CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 15
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 15
???????
CITY MIX
У готів — «Чорна ліра»
«Чорна ліра» у Збаразькому замку
Гуцули показали себе на весь світ
у Радехові...
Ностальгія за Флінтою
«Я хочу говорити правду, котрої я не знаю, але яку я шукаю!»
CITY PEOPLE
Таїсія Повалій: «Моя дружба з Басковим не випадкова...»
Таїсія Повалій в гостях у CITY LiFE
???? ??????
Капітан і його Надія
Анатолій Тимощук в гостях у CITY LiFE
CITY SOCIETY
Січа у замку Любарта
Луцьку — 920 років!
CITY SOCIETY
Олег Бойко:«НЕ ХОЧУ БУТИ КВАРТИРАНТОМ»
CITY HISTORY
Кам’янець — Бог це зробив...
«Хто так міцно укріпив неприступний Кам’янець?»
CITY HISTORY - МУЗЕЙ
Палац Бандінеллі
Вулицями Львова...
CITY HISTORY - СТАВ
Зі «Сльозами Гронського»
Тернополю 465!
CITY SHOPPING
Тепер — диктатура зими
CITY FAMILY
Форос
"...Моя сімейна історія..."
CITY FAMILY
Найоманливіша любов
Материнська!
CITY FAMILY
Ассія Ахат:«Заради дітей чи родини можу відмовитися від концертів»
Асія в гостях у CITY LiFE
CITY ART - АКТОР
Сергій Романюк:«Людина прийшла у цей світ задля того, щоб здивувати когось і себе»
Сергій Романюк в гостях у CITY LiFE
CITY ART
Світовий авангард: український ракурс
«Український авангард» у світі
CITY ART - СПІВАК
Віталій Козловський: «На свій день народження у подарунок я замовив кухонний набір…»
«...артисту корисно відчувати не лише радість, а й... гіркий біль...»
CITY LIBRARY
Роман Іваничук:«Література повинна звучати, як великодній дзвін, а не тхнути вбиральнею»
???? ??? CITY
???????:
N8(15) Жовтень 2005     ???? ??????: КАПІТАН ТА ЙОГО НАДІЯ
??? ? ???????
CITY FAMILY
Найоманливіша любов

В одній із моїх улюблених газет на зорі перебудови опублікували лист такої жінки: вона звернулася по допомогу. Легко уявити реакцію читачів. Посипалися гнівні відгуки: «Позбавити материнства!», «Це — монстр», «Забрати в неї дитину!». А поряд із листами читачів редакція розмістила коментар психолога, де визнавалася мужність цієї жінки і наводились уривки з книги Кемпбелла «Как по-настоящему любить своего ребенка» (вперше з англійської її переклали в 1990 році).

У ті роки наші люди почали обговорювати подібні питання. Було перекладено книги Фромма «Искусство любить», що була написана у 1956 році і перевидавалася за кордоном десятки разів. Згодом опублікували його книгу «Бегство от свободы», в якій аналізуються тоталітарні режими фашистської Німеччини і Радянського Союзу.

Фромм писав, що материнська любов — найоманливіша форма любові. Через її начебто легкість. І найскладніша — тому рідко зустрічається в житті. Висновок вражає, правда?

Учений зазначав, що дати все необхідне і не стояти на перешкоді розвитку дитини здатна лише та мати, яка є психологічно зрілою: вона здатна до самореалізації і в інших сферах (не лише у материнстві), не має духовних порожнеч у власній душі (тобто в неї немає необхідності заповнювати-доповнювати себе дитиною), щаслива сама по собі, спроможна на безумовну й обумовлену любов. Безумовна любов — це здатність сприймати дитину такою, якою вона є, любити просто за сам факт існування. Обумовлена любов — більш «жорсткий» вид відносин, що дозволяє пред’являти вимоги до підростаючої людини. Зрілою матір’ю є та, яка відчуває і знає міру необхідної близькості, безумовності та допомоги — ту міру відповідальності, що дозволяє дитині стати дорослою, міру, котра змінюється з дня на день.

Випробуванням материнської любові стає підлітковий вік, коли діти перетворюються на «важких», шкідливих, неслухняних, коли вони «рвуть корені» з батьківської сім’ї. Мати, яка здатна відпустити дитину і допомогти їй піти від власної спідниці, любить її по-справжньому.

Легко любити дитину, доки вона не завдає клопоту. Я б навіть сказала, що любов до маляти є психологічно вигідною: дитина заряджає своєю життєрадісною енергією, посмішкою. Згадаймо, як до неї тягнуться сторонні, намагаються взяти на руки, хоча б доторкнутися. Перша серйозна криза — трьох років — різко змінює добродушне налаштування дорослих. Учитися говорити «ні» дитина починає саме в цьому віці, і це є найважливішим для становлення її особистості. Для багатьох дорослих у цьому й полягає кошмар.
Не всі якості іншої людини нам зручні і приємні, а вже рідну нам хочеться зробити якомога досконалішою. Чим дитина старша, тим складніше її сприймати без упереджень.

Саме час замислитися: може, причина — в нас? Проте багато дорослих, дивлячись на неправильну (а судді — хто?!) поведінку дитини, прагнуть швидше її засудити. Часто батьки турбуються: чи не зганьбить? чи вчинить правильно? чому це сказав? чому не так зробила? Тривога, сором за дитину, спроби керувати там, де вона вже може впоратися й сама, свідчать про невиразність меж свого і дитячого «я». Деякі матері, особливо самотні, не відпускають дитину, в першу чергу це стосується синів, у доросле життя взагалі, не дають створити свою сім’ю, а якщо вона все-таки нею обзаведеться — втручаються у справи молодої родини, доки є сили. А діти, які так і не стали дорослими, й після смерті батьків можуть керуватися безрозсудними вказівками — оскільки залишилися бездумно-слухняними виконавцями волі старших.

Прагнення подорослішати, стати самостійними є природним для кожної людини. Воно особливо актуалізується вже в 10-12-річному віці, а мати часто сприймає його як загрозу втрати: що-небудь скоїть або загине. Ось тут і відбувається «зрада» свого материнського покликання — заради власного спокою. Дітей починають «шматувати» («виправляю недоліки»), обмежувати («коли виростеш — тоді…», «з цим не дружи»), маніпулювати ними («навіщо вона тобі?», «ти повинен», «якщо мене любиш — цього ніколи не зробиш», «я така хвора — ти чого добиваєшся?»).

А от любляча мати, не зважаючи ні на що, відпускає дитину у світ без образ, заздрості й ультиматумів — з повагою її права вибору і відповідальності за власне життя. І лише в такому разі дитина повернеться і залишиться з нею — на рівних. До речі, драма материнського роздвоєння почуттів яскраво зображена Роменом Роланом у романі «Зачарована душа».

Будь-яка форма любові розвивається і змінюється у своїх проявах. Суспільна думка вважає материнську любов даністю природи (кажуть: якщо породілля один раз погодує груддю — від дитини вже не відмовиться) і мало не річчю, якою можна маніпулювати. Так, у радянських підручниках з педагогіки цілком серйозно одним із найефективніших методів виховання називали позбавлення любові (тимчасове). Маленька дитина потім «пнеться зі шкіри геть», щоб завоювати любов матері. Чи не доводилося й вам випробувати таке виховання на собі?

Знаю випадок, коли батьки декілька місяців демонстрували доньці своє невдоволення вибором зятя. Проявляли його навіть тоді, коли молодий батько, який залишився з дитиною на руках (в ясла брали тоді навіть піврічних), відправлявся на завод у ранкову зміну, а немовля залишав сторожу в садочку — вихователів ще не було. Рідна бабуся-пенсіонерка, яка жила в одній квартирі з молодою сім’єю, за жодних умов не погоджувалася заносити дитину в ясла трохи пізніше (мама тим часом складала іспити в іншому місті). Минули роки, в сім’ї моєї знайомої вже троє дорослих дітей, а відносини з батьками так і не налагодилися…

Фромм у своїй книзі показав, як потім складно налагоджувати стосунки з людьми тим, кого в дитинстві змушували «заслужити» любов. Особливо важкі наслідки може мати дефіцит материнської любові. Окрім цього, проблема «нелюбимих» дітей полягає у тому, що дорослий, хоча й дуже прагне бути добрим, не вміє дати дитині підтримку, необхідну для впевненості в собі. Чому ми не виростаємо впевненими в собі, не довіряємо іншим? Рідко зустрічаються сім’ї, де батьки висловлюють, що саме їм у своїй дитині подобається, чим вона прекрасна як людина. Рідко бачать потенційну духовність. А те, що не є названим, не усвідомлюється і не розвивається. Тому ще в середині XX століття на Заході почали писати книжки-роздуми, подібні до книги Корчака «Як любити дитину».

Дорослі вигадують, що дитинство є щасливою порою. Вигадують — через відсутність чесності перед собою. Вигадують — через заздрість уявній безтурботності дитинства. Дітям же не подобається бути дітьми, вони хочуть швидше стати дорослими.

Корені багатьох соціальних проблем — проституції, злочинності, різного роду згубної залежності — вчені вбачають у дефіциті підтримки і довіри, що супроводжує дитячі роки. Ті, кому не вдавалося завоювати батьківську любов, потім несвідомо прагнуть самознищення — через «помсту» батькам. Ніцше писав, що рани від образ на батьків, що не загоїлися, можуть призвести до найстрашнішої помсти — самогубства. Я не раз була свідком того, якими болісними для дорослих людей (навіть чоловіки плакали) бувають прості ігрові вправи: уявити себе в 7-8-річному віці і написати листа мамі — з тим, що залишилося на душі відтоді, або уявити, що за декілька годин до своєї смерті маєш нагоду сказати лише одну фразу своєму батькові (в ролі батька — інший учасник тренінгу).

Отже, найсерйозніша психологічна проблема людини — пробачити своє минуле, батьків, які через рівень свого розвитку не змогли дати необхідного. Рік тому з англійської перекладено книгу-драму американського психотерапевта Мюррей «Узник иной войны: Удивительный путь исцеления от детской травмы». Я зустрічала багатьох людей, яким допомогло просто читання цієї книги.

Американці кажуть, що 95 відсотків сімей є дисфункціональними, тобто такими, що не можуть упоратися зі своїми психологічними завданнями — в першу чергу емоційною підтримкою одне одного. Решта ж сімей, жартують американці, отримали професійну психотерапевтичну допомогу. Саме цими п’ятьма відсотками батьків я вражена. Так, одна мама пройшла сорокаденну реабілітацію, щоб відчути на собі те, що програма пропонує наркоманам для одужання, і тепер матиме змогу їм допомагати; інша вийшла на високу трибуну й, подолавши жахливий сором, оприлюднила свою проблему: «Маю алкоголіка-чоловіка і двох синів-наркоманів — допоможіть!»… Таких батьків фахівці називають «спецназом одужання».

Не розмовляючи про любов у житті, ми замовчуємо найважливіше. І кожен — поодинці — несе однаковий тягар нерозуміння, неконструктивних образ, провини. Та все ж крапку хочеться поставити на оптимістичній ноті. Фромм писав, чим є для нас материнська любов: вона забезпечує життя і заряджає життєрадісністю. Для порівняння він наводить рядки з Біблії: коли Бог створив землю, вона стікала молоком і медом. Молоко є символом живлення, материнської турботи. А мед — радістю, щастям від процесу життя. Необхідність молока зрозуміла, а от додавати життю смаку — це для багатьох є не обов’язковим. До прикладу. Що чує дитина в сім’ї про працю? «Наїшачився», «втомилася», «швидше б вихідні»… Як на цьому фоні можна виховувати працеЛЮБНІСТЬ? Фромм зазначав, що дати дитині «меду» може лише щаслива мати. А стривожена, занурена у метушню, незадоволена собою й іншими заряджає потомство негативно. Виходить, зарядити оптимізмом значить заразити своїм щастям — говорять же про заразливий сміх малят.

Будьмо щасливими, люди! Щастям наших матерів.

 Яка у вас мама?

Всі мами різні. Веселі чи серйозні, відповідальні або легковажні. Хіба перелічиш? Приміром, польські психологи поділяють їх на п’ять типів.

Мама-розумниця
Це та, яка прагне розвивати дитину насамперед розумово, однак знає міру, не вдається до крайнощів. Тому навіть за складних ситуацій їй вдається зберегти повагу до дитини і повагу дитини до себе. У неї росте самостійний діяльний малюк.

Мама-деспот
Дитина з ранку до ночі виконує накази. Та мама все одно невдоволена нею. Хоче бачити вундеркінда. Тож уголос при сторонніх порівнює власну дитину з іншими, нібито кращими за неї. Так у малюка формується почуття власної неповноцінності.

Мама-мучениця
Вважає, що, народивши дитину, вона здійснила подвиг. Тож усі довкола мають бути вдячні їй довіку. Через силу виконує домашні обов’язки, постійно скаржиться на важку долю і прагне співчуття. В її дітей це викликає відчуття провини, пізніше — роздратування, ще згодом — відразу. Конфлікт «мама й дитина» розпочався…

Мама-педантка
Удома все під рукою і все аж блищить. Та дитина — самотня: «зразковій» мамі просто бракує часу поспілкуватися з нею. Про яке взаєморозуміння може йтися?

Мама-стрибуха
Поведінка її хаотична. Харчування в домі несвоєчасне. Сон — далеко за північ… Проте діти… обожнюють маму: з нею радісно, легко. Вона сама чимось подібна до дитини. Діти ставляться до неї, як до ровесниці. Це не найгірший метод виховання. Особливо — художньо обдарованих натур.

А ви? Яка ви мама? Чи якою хотіли б стати у майбутньому?
Звичайно, вищеназваних типів у чистому вигляді не існує. Це — крайні випадки. Та коли людина знає про свої недоліки, вона може контролювати власну поведінку. А якщо має перед очима хороший приклад, може його наслідувати.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: