CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 12
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 12
???????
???? ??????
ЄВРОБАЧЕННЯ-2005: Повернення до себе
Eurovision 2005
MIX
Весна зіркового десанту
Івано-Франківську 334
І Петро І за компанію
Виставка «Міфи та легенди минулого і сучасного» у Рівному
Гравюра народна і стара
Виставка гравюри у Львові
«Ікона Великої України»
Виставка східноукраїнської ікони
Акули «позували» Бусленку
Акули-фотомоделі у Жухаї
CITY FASHION
Оксана Караванська: «Не здаюся… Парижу»
Я дуже люблю усіх своїх клієнтів...
CITY ГУРТ
Меню
Дарма я наївся цибулі..!
CITY DRIVE
Романтика «Західного вітру»
«Західний вітер» у Львові
CITY STAR
Людмила Добровольська:«Мої емоції — за кадром…»
Завжди робила тільки те, що мені в кайф...
CITY ПОГЛЯД
РОКСОЛОНА: Міф чи гордість
Кожен міф є однією з версій правди.
CITY BIRTHDAY
Львів танцював віденський вальс
Як місто кам’яних левів святкувало свої 749-ті уродини
CITY FAMILY
Троє: тато, мама і…
Повертайтеся, пелюшки...
ПЕРСОНА
Людина — невидимка
Футбол, як мені здається, — досить інтелектуальна гра.
CITY TEENS
Брейк-данс — це «прикольні фішки»
???? ??? CITY
???????:
N5(12) Червень 2005     ???? ??????: Eurovision
??? ? ???????
ПЕРСОНА
Людина — невидимка

Homo zappiens2

Коментатор — насамперед людина свого часу.

   Давайте подумаємо, без чого не можна уявити сучасний футбол. Високі швидкості — так. Розкручені зірки — немаловажно. М’яч, суддя, помилки — згоден, без них нікуди. Не забуваймо і про численних уболівальників, що підтримують своїх кумирів. Величезну роль сьогодні відіграють ЗМІ, завдяки яким футбол перетворюється на барвисте шоу, що здатне привертати увагу й викликати емоції.
   З легкої руки Віктора Пелевіна російська мова збагатилася ще одним неологізмом. Незважаючи на передбачувану помилковість у написанні, усе насправді правильно: zapping — перемикання каналів, а в цілому — людина, сформована під впливом медіа-культури. У випадку футболу дане правило спрацьовує частково — лише тоді, коли зменшуєш звук або клацаєш каналом, щоб позбутися нецікавого коментарю або нудної гри.
Коментарі у спорті, в тому числі й у футболі, були не завжди. Спершу взагалі не було що коментувати, оскільки англійці не квапилися з вигадуванням такої гри. Ну, а далі… Попов винайшов радіо, потім, очевидно, хтось, наслухавшись радіо, вирішив, що буде веселіше, якщо воно буде ще щось показувати, і винайшли телевізор. У той час, як телебачення завойовувало уми і серця жителів нашої планети, було вирішено показувати по ньому футбол. І ось зараз футбол по телевізору нікого не дивує, проте важко уявити футбольний матч без коментатора. Скрекочуть своєю мовою італійці, ритмічно коментують іспанці, рвуть горлянки, кричачи «ГОЛ!» по декілька хвилин, португальці, розспівують усі існуючі голосні американці. А що наші? Мені найчастіше траплялись, очевидно, якісь тупикові напрямки коментаторської еволюції — Homo Derepus або Homo Savelius.

 Homo habilis3

Коментатор у репортажі — це в першу чергу традиція.

   Розмірковуючи про покликання коментатора та його роль, спіймав себе на думці, що робота коментатора часто скидається на роботу екскурсовода. Звичайно, тільки в дуже стислому тимчасовому форматі. Крім того, коментатор не тільки супроводжує словесним текстом те, що відбувається на полі, а й, немов невидимими стежками, приводить глядача до якогось висновку й міркування, демонструє власний погляд або намагається допомогти виявити свій.

— Якщо раптом під час коментарю у вас відбувається технічна накладка, які ваші дії?
— Нічого особливого. Продовжую репортаж, якщо це можливо або в цьому є необхідність; чекаю виправлення накладки, якщо репортаж неможливий.

— Чий коментар ви б хотіли почути в матчі, який дивитеся?
— Я, швидше, міг би перерахувати, кого мені не хотілося б чути. Є, напевно, двоє-троє людей. Але я, природно, цього не зроблю з етичних міркувань.

— Як готуєтеся до ігор, які коментуєте? Яким чином це відбувається?
— До іспанських матчів практично не готуюсь, я й так у курсі подій. Ну, не Божим благословенням, звичайно, а просто досвід роботи, постійне відстеження новин роблять цілеспрямовану підготовку не обов’язковою. Я просто беру з Інтернету інформацію, що безпосередньо стосується матчу: склади, травмовані-дискваліфіковані. Перед іграми Ліги Чемпіонів практично завжди читаю добірки новин про команди, які викладаються на спеціальному сайті для телекомпаній, що показують турнір. Перед чемпіонатом Європи я багато читав, вивчав склади команд у відбірних іграх, загалом, «складав» собі думку про кожну команду. Просто багато про це думав...

— Який футбол важкий для сприйняття, для коментарю? Як уболівають коментатори під час роботи, поза роботою?
— Кожна людина уболіває по-своєму, не залежно від того, коментатор вона чи ні. Про коментаторів я можу сказати, що практично всі, кого я знаю, не є вболівальниками в загальноприйнятому значенні цього слова. У значенні нерозривних симпатій до певної команди... Коли присвячуєш цьому стільки часу, картина симпатій стає набагато складнішою.

— Якщо грає друг або улюблена команда, а вам треба коментувати, як усе відбувається, чи вдається абстрагуватися й бути об’єктивним?
— Їй-Богу, у вас запитання, начебто я комп’ютер «Deep Blue». Складно сказати, як це відбувається. Іду й коментую. Бути об’єктивним — це взагалі омана. Я ніколи не прагнув об’єктивності. Людина суб’єктивна за визначенням.

Homo Ludens4

Що наше життя? Гра!

   Життя Василя Уткіна не обмежене рамками футболу та й спорту взагалі. Він намагається реалізувати свої навички й у інших телевізійних проектах: як ведучий і як безпосередній учасник. На телеканалі «ТНТ» він виступив у ролі ведучого реаліті-шоу «Голод». 12 чоловік вивезли на сто днів у невідому країну, оселили в прекрасному будинку із зимовим садом, джакузі й відеокамерами в кожному кутку, позбавивши хліба, води та грошей і надавши можливість самим вирішити проблему їжі. Для цього щодня з дому випускали по дві людини, які повинні були придумати, де і як роздобути грошей або їжі. За сто днів учасники мали: не вмерти від голоду, викинути із гнізда «зайвих пташенят» і знайти кандидата на фінальний приз (1000 доларів щомісяця й на все життя).

— Що зіграло вирішальну роль при участі в проекті «Голод»?
— Мені просто було цікаво попрацювати ведучим фактично ток-шоу. Це найскладніша робота на телебаченні, якщо брати до уваги кількість навичок. Мені цікаво також було познайомитися на практиці з передовими телевізійними технологіями. Реаліті — надзвичайно технологічний жанр: для того, щоб знімати 24 години на добу, фактично ціла фабрика живе.

— Як «вижити» у подібній передачі? На ваш погляд, яку тактику найкраще обрати: бути собою чи намагатися приміряти маски?
— Що стосується тактики учасників, то сам смисл такої витівки в тому, щоб кожен виражав себе... Ну, хто на що здатен. Хтось «випендрюється», а хтось ні. Мені здається, що «випендрюватися» взагалі безглуздо, бути собою набагато простіше й природніше. У «Голоді», в усякому разі, перемогла людина, що просто була собою.

— Яке у вас ставлення до реаліті-шоу? Яка, на ваш погляд, мета таких проектів?
— Я не маю уявлення про інші цілі, окрім як зробити якісний телевізійний продукт. Відношення специфічного до реаліті в мене немає. Передача й передача. Я не хотів би бути учасником реаліті, я інакше ставлюся до свого особистого життя й не хочу робити з нього атракціон. До тих, хто дивиться на життя інакше, я ставлюся з повагою. Вони (учасники) з тих чи інших причин вважають можливим і цікавим для себе пожити «напоказ». Це їхній вибір і їхнє право.

— Психологія гравця непогано розкрита Достоєвським у «Гравці»...
— Будете сміятися, але саме «Гравця» я й не читав.

— Наскільки ви азартна людина в житті? Опишіть психологію людини граючої зі своєї точки зору.
— Про психологію людини граючої варто почитати Хейзінгу, я взагалі не любитель самостійно робити глобальні узагальнення. Сам я граю досить рідко. Коли граю, роблю велику ставку на конкретну подію, що мене чомусь зацікавила й про яку в мене чомусь склалася чітка думка. Трапляється це досить рідко. Раз на місяць-два, якщо в середньому.

   Василь Уткін був помічений як член журі у Клубі Веселих та Кмітливих. Каже, що сподобалося. Не менш позитивні враження залишилися від участі у грі елітарного інтелектуального клубу — як глядача його запросили на передачу «Що? Де? Коли?». Капітан команди Уткін був визнаний кращим телеглядачем, незважаючи на поразку від знавців 3:6. Уже потім зізнався, що йому здавна подобається ця програма, а до інших інтелектуальних ігор він байдужий.

— Якій команді ви симпатизуєте у КВК?
— Мені імпонують не команди, а КВК як такий. Мені здається, завжди видно, хто сильніший у конкретній грі, і навіть якщо спочатку ти комусь добряче симпатизував, то гра розставляє все по місцях. Звичайно, ці місця можуть бути різними в різних людей, які все це дивляться; але на те й кілька членів журі, щоб виникало середнє арифметичне.

— Із чим ви можете порівняти атмосферу під час ігор КВК?
— З атмосферою на гарній виставі.

Уткін встиг залишити свій слід в історії телебачення як ведучий ще кількох проектів: програми «Земля — Повітря» (це музичне інтерактивне шоу, в якому на суд експертів і глядачів виставлений музичний колектив або музикант); передачі «Хобіти», де «зірки» з подачі Уткіна поставали з досить несподіваного боку — під час заняття своїм хобі, звідси й назва.
З такою різноманітною колекцією жанрів та ролей і з такою величезною популярністю можна й на «святе» замахнутися. Наприклад, стати президентом... Ви ще не вірите, що таке можливо?

Homo faber5

А зараз із найбільш достовірних джерел, якими завжди в Росії були чутки...

   У кожній трансляції присутня людина, а часом і не одна, котра за будь-якого результату матчу викликає емоції: позитивні або негативні, все залежить від якості роботи й здатності сприйняття глядача. Ця людина — футбольний коментатор. Той, із ким ви не погоджуєтеся за жодних умов, той, чию помилку будете смакувати багато разів, той, ким ви захоплюєтеся за блискуче висловлену думку і до кого переймаєтеся безмірною повагою, той, хто викликає у вас емоції, — невід’ємний атрибут футболу.
   Сьогоднішній герой — не тільки один із найбільш популярних і шанованих спортивних коментаторів, він, можна сказати, є культовим. І коли він усе встигає: робота в «Газеті», передачі на «НТВ+» і радіо «Эхо Москвы». Погодьтеся, рідко коли вдається побачити самих футбольних коментаторів, найчастіше симпатія чи антипатія виникає на основі почутого. Тому можна сказати, що шлях до серця вболівальника лежить через вуха. Ось фрази із трансляцій, які приписують Василю Уткіну:
 •  «Зенден дуже непогано бігає, але в технічному плані він дуже слабкий. Такий собі спринтер-тугодум».
 •  «Еміл Хескі в матчі з Німеччиною змусив усіх ламати голову, навіщо ж він вийшов на поле».
 •  «Андерс Андерсон замість Александрсона, така-от віршована заміна».
 •  «Уайз грає ногами, як головою, у нього ноги — продовження голови».
 •  «Валенсія» — жовтогарячі попелюшки».
 •  «Ось так Ширер розводить м’яч і воротаря по різних кутках, як подружню пару на суді».
 •  «Дюгарі, на спині в якого написаний рахунок матчу…»
 •  «Сол Кемпбел пірнав у пошуках м’яча, але не зустрівся з ним. Ну, нічого, завтра в той же час на цьому ж місці».
 •  «Взагалі у футболі негласних правил декілька. Перше: «Не забиваєш ти, забивають тобі». Друге: «Не забиваєш ти, не забивають тобі». Третє: «Не забиваєш ти, забиваєш ти».
   Якщо щось зі сказаного запам’ятовується, то це, безумовно, робить честь будь-якій людині. Все-таки люди не для цього дивляться телевізор, а якщо щось запам’ятали, то значить, не тільки слухали, а й чули коментар.
Футбол — це спілкування. Спілкування завжди припускає наявність хоча б двох сторін, що розташовуються по обидва боки телеекрану. Коментатор і аудиторія повинні перебувати на одній хвилі, жити в одному ритмі хоча б ці 90 хвилин. Одна сторона повинна розуміти, що від неї хочуть почути, а інша — яку думку їй хочуть донести.

Homo retis6

Може, ви мене ще запитаєте, чи є Бог, і попросите обґрунтувати?

   Не відкрию Америки, якщо скажу, що як для коментатора Василь Уткін досить відвертий. Задоволений уболівальник коментарем чи ні, але він прагне поділитися своєю думкою. І якщо раніше подібне практично виключалося, то зараз усе набагато простіше: зайшов в Інтернет, знайшов форум нашого героя й задавай питання або залишай коментар, але максимально коректно — хамство й брутальність не вітаються.

— Вашій родині, друзям подобаються ваші коментарі, чи критикують вони вас? Хто має право на критику?
— У мене є конференція в Інтернеті, так що критикувати може взагалі кожен. Зрозуміло, я не прислухаюся до кожного міркування як до директиви. Як у будь-кого, у мене є група близьких мені людей, до думки яких я прислухаюся завжди. Це мій батько, наприклад, деякі колеги — Юра Розанов, Володимир Маслаченко, Дмитрик Федоров... А взагалі, будь-яка слушна думка щодо професії мені цікава.
 
— Яка остання подія (футбольна, особиста, загальносвітова) вас схвилювала?
— Цунамі.

   Хоч в Уткіна й склався імідж футбольного жартівника, але цього року першого квітня він ні над ким не жартував. Готувався до передачі й із головою занурився в роботу. Як результат — вийшов досить серйозний сюжет про суддю-гея, якого готують до матчів Прем’єр-ліги. Крім професійних та особистих якостей, у нього була незаперечна перевага — кращий контакт із публікою. Адже вона весь час припускає, що суддя — гей.

— Про себе доводилося чути анекдоти?
— Так, але це були досить бородаті анекдоти, в які просто підставлялося ім’я, злегка змінювався контекст. Я не запам’ятав.

Homo politicus7

Ця роль — витівка й хуліганство.

   Напевно, вас здивує той факт, що у своєму неабияк насиченому робочому графіку Василь Уткін знайшов час для участі у спектаклі «День виборів» у театрі «Квартет І».
   «...Я напівжартома діставав друзів питанням, коли вони мені напишуть роль. І ось телефонує один з авторів п’єси «День виборів», актор театру Ростислав Хаїт, і каже, що є роль, яка в мене може вийти. Дали почитати п’єсу, не пояснюючи, про яку роль ідеться. Але я відразу зрозумів, про яку».
   Василю Уткіну довірили виконання ролі Ігоря Володимировича Цапліна, людини, яку треба терміново розкрутити як нового кандидата в губернатори й організувати його обрання в одному з регіонів Поволжя. «Піарники» ліплять «нового губернатора» з першого дурника, що підвернувся під руку, — товстого, млявого, недорозвиненого — й позиціюють його як рятівника батьківщини. На все про все — сім днів. За сценарієм, герой Уткіна — кандидат у губернатори з восьмирічним відсиджуванням — протягом усієї виборчої кампанії відгадує кросворд, при цьому демонструючи попутникам свою цілковиту безграмотність.
   Кампанія в розпалі: голоси виборців продаються, купуються, викрадаються, обмінюються, вимагаються. На підтримку новоявленого кандидата організовуються хід ліліпутів (під гаслом «Губернатор нас не помічає!») і демонстрація голих, що показують, до якої вбогості довів регіон колишній губернатор. Істотну допомогу надають агітконцерти групи «Нещасний випадок» й Олексія Кортнєва.
   Володимир Познер і Леонід Парфьонов своїми вустами віщають про все, що відбувається, з екранів телевізорів. По ходу спектаклю «професійні піарники» всіма способами ліплять із Цапліна ідеального політика…
Враження від подібного починання незвичайні: «…Я не актор й актором не буду. Спроба вийти на сцену й опанувати якимись навичками акторської роботи — це розширення власного потенціалу. Я дуже сподіваюся, що політика обійде мене стороною. Я не люблю відмовляти людям, а відмовляти доведеться».

   Футбол привертає до себе увагу тим, що дає кожному надію. Із власних спостережень можу сказати, що багато хто прагне грати як Зідан, розбиратися у футболі як Ліппі. Рідше хтось хоче стати суддею й зовсім рідко — коментатором. Швидше за все, це тому, що кожна людина за своєю природою звикла коментувати будь-які дії на полі: звичайну любительську гру або чемпіонат. Може, тому більшість людей сприймають цю професію поверхово — суцільна балаканина. І тільки деякі розуміють, наскільки непроста така робота — професія людини-невидимки.

«Анатомія» Василя Уткіна

— Про що думаєте найчастіше?
— Найчастіше я думаю про справи, пов’язані з роботою. Просто тому, що багато цієї самої роботи.

— На що звертаєте увагу в першу чергу на стадіоні?
— Треба постаратися нічого не залишити без уваги.

— Що найчастіше доводиться чути після свого коментарю?
— «Спасибі, пішли з тебе». Це говорять зі студії, і це означає, що я можу встати і йти, куди мені заманеться.

— Який аромат найприємніший?
— Слабкий запах тюльпана.

— Якими мовами володієте?
— Толком ніякою. Англійською побутовою, так скажемо. По-іспанськи досить легко читаю спортивну пресу, але не розмовляю.

— Що любите носити?
— Що налазить.

— Які прикраси носите на руках, пальцях, шиї?
— Жодних. Іноді — перстень, знак заручин. Коли одружуся, оформлю, так сказати, стосунки, буду носити його постійно.

— Кому належить ваше серце?
— Моїй коханій і моїй родині.

— Що найчастіше тримаєте в руках на роботі?
— Аркуші паперу.

— Стиль взуття?
— Взуття повинне бути зручним.

— Чим набиті кишені?
— Дріб’язком: гаманець, два телефони, ключі від квартири... Загалом, нічого особливого.

Василь Уткін про тандеми

Олег Жолобов і Георгій Ярцев. Обоє доповнюють один одного, вдало компенсуючи слабкі сторони кожного окремо.
Андрій Голованов і Віктор Гусєв. На тлі прагматичного, статистично підкованого Андрія Віктор стає доречно іронічним, міняється його громова інтонація, а Андрій йому досить гармонійно підіграє.
Володимир Маслаченко й Савик Шустер. Вони не просто успішно доповнювали один одного. І створювала цей тандем іронія — найважливіша коментаторська якість. Тут вона була й тонкою, і взаємною, і, що вкрай важливо, конструктивною, творчою.

Досьє

Прізвище: Уткін.
Ім’я: Василь.
По батькові: В’ячеславович.
Народився: 6 березня 1972 року.
За гороскопом: Риби.
Де можна знайти: на телебаченні, в Інтернеті.
Місце народження: Балашиха, Московська область, Росія.
Освіта: 1988-1994 — Московський педагогічний державний університет, філологічний факультет. Освіта незакінчена вища: не здав останню сесію й не написав диплом.
Улюблений напій: алкогольний — віскі у будь-якому вигляді: з льодом, без, з колою, із содовою, обов’язково шотландське; з безалкогольних — охолоджене молоко, з пінкою не пропонувати.
Улюблена страва: устриці з білим вином, іспанська паелья. Пристрастився у Франції на ЧС, там це недорого. Відтоді харчуюся ностальгією.
Улюблена книга про спорт: Харальд Шумахер «Свисток».

У 1992 році працював у телекомпанії «ВИD» у програмі «Політбюро».
На «НТВ» — з березня 1994 року, кореспондент програми «Футбольний клуб».
Із травня 1994-го по червень 1999 р. — ведучий програми «Футбольний клуб».
З 1996 року коментує футбольні трансляції на каналах «НТВ» й «НТВ+ Спорт».
У 2001 році вів музичну передачу на телеканалі «ТВ-6» «Земля — Повітря».
Ведучий передачі «Хобіти» на каналі «ТВС».
У 2003 році ведучий реаліті-шоу «Голод» на телеканалі «ТНТ».
У 2004 році нагороджений «ТЭФИ» як «кращий спортивний коментатор».

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: