CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 21
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 21
???????
???? ??????
12 раундів з Віталієм Кличком
Влодко Кауфман: «Для мене мистецтво - хвороба, якої важко позбутись»
CITY SOCIETY
Академік з Прикарпаття
На крилах натхнення
CITY HISTORY
Слідами «Трьох білих Орлів»
CITY HISTORY
Серце старого Станіславова
CITY FAMILY
Кельн
Перлина Адріатики
CITY FAMILY
Чоловіче безпліддя
Мама для 87 дітей
CITY FAMILY
Зелена кімната нашої душі
CITY ART
Марія Корпанюк:«Життя для мене - це гра»
Райські «Небелиці» Гурістюка
У нас є все необхідне, аби духовно підкорити Європу
CITY ART
Парад Надій
Персонаж під знаком +
CITY LIBRARY
Василь Габор: «Жінки потребують любові»
???? ??? CITY
???????:
N4(21) Квітень 2006     ???? ??????: CITY PEOPLE
??? ? ???????
CITY LIBRARY
Василь Габор: «Жінки потребують любові»

Тоді до одного з них звернулася помітний у наукових колах літературознавець (яку причетні до події афішувати не хочуть), запропонувавши подарувати на видання п’ять тисяч гривень. Однак за умови: вони повинні викинути з книги прізвище відомого письменника. Гроші лишились у жінки, а чоловіки відходять від шоку ще й досі. Василь Габор — ініціатор проекту сучасної літератури «Приватна колекція», тож саме він визначає, що друкуватиметься у його рамках надалі.

— Василю, як прийшла ідея укласти антологію саме жіночої прози і що таке ця проза у вашому розумінні? Бо особисто я не маю що заперечити сучасній польській авторці численних бестселерів Мануелі Гретковській, яка стверджує: поділ за статями доречний в магазині одягу і туалеті, та аж ніяк не в книгарні.

— Взагалі цю ідею спровокувала перша антологія «Приватна колекція», що побачила світ у 2002 році. У той час мене, попри всі відзначення (книга була визнана кращою на ІХ Всеукраїнському форумі видавців у Львові та за результатами Всеукраїнського рейтингового опитування «Книжка року’2002», а 2003-го — «Кращою книгою Львова нового тисячоліття»), постійно запитували, чому серед сорока авторів антології тільки чотири жінки. І мені теж подумалось: а чому? Бо взагалі я не прихильник поділу прози на «жіночу» і «чоловічу», оскільки література має свій естетичний критерій, і тут не має значення, хто пише. Однак несподівана думка зробити антологію з творів сорока жінок (саме стільки авторів було у попередній антології) видалася привабливою, і я почав без поспіху збирати твори, які б тонко й глибоко відображали внутрішній світ української жінки, уже згодом окресливши зібране звичним для широкого читацького загалу означенням.

— Однак «Незнайому» склали тільки тридцять імен. Україні бракує письменниць?

— Проблеми добрати ще десятьох авторів не було. І вони би гарно вписались у цю книгу, однак нічого б не змінили. А мені хотілося подати тільки найкращих, на мою думку, представниць певних літературних стилів та напрямків. І хоча дехто на мене образився через те, що не потрапив до антології (це приватний проект, який реалізується на приватні кошти), я продовжую акцентувати: у цій книзі саме мій погляд на літературу і водночас на світ, однак він не є істиною в останній інстанції. Антологій творів, які написали жінки, можна видати з добрий десяток, і всі вони справді можуть бути цікаві.

— Цікаві для кого? Адже «жіночу» прозу сучасники розуміють по-різному: з одного боку, як таку, що писали жінки, а з іншого — як щось низьковартісне, такі собі жіночі «соплі». Мають слушність ті, хто твердить: у розумінні пересічної людини «чоловіча» література — це література, а «жіноча» — це резервація.

— Однак хоч хто би як сприймав, проза є або доброю, або поганою — іншого окреслення не існує. Щодо мене особисто, то я був просто вражений тим, наскільки неймовірно цікавим є жіночий світ, якою вразливою є жінка і як вона може цю свою вразливість ховати як за естетичною витонченістю, так і за агресією, грубими словами чи іншими фонтануваннями у суспільство. Те, що є в «Незнайомій», як на мене, — це вищий пілотаж письменства, і воно не може залишитись непоміченим. Скажімо, письменник Роман Іваничук, який прочитав есеїстику в цій книзі, сказав, що після цього йому не хочеться читати прозу — настільки ця есеїстика сильна, глибока, вражаюча. Хоча і проза у «Незнайомій» представлена різновекторна — у ній наявні неоімпресіонізм, необароко, неореалізм та інші напрямки, починаючи від авторів, що просувалися по них у 60-х роках, і завершуючи наймолодшими — Софією Андрухович, Танею Малярчук чи провокативною Іреною Карпою.

— І все-таки чи існує щось, притаманне зазвичай саме «жіночій» прозі?

— Я над цим не замислювався. Але думаю, що це особлива жіноча вразливість з огляду на неналежне пошанування, недолюбленість чи інші суміжні стани.

— Вразливими є лише письменниці України чи ця риса властива також авторкам інших літератур?

— Виглядає, що вона є характерною для всіх суспільств. Жінка набагато гостріше за чоловіка відчуває, що її люблять не так, як вона хотіла б. І це відчуття впливає на прозу. Взагалі на основі знайомства з багатьма літературами в мене склалося враження, що не тільки українські, а й усі чоловіки доволі егоїстичні у ставленні до жінки, сприймають її як свою власність, вивищуються над нею, навіть не розуміючи, що якби цю жінку більше любили, то їм би більше поверталося. Водночас можна спостерегти тенденцію, що прекрасна половина людства реалізовує себе нині значно краще за чоловіків. Тобто якби жінка була розкріпачена років сто тому, суспільство сьогодні було б цілком інакшим. Бо той домінант доброго, що є у жінок, можливо, зробив би світ набагато кращим.

— Один з організаторів «Книжки року» Юрій Чекан про роман «Солодка Даруся» Марії Матіос сказав, що це — не жіноча проза, а література сильних почуттів, вишуканого стилю і непідробної справжності. Чи можна це визначення застосувати щодо всіх авторів «Незнайомої»?

— Думаю, що це можна застосувати до всього покоління письменників, не поділяючи їх на жінок та чоловіків. Тобто це справді така нині проза.

— Кого вважаєте в Україні письменником номер один?

— Я — дивний чоловік у тому плані, що вважаю: кожен письменник по-своєму оригінальний і десь у чомусь він — перший. Можу сказати, що серед українських жінок із задоволенням читаю твори Галини Пагутяк, Тані Малярчук, Любові Пономаренко й інших. Серед чоловіків — твори Олега Лишеги, Василя Портяка, Костя Москальця. Та, зрештою, перелічувати можна довго.

— Однак кому віддасте перевагу: Тані Малярчук чи Костю Москальцю?

— Залежить від настрою. Давні греки знали напам’ять «Одіссею», однак постійно до неї поверталися. Чому? Бо для них то була музика. А коли слухаєте музику, то щораз сприймаєте її по-іншому. Цим у виборі книги, яку зараз читатиму, керуюсь і я. Скажімо, зараз мені хотілося б почитати Шекспіра, за годину Джойса, а ще через день — Вірджинію Вулф.

— До речі, про Вулф. За її життя письменником номер один вважався Джойс, а вона — лише есеїсткою. А сьогодні «Улісса» читають майже виключно фахівці, а вона — улюблена письменниця мільйонів. Від чого це залежить?

— Це — доля. Важливіше інше: кожен з них у літературі займався тим, чим хотів, тож є наслідки. Вплив Джойса був надзвичайно великим на всю світову літературу. Мені важко сказати, чи зазнала такого впливу світова література завдяки Вірджинії Вулф. Скоріше за все, що ні, але на літературу вона теж вплинула позитивно. Сьогодні трішечки інший час — живемо у світі реклами. Не знаю, чи є літературою у найкращому значенні того слова розкручений роман «Код да Вінчі» Дена Брауна. Але знаю, що Еліот писав виключно для кола своїх друзів, вважаючи, що читач ще не готовий написане ним сприйняти. А минуло десятиліття чи два, і виявилося: не те, що готовий, а й дозрів до цього сприйняття вже давно. Тобто багато що на нинішній день залежить від цілі письменника — чи хоче він миттєвої слави, чи виповісти те, що, як вважає, повинен зробити саме він, а не хтось інший.

— Які зміни перетерпіла «жіноча» проза, починаючи від Ганни Барвінок, Олени Пчілки чи Марка Вовчка?

— Я аж у такі далі не заходжу. Але якщо взяти покоління шістдесятників, то мені здається, що радянська влада пригальмувала його на дуже багато років. Те, що свого часу починали Ніна Бічуя, Валерій Шевчук чи Юрій Коваль, згодом підхопили 80-ки. Однак останнім уже стало дуже важко позбутися тієї совдепії, що до них поприростала. Колись Валерій Шевчук сказав, що на пізньому постмодерні зупинилася українська література і з нього почала розвиватися. Не можу з ним не погодитися. У цій антології, як і в попередній, я намагався більше пропагувати отого модерного, урбаністичного, що є довкола нас і є в прозі.

— Яка проза домінує — урбаністична чи все-таки селянська?

— Те, що було написано в 70-х роках і стосувалося колгоспів та корів, важко назвати художньою літературою, хоча сам я родом з села. А те, що написано в останніх двадцять років, мало залежить від реалій, про які пишуть автори. Скажімо, Любов Пономаренко з Полтавщини пише про реалії села, але її село — це космос. Коли я бачу саме таку прозу, мені хочеться її пропагувати. Про будь-що можна писати, головне, щоб був стиль. Мені видається, що українська жінка пише дуже стильно, починаючи від Емми Андієвської, Ніни Бічуї, Софії Майданської і закінчуючи молодшими.

— Можна сказати, як Оксана Забужко, що ці жінки пишуть не від імені жінки, а як люди, які є жінками?

— Дивні речі трапляються — деякі жінки ненавидять у собі жіноче начало. Для мене це було шоком. Бо жінка пише про себе з ненавистю, що вона — жінка, що має бути матір’ю. І пише, базуючись на такому величезному внутрішньому досвіді, що мурашки по тілу. Ба більше — дехто охочіше пише від імені чоловіка, а не жінки. Скажімо, Емма Андієвська не написала жодного твору від імені жінки. І я думаю, що, напевно, це спроби бути іншою. Коли від імені жінки пише чоловік, то передусім намагається краще збагнути психологію жінки. Можливо, це такий же варіант, але від зворотного.

— Особисто ви відчуваєте «жіноче» авторство твору, байдуже, від якого імені він написаний?

— Колись Ніна Бічуя отримала від Євгена Гуцала (з ним на той час не була знайома) лист у відповідь на свої оповідання до журналу, які підписала «Н. Бічуя». Письменник звернувся до неї як до чоловіка, вмотивувавши, що так проникливо і глибоко може писати тільки чоловік. Себто знову ми виходимо на те, що проза може бути або добра, або погана.

— Ви підозрювали, що в Україні стільки талановитих жінок, і чого вони вас навчили?

— Коли мені закидали, чому серед сорока авторів попередньої антології тільки чотири жінки, я ще не знав, як пишуть жінки. Склав спеціальний список, де було більше сотні імен, і до більшості з них звернувся з листом. Відповіли не всі, можливо, з огляду на те, що не повірили, що таку книгу реально зробити. Але ті, що відповіли, — захопили. Я авторитетно говорю, що у нас дуже зріла, глибока і філософська «жіноча» література. Подекуди вона набагато цікавіша та оригінальніша за створену чоловіками. І я знову подумав про те, що чоловікам уже давно час змінити своє ставлення до жінки. І не тільки до тієї, з якою живуть, а й до всіх жінок, які нас оточують. Бо від цього ставлення і ми, чоловіки, змінюємося на краще...

P.S. На ХІІ Всеукраїнському форумі видавців у Львові (15-18 вересня 2005 року) антологія «Незнайома», увійшовши в «Топ-12», визнана кращою серед видань сучасної української прози. Вона відзначена за унікальний авторський проект, що представляє найкращі досягнення сучасної української «жіночої» прози. Антологія відзначена також дипломом VII київського міжнародного книжкового ярмарку «Книжковий світ-2005» і нагороджена призом «Срібний Нестор-літописець» за перше місце в конкурсі «Книжковий дивосвіт України» у номінації «Краще літературно-художнє видання».

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: