча краса. Ані мудрість, наука, ні старші літа не дають проти неї міцного щита». Можна сьогодні говорити про те, скільки разів він справді серйозно потерпів від жіночої вроди? Чи вірш «Тричі мені являлася любов» є визначальним для особистого життя письменника?

— Усю правду про себе може знати хіба сама людина. Та ще Господь Бог. Сам Франко про себе писав: «Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали мої зносини з жіноцтвом». З огляду на це говоримо нині саме про тих жінок, які були настільки вагомими у житті письменника, що він присвячував їм свої твори або творив під їхнім впливом.

— Ну, коли так, то навіть дітям у школі відомо, що першою у цьому переліку була «одна несміла, як лілея, біла, з зітхання й мрій уткана» попівна Ольга Рошкевич. Як вони познайомились?
— То був час, коли у Дрогобицькій гімназії, де вчився Іван Франко, панувало тверде переконання, що знання не є справжніми, коли не можеш їх комусь передати. Себто учні старших класів мали підпрацьовувати репетиторами. Приціл був правильним, бо, як правило, випускники потім ставали педагогами. Доля склалася так, що Франка взяли репетитором до брата Ольги Ярослава, з яким вони потоваришували. У домі Рошкевичів він уперше й побачив Ольгу. Треба сказати, що вона мала хороше виховання, вміла читати, писати, добре знала польську, німецьку і модну на той час французьку мови, розумілася на етикеті. На початках Франко, який уперше зіткнувся з жінкою з інших сфер, навіть не знав, як поводитися. Не вмів сидіти за столом, між першою і другою стравами зривався, забагато говорив і жестикулював, не вмів танцювати. До того ж думав, що дівчина, в яку закохався, має говорити якось незвично, а тому перші листи до Ольги писав німецькою мовою. Треба сказати, що батькам Ольги (родина Рошкевичів мешкала в Лолині), попри все, він сподобався. А ще більше сподобався довколишній інтелігенції, яка, як тільки Франко приїздив, завжди шукала способу з ним зустрітися, щоб поспілкуватись і подискутувати, бачила в ньому майбутнього професора або й міністра. У 1876 році двадцятилітній Іван Франко уже офіційно попросив батьків Ольги її руки. Попри те, що мужчина в Австро-Угорщині вважався повнолітньою особою у 24 роки, а дівчина — в 20, пропозиція його була прийнята. Однак вирішили, що наразі Іван та Ольга вважатимуться зарученими, а весілля буде справлено тоді, коли Франко вивчиться та дістане посаду. Він щасливий повертається з тих освідчень додому, і тут його заарештовують. Усі розгублені, сподіваються, що це — непорозуміння. Але коли батько Ольги Рошкевич (він був грамотною людиною) усвідомив, що чекатиме доньку поруч із Франком, він активно спротивився, аби вони пов’язували свої долі.

— Як Ольга Рошкевич сприйняла цей спротив?

— Поривати зв’язків із Франком вона категорично не хотіла. Заявила рідним: або Франко, або піде в монастир. Оскільки батько заборонив Ользі будь-яке листування з Франком, паралельно домовившись на пошті, аби всю кореспонденцію віддавали йому в руки, то між Львовом і Лолином почали курсувати товариші, які передавали книжки, де були підкреслені окремі букви. Потім по кілька днів Ольга із сестрою Михайлиною ті букви визбирували у слова, і так зв’язок між закоханими не поривався. Врешті-решт, Ольга втекла з дому спочатку до вуйка, а далі — до Львова до Івана Франка, де вони вирішили поєднатися перед Богом, якщо люди забороняють їм це зробити. Коли про це дізналися батьки, то була велика ганьба, Ольгу почали вважати пропащою на добру партію. Але в житті іноді трапляється щось непояснювальне: брат письменниці Наталії Кобринської Володимир Озаркевич запропонував Ользі свою руку й серце. Довго роздумуючи, а потім порадившись із Франком, Ольга таки вирішує вийти заміж за Озаркевича, який обіцяв їй цілковиту волю. Практично шлюб між Ольгою і Володимиром був фіктивним. Навіть був такий випадок, що у 1880 році Ольга домовилася з Франком про те, що кілька днів проведуть у Коломиї. І Володимир сам привіз Ольгу на це побачення, а за кілька днів забрав. Ольга потім написала, що з Іваном Франком їй було дуже добре і що Озаркевич — це фіктивна особа, якій узагалі заборонено входити до її кімнати.

— Але для чого це було потрібно Озаркевичу?
  
— Не знаю, напевно, це такими високими людьми вони всі були. Хоча, думаю, Озаркевич справді Ольгу любив і керувався принципом «терпіння і труд все перетруть». Взаємини Ольги та Володимира врешті налагодилися, хоча від цього моменту вона почала звинувачувати Івана Франка в тому, що якби він дійсно хотів із нею одружитися, він би це зробив, а так злякався, втік, а вона заради нього була готова на все. Страждала Ольга, страждав Іван Франко, який писав, що любов до цієї жінки промучила його десять літ. Але відколи Ольга офіційно вийшла заміж, Франко формально почав шукати собі «утішеніє» іншими жінками.

— Це «утішеніє» переросло в почуття чи було просто так, аби забити біль за Ольгою?

— Це було намагання віднайти любов і, врешті, нормальні чоловічі рефлекси.

— Чому Франко відмовився від Ольги — а він таки відмовився, адже вона не побоялася заради нього виступити одна проти всіх, з огляду на мораль того часу свідомо себе занапастити — попри те, що була донькою священика?

— Кожен мав свою правду. Вона — що якби Франко справді хотів одружитися з нею, вони одружились би всупереч усьому. Він — що усвідомлював, яке непросте життя його чекає, а тому не міг приректи кохану на страждання.

— Можливо, з його боку це була звичайна малодушність?

— Можливо. Ольга, до речі, так і говорила. Але, тим не менше, Франко знову почав озиратися довкола. Майже одночасно в його долі виникли письменниця Уляна Кравченко, молода вчителька Климентія Попович із Жовтанців та представниця відомого роду Білинських Ольга, яка мешкала в селі коло Бродів. Однак коли Уляна Кравченко зранку давала згоду йти заміж, то вже ввечері забирала свої слова назад. Пояснювала, що замилування творчістю — це одне, а коли уявила, що Франко буде цілий день перед очима, то не захотіла. Потім, уже вийшовши заміж за польського шовініста, не раз говорила, що тому заміж за Франка не пішла, аби зберегти його для української культури. Мовляв, її нинішній чоловік тоді погрожував: якщо вона вибере Франка, то він його вб’є. Цікаво, що серйозно збиралася за Франка заміж Ольга Білинська і навіть плаття собі пошила. Але повторилася історія, як з Ольгою Рошкевич: коли Франко уявив її нужденну, з малими діточками на роздоріжжі, коли він буде відбувати ув’язнення — зник з її горизонту.

— Однак не про цих жінок писав він у «Тричі мені являлася любов». Хто була ота «гордая княгиня» Юзефа Дзвонковська?

— Донька емігрантів, учасників невдалого повстання 1863 року, які після років блукань по Європі врешті отримали дозвіл осісти в Галичині, яка входила до Австро-Угорщини, і осіли в Станіславі. Про красу Юзефи Дзвонковської, її начитаність він уперше почув від своїх польських друзів, які також були зі Станіслава, а коли побачив Юзю, то відразу й закохався. У Юзиній сім’ї — хоча і дуже збіднілій — був культ «голубої крові», і дівчина дивилася на Франка згори вниз. Хоч що б він робив — навіть спеціально організував кооператив, аби Юзя та її мама (батька дівчини на той час уже не стало) мали якусь копійку — це не допомогло: Юзя Івана Франка не захотіла. Уже потім, щоб якось ту ситуацію виправдати, Франко писав, що Юзя тому не пішла за нього заміж, що знала про свою хворобу — туберкульоз — і що за кілька років відійшла з життя народною вчителькою.

— Тобто ситуації у долі Франка, коли він хотів бути з кимось, а його не хотіли, теж були типові?

— Є підстави говорити, що ініціатива у взаєминах Франка і жінок завжди належала йому. Він мав настільки сильну харизму, щось таке «а-ля казановівське», що будучи не вельми привабливим зовнішньо, проймав жіночу душу до найпотаємніших глибин. Цікаві факти, що чимало з наближених згодом до нього жінок, читаючи його поезію, уявляли Франка як Аполлона і обов’язково як брюнета з голубими очима. А коли бачили вперше, то дуже розчаровувалися. І лише з часом прив’язувалися до нього надовго.

— Як складалися долі тих жінок згодом, коли із Франком їхні життєві стежки розходилися?

— Супертрагічно. Жодна жінка, яка мала стосунки з Франком, потім не була щаслива. Трагічною є й пам’ять про них. До нас приїздила внучка Ольги Рошкевич Марія, яка нині уже покійна, і розповідала, що бабця до кінця свого життя дуже шкодувала за Франком, не любила свого чоловіка і вважала себе дуже нещасливою. Вона дуже рано овдовіла — у 1912 році, а померла у 1935-му, доживаючи віку при родині сестри Михайлини, повністю відкинулася від світу — ні до кого не ходила, не хотіла нікого в себе приймати, а тільки сиділа і перечитувала листи Франка, що їх просила рідних покласти, коли помре, їй у домовину. Попри те, що Уляна Кравченко вийшла заміж, її творчість постійно пов’язана з Франком і подекуди має фатальні риси. Жахливо склалася доля Климентії Попович, яка теж вийшла заміж, але її чоловіку постійно здавалося, що вона недодає йому уваги, тож він страшенно з неї знущався — Климентія зійшла з розуму, коли її чоловіка просто так, як попа, розстріляли в неї на очах. Надягнувши ковдру на голову, вона пішла блукати селами і померла в Новосілках, де була похоронена як приблуда. Ольга Білинська так і не вийшла заміж, хоча мала гарні варіанти, і сьогодні навіть не знаємо, де її могила. Швидко зійшла зі сцени життя Юзефа Дзвонковська, так нічого й не лишивши по собі, навіть фотографії, аби прийдешні могли побачити, якою вона була.

— Але ж було ще третє кохання Франка — Целіна Журовська — по чоловікові Зигмунтовська…

— Життя якої теж, до речі, не можна назвати щасливим. Це була звичайна міщанка, ефектна, красива, що сиділа у віконечку на пошті і яку не проймали писані їй під псевдонімом «Стефан Маєвський» листи Франка, ні його залицяння, ні його увага. Вона була вихована у твердому шовіністичному дусі, дуже меркантильна і зі своїм уявленням про те, якого чоловіка слід шукати. Такого знайшла — високого, дуже симпатичного брюнета з голубими очима, при дуже доброму становищі (працював суддею) і хороших характеристиках. Але одне було погано: дуже пив. Якось восени напившись, провалявся в болоті на вулиці, застудився і помер. Целіна лишилася на маленьку пенсію з двома дітьми. Цікаво, що будучи цілковито байдужою до Франка і згодом до пам’яті про нього, вона намагалася його приязнь до себе та його ім’я усіляко використати за кожної ліпшої нагоди. І так і було. Сина виганяють з гімназії — Франко поможе, матеріальна скрута — він грошей дасть. Однак є кілька історичних фактів, які цю жінку дуже підносять.

— Зокрема?

— Коли Франко захворів, його треба було повезти в Ліпік. І попри те, що були уже дорослі діти, друзі, знайомі, повезти Франка — а на той час він був геть безпомічним, узагалі не керував руками, погоджується саме Целіна. Її мотивація — це вже інша справа, але Франка під час цієї поїздки треба було обходити, навіть банально витерти йому носа, бо він сам це зробити не міг. І це настільки його зворушило, що коли Франко пише другу передмову до «Зів’ялого листя» — стверджує: вірші мають автобіографічний характер, хоча в першій передмові він це заперечував. Усіх одразу починає цікавити, хто ж ця жінка, але Іван Франко ніде не називає її імені, зізнавшись про неї лише кільком своїм товаришам.
Під час Першої світової війни, коли сюди нагрянули солдати, у невеличкий дім Франка ввели 200 солдатів на постій, які з його хати зробили клозет. Не маючи більше сил існувати в таких умовах, Франко знаходить свого шкільного товариша і тимчасово переходить жити до нього. І вибирає цього товариша так, що по сусідству живе Целіна Зигмунтовська. Оскільки у товариша в домі уже теж нема жінки — його дружина померла, обоє ходять обідати до сусідки Зигмунтовської (Ольга Франко на той час перебуває уже в божевільні). Згодом Франко забирає Целіну з дітьми до себе, і вона стає в його домі домашньою робітницею. Але грубий прагматизм та меркантильність цієї жінки змушують Франка змінити щодо неї хід своїх думок. Целіна з’являється в його домі ще раз, але він вказує їй на двері. Є дані, що Целіна померла на початку 40-х років, але де її могила — не відомо.

— Як у долі Франка з’явилася Ольга Хоружинська — жінка, якій судилося бути поруч?

— Іван Франко ніяк не міг знайти собі наречену в Галичині, хоч мав уже тридцять років. По-перше, ставив високу планку — мала бути українкою, мати вищу освіту та ще бути принадною, а по-друге, іти за Франка, який то з тюрми, то в тюрму, дівчата не особливо прагли. Життя тече своїм плином. І в 1885 році Франко їде до Києва з метою організувати видання нового журналу, де зможе друкувати все, що захоче, бо в Галичині таких можливостей немає. Там уперше зустрічає Ольгу Хоружинську, в якої за плечима навчання в Інституті шляхетних дівчат, в реаліях студіювання на Вищих жіночих курсах. Франкові подобаються її енергія, розум, розмах, і він розкриває їй своє зацікавлення нею. Згодом сам напише, що не любов одружила їх, а розрахунок: у своїй дружині хотів бачити передусім свого помічника і друга, а потім решту.

— Ольга закохалася в нього?

— Страшенно. Коли її родина про це довідалася, то була шокована. Така гарна, така розумниця — і тут якийсь задрипаний Франко, який у Галичині має просто жахливу репутацію. Родичі організували Ользі поїздку до Львова, аби вона на власні очі переконалася, хто такий Франко, якого всіляко ігнорують, не пускають у сфери, в яких вона звикла жити, бідак, який бореться із життям направо і наліво.

— Подіяло?

— Від зворотного. Ольга вирішила, що вона — саме та, хто врятує Франка від дурного і жорстокого світу, як написала в одному зі своїх листів. Хоч як противилися її родичі, хоч що робили — нічого не допомогло. Ольга пішла за Франка заміж. Інша справа, що навіть саме весілля відбулося не так, як вона собі уявляла: одружувалися не в квітні, як хотіли, а пізніше, не було запряженої у фаетон четвірки коней, а йшли пішки, навіть на викрик «Гірко» наречений не знав, що робити, бо в Галичині такої традиції не було. Однак те весілля зібрало усю українську київську «сметанку», а розкішні тости зводилися до того, що Ольга та Іван — це поєднання інтелігенції, дворянства і простого народу, а ще Східної і Західної України. Донощиків серед гостей теж було чимало, тож уже з наступного дня почались арешти. А Ольга з Франком замість медового місяця, який планували провести, мандруючи в гості до представницької близької родини Ольги, мусили втікати до Львова.
Уявіть собі, що Львів зустрів Ольгу Хоружинську повною обструкцією. Те, що вона була зі Сходу — а отже, «москалиха», призвело до того, що ні до них ніхто не ходив, ні їх ніхто до себе в гості не кликав. Щоправда, до честі Ольги Рошкевич — вона була однією з перших, хто привітав Франка з одруженням. Треба сказати, що любов до дружини до Франка таки прийшла, і вони навіть були разом щасливі. Ольга була людиною цілком з іншого світу, менше зважала на умовності, а діяла так, як їй підказувало серце, і часто шокувала місцеву спільноту. Якось поїхали у гості до Наталі Кобринської і пішли ловити рибу, чим Франко любив розважатись. Він розставив сіті, а Ольга підібрала спідницю і в своїх панталонах давай бовтати воду, гнати рибу. Увесь Болехів на мосту зібрався, спостерігаючи за тим чудом, а Ольга зняла мокрі панталони, викрутила, повісила на патик і так додому пішла. Їй було байдуже, що там хто про неї скаже. Вона була біля свого чоловіка, і їй було добре.

— У неї з’явилися тут друзі, подруги?

— Вона була майже самотня. Спілкувалася з тими, з ким товаришував її чоловік. Хоча коли читаєш спогади навіть тих, хто вважався друзями, то все одно там є щодо Ольги упередження, докори їй, що вона щось робить не так. А вона робила, що могла, намагаючись виборсатися з тієї жахливої бідності, в яку потрапила. Зауважте, саме Ольга за свої гроші послала Франка у Відень, аби він закінчив аспірантуру, залишившись удома з дітьми. А вона не була Наталкою Полтавкою, яка бездоганно вміє «шити, прясти, вишивати» й іншу роботу виконувати. А тут ще й оте безконечне шепотіння за спиною.

— Саме воно стало причиною, чому вона захворіла психічно?

— Не тільки, але й це шепотіння і несприйняття також. Хвороба почала прогресувати, коли Франка наприкінці ХІХ століття почали дуже цькувати за його статтю «Поет зради», де він повів мову про подвійну мораль поляків. Коли її чоловікові не дали можливості працювати у Львівському університеті, коли їм перед вікнами виставляли опудала, де писали «Іван Франко» та різні непристойності, коли кожна так звана патріотка вважала за обов’язок у бік Франка плюнути — яка любляча дружина могла би це переживати спокійно? Вагомим моментом у прогресуванні хвороби стала загибель улюбленого сина Андрія, коли камінь, кинутий у Франка, потрапив у висок Андрієві. Ольга Франко не була на похороні чоловіка — вона вийшла з лікарні тільки у 1919 році, а померла одинокою — попри те, що мала дітей, — у перший тиждень окупації Львова. Життя її було фактично знівечене.

— А сам Іван Франко був щасливою людиною?

— Не був, він шукав ідеал жінки і любові. Але у тих параметрах, як він собі це уявляв, не знайшов.

— Чому він не знайшов це в Ользі Хоружинській, яка заради нього пожертвувала собою?

— Це одна із загадок любові взагалі. Видається, начебто є всі передумови, щоб щастя відбулося, а щось не спрацьовує.

— Франко листувався з Ольгою Рошкевич. Можна говорити про якісь взаємини між двома Ольгами — першою і останньою — Хоружинською і Рошкевич, уже коли Франка не стало?

— Ольга Хоружинська ревнувала Франка до жінок, які входили в його душу. І водночас тріумфувала над ними — бо саме вона (а не вони) зуміла стати його половиною. Коли Ольга Франко вийшла з лікарні і довідалася, що Ольга Рошкевич зараз у Львові, то зібрала усі забавки Андрія і їй занесла. Мовляв, щоб онуки мали чим бавитися. Важко сьогодні сказати, чого в цих її діях було більше — бажання примирення чи бажання ще раз підкреслити: «Він був моїм, моїм і залишився...»

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: