CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 2
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 2
???????
МІКС
На кулі
Інший вимір
Зустріч місяця
???? ??????
City party
«City Life» святкує день народження
ПІД РОЗДАЧУ
Привіт, Рівне!
На початку червня деякі рівненчани потрапили під роздачу
СПОРТИВНА ЕЛІТА
Прийшов. Побачив. Переміг
Геній — це людина, яка знає про свій видатний талант, та все ж продовжує працювати.
ВИСТАВКА
Milano week design
Фоторепортаж з виставки iSaloni
МАЕСТРО
Дзвінкий ляпас суспільному смакові
Ексклюзивне інтерв`ю з композитором В. Рунчаком
ШИК-БЛИСК
Феєрія від Swarovski
Розповідь про культ і місце поклоніння дивовижному кришталю
ДЕФІЛЕ
Пікантний мультифрукт
Модель Анна Русінова розказує про справжнього мужчину
БЛІЦ
Відпочинок - шоу
Де, як і з ким проведуть літо знаменитості?
ЖИТТЯ
Творець всесвіту
Розповідь про Людину, котра бореться з долею
СПАДЩИНА
Пізня українська ікона
Українські живописці створили унікальне явище - пізню українську ікону
ЛИСТ НОМЕРА
Наречений у сітці
Історія одного кохання
???? ??? CITY
???????:
N2(2) Липень 2004     ???? ??????: CITY PARTY
??? ? ???????
Спадщина
Пізня українська ікона

   Тривалий час українська ікона знаходилася поза увагою серйозних фахівців, колекціонерів та експертів, тоді як ікона російська була об’єктом численних досліджень. Мало хто знає, що український іконопис (принаймні з XVI століття) розвивався динамічніше і багато в чому цікавіше, ніж російський, який довше знаходився під впливом жорсткого візантійського канону. Українські живописці, знаходячись ближче до Західної Європи, першими підхоплювали нові віяння й у результаті створили унікальне художнє явище — пізню українську ікону.
   Більше того, і нині багато російських дослідників досить поверхнево розмірковують про українську ікону. Приклад — солідна «Історія іконопису», яка нещодавно вийшла в Москві. Українській іконі в ній, на превеликий жаль, присвячено всього декілька сторінок.
Побачити українську ікону XIV-XVII століть реально можна хіба що в музеях. Якщо у вас удома є ікона «від прабабусі», навряд чи вона виявиться старішою XVIII століття. Те ж саме і в антикварних магазинах та салонах. Українських ікон узагалі збереглося мало, і винна в цьому складна історія нашої країни.
   Бароко — стиль, що змінив живопис епохи Відродження (Ренесанс). Барокова ікона відрізняється від візантійської і ренесансної перш за все об’ємом, рухом, експресією, яскравістю барв, багатством убрання.
   Бароко в Україні почало розвиватися з початку XVII століття, особливо цікавим був східноукраїнський напрямок, що включав іконописні центри Києва, Полтави та інших міст Лівобережжя і Придніпров’я.
   Східноукраїнських ікон XVII століття збереглося небагато. Одна з яскраво виражених барокових ікон — найрідкісніша за іконографією (сюжетом) «Богоматір на престолі» — можливо, різновид сюжету «Узяття в небеса». Принаймні ми бачили такий сюжет лише в одному місці — знаменитому Сорочинському іконостасі на Полтавщині. Діва Марія з немовлям Ісусом зображені серед хмар, в оточенні чотирьох ангелів, що тримають символи Богоматері. В руках у Неї символ влади — держава і проросла гілка. В іконі багато динаміки — у звернених до престолу ангелах, у багато оздобленому золотом і сріблом яскравому синьо-червоному одязі, клубчастих хмарах. Вражає лик Марії: іконописець рішуче відмовився від традиційного «візантійського» зображення Богоматері — в ньому немає ні іудейських, ні грецьких рис. Перед нами типова українка — повновида, рожевощока і добра. Немовля теж нічим не нагадує Ісуса, що зображується на російській і візантійській іконах. Таке трактування ликів і було характерним для східноукраїнського бароко рубежу XVII-XVIII століть.
   По-іншому розвивалося бароко в західноукраїнських землях. Львівські та волинські майстри відмовилися від зовнішньої ефектності, замінивши її внутрішньою, що досягалася за рахунок драматизму, великої емоційної напруги.
   Ікона «Розп’яття» виявляє певну схожість зі знаменитим «Розп’яттям» видатного українського іконописця Іова Кондзелевича, хоча, звичайно, поступається останньому за майстерністю виконання. Той же драматичний темно-синій, майже чорний колорит, статичні пози Богоматері й апостола Іоанна біля хреста. Але лики та жести персонажів сповнені скорботи і відчаю, а на розп’ятого, скривавленого Спасителя в терновому вінці неможливо дивитися без болю в серці.
   Ікона «Христос у славі» має менше барокових рис. У XVIII столітті українські живописці багато експериментували, паралельно з бароко розвивалися стилі рококо і романтизм. Ікона теж рідкісної іконографії: українські ізографи взагалі набагато вільніше трактували канон, ніж росіяни. Зазвичай біля Спаса зображували Богоматір та Іоанна Хрестителя. Тут Ісус показаний в оточенні чотирьох євангелістів — Іоанна, Матвія, Луки та Марка, зображених традиційними символами: Ангел, Телець, Лев і Орел. У лівій руці Спаситель тримає символ царської влади, права — у благословляючому жесті. В ногах у нього «щокаті» янголята-херувими. Композиція ікони нагадує «Богоматір на престолі» — те ж рухливе небо, те ж кутове розташування персонажів. На жаль, ікона погано збереглася: втрачено одну з чотирьох дошок, із яких вона складалася. Зараз проведена лише часткова реставрація (розкриття з-під давньої потемнілої оліфи), але до моменту виходу статті ікона буде повністю відновлена.
   Прекрасний взірець українського бароко — невелика ікона «Великомучениця Варвара і Архангел Михайло». В іконі багато світла, повітря, багато руху; одяг святих і благословляючого Спаса у хмарах немов розвівається вітром. Живописання дуже нагадує Сорочинський іконостас, але, швидше за все, ікона написана в Києві. Про це свідчить підпис на зворотному боці кипарисової дошки: «Образ цей у дар і благословення, Преосвященнійшим Віталієм, Єпископом Чигиринським, Настоятелем Києво-Михайлівського Монастиря, Послушнику Іоанну Алексенку 1885 року червня 12 дня вівторок».
   Цей підпис унікальний: Віталій, єпископ Чигиринський і настоятель Києво-Михайлівського монастиря, прийняв єпархію у 1885 році після смерті Порфирія (Успенського), єпископа  Чигиринського, видатного історика, палеографа, мандрівника і колекціонера, який багато зробив для вивчення стародавнього християнського мистецтва. Вже в той час ікона була древньою та шанованою, тому підписана самим настоятелем і єпископом. Це, звісно, був дуже цінний духовний дар послушнику, швидше за все, молодому чоловіку. (Довідка для колекціонерів-початківців: наявність подібного підпису на іконі різко підвищує її колекційну цінність, а значить, і вартість.)
   Відзначимо, що Києво-Михайлівський монастир знаменитий ще й тим, що саме в ньому зберігались і досі зберігаються чесні мощі великомучениці Варвари, перенесені з Греції до Києва. Варвару і Михайла ми й бачимо на іконі, швидше за все, написаній і освяченій у стінах цього монастиря.
   Ікона Святої Параскеви П’ятниці належить до «народних» ікон кінця XVIII століття. Вона цікава саме народним, наївним переосмисленням традицій пізнього бароко. Рідкісна особливість ікони (знову ж таки відступ від канону!) — меч у правій руці святої замість хреста або пальмової гілки, яка зображена разом із сувоєм у лівій; хрест же (символ мучеництва) відсутній зовсім. Із мечем зазвичай зображувалася Свята Катерина. Ми бачимо типово народне «перенесення» рис однієї святої на іншу.
   Остання чверть XVIII і початок XIX століття — в Україні це час бурхливого змішування стилів і напрямків. Тут уже не можна говорити про «чисте» бароко, швидше, про його елементи. Ікон цього періоду збереглося досить багато, їх можна побачити у будинках і сільських хатах. Це, наприклад, «Богоматір Печерська» і «Святий мученик Дмитро-воїн». Печерська — це взагалі древній і суто український сюжет, пов’язаний із чудом — цей образ сам проступив на стіні Великоуспенської церкви Києво-Печерської Лаври 1085 року. Крім Богоматері й архангелів, на іконі зображені Антоній і Феодосій Печерські, засновники Лаври, що припадають до престолу. Елементи бароко тут проглядають лише у трактуванні одягу.
Ікона Дмитра-воїна має багато барокових рис: монументальність фігури святого, вільний одяг, що розвівається, але в цілому позначається вплив класицизму.
   Класицизм — «реалістичний» напрям у мистецтві — намагалася розвивати в Російській імперії ще німкеня Катерина Друга, а потім і її син Павло. При Олександрі Першому в російській іконі цей напрямок уже позначався дуже сильно. Класицизм, зрозуміло, дещо обідняв ікону, зводячи її до рівня світського живопису. Проник він і в Україну, однак місцеві митці зуміли його творчо переосмислити, наповнити елементами романтизму, споконвічно властивого українській іконі.
   Яскравий приклад — чудова за рівнем живописання ікона Козельщанської Божої Матері. Видно, що вона написана майстром реалістичного живопису (т.зв. академічного), але назвати її картиною ніяк не можна. Занадто багато в ній настрою — сумного і одночасно ліричного, світлого: невід’ємна властивість романтизму. Є й ренесансні нотки: подібні картини-ікони писав, наприклад, Рафаель. До ікони проситься назва «Українська Мадонна».
   Козельщанська — теж суто український сюжет. У 1881 році ікона прославилася багатьма чудодіяннями у селі Козельщина Полтавської губернії. Її список навіть був перевезений до Москви, поставлений у церкві Казанської Божої Матері і названий «Невичерпна Благодать».
Ще одна ікона, що гармонійно поєднує елементи романтизму і класицизму, — Баликінська Божа Матір. Це теж суто український, дуже рідкісний сюжет. Його особливість: Немовля тримає в руці яблуко.
   У кінці  XIX століття в Україні з’явилася ціла плеяда блискучих художників-іконописців, найкращим серед яких був, безумовно, Микола Мурашко, що заснував цілу учбово-іконописну майстерню. Працювали в Україні і такі видатні майстри, як Врубель і Васнєцов, — писали ікони, розписували собори в Києві.
   Українські іконописці вміли творити й у «шкільній» російській манері, перш за все ізографи Києво-Печерської Лаври, яка, починаючи із середини XVII століття й аж до революції 1917 року, була могутнім осередком іконопису в Україні. Ікона «Успіння Києво-Печерської Лаври», теж стародавній український сюжет, якраз належить до таких. Образ не поступається російським аналогам ні якістю опрацювання позолоченого тла, ні витонченістю розпису одягу, ні мініатюрністю ликів.
   У кінці XIX — на початку ХХ століття іконопис в українських селах набув масового характеру. Ікони писалися на народження і весілля, на поминання. Такі «народні» образи, часто з наївним переосмисленням персонажів, не вирізнялись особливою майстерністю виконання, але нерідко були пронизані глибоким почуттям. Такою є ікона Святої Параскеви П’ятниці. Цих ікон якраз збереглося багато, вони не дуже високо цінуються, зате сповна відображають народний дух православного українського благочестя.
   На жаль, у невеликому огляді ми не можемо навіть частково передати цілісну картину українського іконопису, могутніх духовних пошуків нашого народу. Насамкінець лише хочемо сказати: українська ікона — це явище, і явище унікальне, аж до самого переривання традиції подіями 1917 року і подальшого розгулу атеїзму, що тривав понад сімдесят років. Відродження перерваної традиції вже розпочалося і буде продовжуватись.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: