CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 20
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 20
???????
???? ??????
Яке райське життя, коли маєш таку дружбу!
ДВА ЖИТТЯ АНЖЕЛІКИ
Два життя Анжеліки Рудницької
CITY PEOPLE
Художник Никифор
CITY SOCIETY
Як зразок, як мрія
Японці на Прикарпатті
Люди-катастрофи
CITY HISTORY
У Луцьку було більше аптек, ніж у Москві
Скелі Урича
CITY FAMILY
Таїсія Литвиненко:«Кожна жінка сама робить собі чоловіка»
CITY FAMILY
У Вас стрес?!
Лікар номер «1»
CITY FAMILY
«Ноєв ковчег»
Пробіг... увесь світ
CITY MIX
Руслана цілувала й обіймала
«Зимові візерунки» з вихилясами
Королів «побила»... королева
«Цибульне» дітище «гвинтів»
CITY ART
Дарія Зав’ялова:Костюм - «це код образу»
Чорна перлина
CITY ART
Рука, якою водить Господь
CITY LIBRARY
Олександр Вільчинський:«Моя «Віагра» з Варшави»
???? ??? CITY
???????:
N3(20) Березень 2006     ???? ??????: CITY HOLIDAY
??? ? ???????
CITY PEOPLE
Художник Никифор

Спорудження пам’ятника у Львові (скульптор Сергій Олешко, архітектор Михайло Ягольник) зініціював та суттєво фінансово підтримав меценат з Німеччини Михайло Маркович, почину якого Львів уже завдячує встановленням у себе пам’ятника відомому львівському живописцю Івану Трушу. Стараннями Михайла Марковича у Німеччині німецькою мовою вийшла велика, багато ілюстрована кольорова монографія про Никифора, написана знаним львівським дослідником, мистецтвознавцем і художником Олесем Ногою, заплановане аналогічне її видання також польською та українською.

— Олесю, чому Никифора вшановуємо пам’ятником саме у Львові?
— Його творчість у всесвітньому звучанні почалась якщо не зі Львова, то від людей, які безпосередньо до Львова причетні. Скажімо, найперша монографічна стаття про Никифора з’явилася у львівському журналі «Аркади». Одна з перших зібраних колекцій Никифора була показана свого часу у Львові в товаристві НТШ. Зрештою, знаний львівський художник Роман Турин (багато хто називає його першовідкривачем для ширшого світу малярського таланту цього чоловіка), за однією з легенд, саме тут уперше зустрівся з Никифором. Імовірніше, це трапилося на батьківщині Никифора — у лемківському селі Криниця (у Романа Турина були серйозні підстави там бувати). В інших легендах стверджується, що художник до Львова приїжджав.
Існує кілька робіт Никифора, в яких змальований Львів. Однак однозначно ствердити, чи вони справді створені з натури, чи з поштівок, не можна. Проте є вагомі підстави для встановлення пам’ятника Никифору саме тут.

— З особистістю Никифора пов’язано чимало легенд. Які вдалося спростувати у ході досліджень, а які так і зостануться легендами?
— Напевно, спростувати легенду може лише той, про кого ця легенда існує. У моїх силах є лише показати, що певні легенди мають під собою дуже мало реальної інформації. Скажімо, та, що «примітив» Никифор творить мистецтво лише виявом своєї душі без розуміння того, що робить. Якщо уважно поглянемо на роботу «Художник Никифор на мості», то можемо побачити, що вона сюрреалістичного спрямування. Тобто треба було настільки ідеально володіти мистецтвом у 30-ті роки, коли народжувався сюрреалізм, бути йому співзвучним, що мова йде уже не про людину, яка щось там собі малює, а про художника, який адекватно реагував на всі мистецькі стилістики, які були у світі. Але асбурд полягає ще й в іншому — одиниці з мистецтвознавців у цій роботі побачили сюрреалізм. Бо реально робота виглядає так, як називається: художник Никифор стоїть на мості. І лише якщо придивитися, можна побачити: міст зображений так, що за Никифором проступає жінка, яка нагадує його маму.
Утім, як мені здається, найбільша легенда про цього чоловіка — це ствердження, що він плив за течією. Ніхто не хоче визнавати, що це людина неймовірної сили волі, яка, постійно потрапляючи в ситуації, коли піднятися видається вже неможливим, таки піднімається і творить далі. Скажімо, коли всіх лемків виселяли з рідних земель під німецький кордон Польщі та в Україну, Никифор чотири рази втікав з-під німецького кордону додому, туди, де сама земля давала йому наснагу для творчості. І друге. Багато сучасних митців у своїх портфоліо пишуть: заслужений такий-то, лауреат такий-то й інші свої титули. І лише в кінці, ніби між іншим, зазначають: художник. Уявіть собі, що Никифор, який, може, один із небагатьох українських художників мав близько ста виставок у різних країнах світу (Франції, Бельгії, Англії, США, Швейцарії, Бразилії, Ізраїлі й інших), завжди писав «художник Никифор». І якраз у цьому йому відмовляють, як тільки не називаючи — «наївним малярем», «примітивістом» тощо. А він, напевно, є одним із найпрофесійніших художників серед українських митців ХХ століття.

— Чому Никифора вважали глухонімим?
— Він став загальновідомим у 50-ті роки, тобто після Другої світової війни, коли Лемківщина уже об’єктивно входила до складу Польщі. Офіційною розмовною мовою була польська. І коли Никифор зі своїми новими земляками в Криниці говорив лемківською говіркою, причому в нього був серйозний дефект мови, то, зрозуміло, що польськомовне населення його не розуміло, для них він був німий. Але Никифор говорив. І про це є купа спогадів, зокрема, священиків, у яких він сповідався.

— Видатний польський поет і автор великої кількості афоризмів Станіслав Єжи Лєц якось зауважив, що те, куди схиляться шальки терезів долі, вирішується уже при похитуванні колиски.
— У цьому щось є. Никифор народився без батька. Його мама з ранку до ночі працювала в готелях — мила підлогу і носила воду. Оскільки не могла взяти сина з собою, то підвішувала його під мостом над рікою, аби — як пояснювала — його не заїли собаки. Никифора колисав вітер, під ним текла річка (ріка символізує очищення), над ним був міст (що символізує волю). Попри все, що з ним у житті було, він виріс вільним, чистим душею, незалежним у своєму бажанні творити.
Мати Никифора страшенно хотіла, аби доля сина склалася краще, ніж її, віддала його до школи. Але померла, коли хлопцю виповнилося сім років. Це просто неймовірно, як чоловік, кинутий напризволяще, не маючи ні рідні, ні знайомих, до якого ставилися як до несповна розуму або дивного, раптом зробив таку кар’єру! І тут є один дуже делікатний момент. Вважається, що Никифор усе вмів від природи. Однак у 20-х роках один польський архітектор у Тарнові купив кілька робіт Никифора, які представлено було на широкий огляд лише в 70-80-х. І тоді почалася шалена суперечка, що це, мовляв, не можуть бути роботи Никифора, бо виконані суперпрофесійно, з перспективою, з витиранням гумкою, з усіма тими нюансами, які може знати тільки професійний художник. Так уявіть собі: у Польщі навіть проводили експертизи, які беззаперечно довели, що це створив Никифор. Тобто якусь мистецьку освіту він мав.

— Але чому про це фактично немає даних?
— Не знаю. Але, зауваживши низку малюнків, де Никифор зображав себе в гімназійній формі, почав перебирати всі школи з художнім спрямуванням, де він міг би навчатись. Знайшов таку в Бардієві (Словаччина). Це була спеціальна школа для дітей-лемків, у яких не було батьків, де дітям давали художні знання, а потім відповідний диплом, аби вони мали у житті хоча б якийсь фах. Думаю, це правда ще й тому, що багато нібито фантастичних малюнків Никифора насправді нагадують Бардіїв. І ще — чомусь Никифор усе доросле своє життя дуже хотів туди поїхати. Хоча це йому так і не вдалося.

— Однак, з огляду на особливості малюнка «Художник Никифор на мості», можна вести мову при вищий пілотаж, навики якого навряд чи можна було отримати у початковій школі.
— Важко сказати, чи Никифор мав вищу освіту. Але в одній зі статей у 40-х роках польський мистецтвознавець пише, що був вражений, коли показав Никифору кілька десятків творів, а той відібрав із них роботи Ван Гога та Гогена як такі, що дійсно є високим мистецтвом. Тобто є якісь речі, які не можемо пояснити, але вони свідчать, що Никифор не лише володів бездоганним мистецьким смаком, а й мистецькою інформацією, яку десь почерпнув.
Попри все, Никифор більшу частину свого життя був актором. Він грав роль, яка в даний момент була йому необхідна. Можливо, він сам причетний до того, що навколо нього стільки міфів та легенд. Скажімо, коли сповідався перед священиком в останні роки життя, то зізнався, що бути дурним, немічним, глухонімим йому дуже вигідно, а то його ще під німецький кордон відішлють. Тобто він розумів такі речі. А з іншого боку — його гумор і знання мене просто вражають. Є такий зафіксований польськими дослідниками факт. Коли почалась антирелігійна кампанія у Польщі, поліцейські ходили по хатах і викидали ікони. Зайшли також до Никифора. Побачивши на стіні ікони, сказали, щоб до завтра їх не було. А коли прийшли наступного дня, замість святого Миколая побачили на стіні портрет Пілсудського, обведений німбом. Шоковані, цей портрет залишили. Коли я це прочитав, то подумав, що Никифор, можливо, намалював Пілсудського з меркантильних міркувань. Але потім подумав про інше: саме Пілсудський, ще в першому десятилітті ХХ століття виступаючи у Львові на вулиці Коперніка в найрадикальнішій націоналістичній українській організації, сказав, що ми, поляки, відстоюватимемо свою державу, ви ж, українці, відстоюйте свою. Саме Пілсудський, незважаючи на всі супутні проблеми, призвів до того, що Захід нинішньої України дійсно став П’ємонтом української культури. Тож учинок Никифора постає зовсім в іншому світлі.

— Чому ж тоді Україна так довго була до цього художника байдужа, попри те, що навколо його особи існував такий ажіотаж у світі?
— До 60-70-х років Україна відмежовувалася від Никифора, можливо, через акцію «Вісла», аби не ятрити рани і не псувати взаємини з Польщею. До того часу жодних серйозних публікацій про Никифора тодішня Радянська Україна не мала. У 1968 році його твори вперше виставляються в СРСР — у Львівському музеї етнографії та художнього промислу, і невідомий лемко викликає жваве зацікавлення. Але знову ж таки у своєму пізнанні українці базуються виключно на публікаціях поляків (які, до речі, всюди зазначають, що як митець Никифор постав після 40-х років, хоча уже до того він мав виставки в Галичині та Парижі) і в рамках загальнопольських тенденцій — що це художник-примітивіст, який здобув величезні успіхи під опікою польської держави. І справді, останніх років двадцять його життя Польща і справді серйозно опікувалася Никифором — житло, переїзди, організація виставок, відповідна реклама... Інша справа, що йому це внутрішньо було не дуже потрібно. Прагнув іншого — можливості щоденної праці над своїм малюванням. Настрої, що цей митець належить двом культурам — українській і польській, — не заохочувалися. Але сам Никифор від України ніколи не відмовлявся. У спогадах є записане за ним, що аргументом для його виселення стало те, що він намалював карту воякам УПА. Але чи так це — знову ж таки не відомо. Цікаво, що священик, який в останні часи Никифора був з ним, зауважив, що на вікнах його домівки були лемківські витинанки з паперу. Відомий художник з Америки Енді Вархол, коли його запитали, чи він українець, замовкав, а потім відповідав, що його мистецтво пов’язане з Лемківщиною і витинанками, які робила мама.

— Як склалось особисте життя Никифора? Кого він любив?
— Складно про це говорити, оскільки на цю тему теж існують легенди. Відомо, що заходив до тієї чи іншої жінки, але не більше. В цьому аспекті дослідники звернули увагу, яким незвичним було розуміння Никифором взаємин між людьми. Скажімо, щовечора Никифор ходив до жінки, яка давала йому кружку молока, а він їй за це дарував свій малюнок.
Коли його запитали, для чого він це робить, адже вона не розуміється на його мистецтві і кожного ранку наступним малюнком розпалює грубку, він реагував дуже по-філософськи. Казав, що дим з розпаленої грубки піднімається вгору, а отже, йде до Бога, тож, можливо, це жертва, а жертва — це завжди добре.

— У чому особисто для тебе полягає магія постаті Никифора?
— На нього я вийшов через свої попередні дослідження. Пишучи про нашу землячку Соню Делоне, яка рано покинула Україну і зробила потужну мистецьку кар’єру у Франції, я вичитав, що вона була під шаленим захопленням художниками-примітивістами Франції і дбала про організацію виставки, де презентувався і Никифор. Оскільки Соня Делоне — справді величина у мистецтві, визнання нею Никифора свідчило, що мова йде не про пересічного митця. А з іншого боку, мені було цікаво, як маленька людина, коли зникає цілий пласт культури (а він практично зник, бо є лемківська земля, але нема лемків, які розпорошені), може її — ту Лемківщину — утримати. Для мене це був величезний патріотичний акт людини, який не міг залишити байдужим.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: