CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 11
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 11
???????
CITY FASHION
ЛIТО-2005 буде трIшки нечупарним
Новини моди
MIX
Всі — на «Таврійські Ігри
«Таврійські ігри 2005»
Туве Янсон: «Країна Мумі-тролів»
Дочекалися «Країну Мумі-тролів»!
Пекінська кіностудія їде у Косів
І знову кіно
«Подорож за імлисті гори»
«Гобіт, або Подорож за імлисті гори»
Життя у материнському лоні
«Який чарівний цей світ»!
CITY RELIGION
Храм Всіх Святих землі Волинської
Собор Всіх Святих землі Волинської
CITY TRADITION
Восьме чудо світу
Музей Писанки
CITY MEETING
Павло Гудімов:«СУМУЮ ЗА ЛЬВІВСЬКИМ ТЕМПОМ ЖИТТЯ»
У нас в гостях Павло Гудімов
???? ??????
ARS LONGA, VITA DREVIS
Мистецтво вічне, життя — коротке
CITY ЗУСТРІЧ
Євген Безніско: «Люблю людей, котрі дивують»
В гостях у CITY LIFE Євген Безніско
CITY ФЕСТИВАЛЬ
Весна розмовляє французькою
Подарунок від Франції
CITY TRAVEL
Venezia
А Ви були у Венеції?
ГІСТЬ НОМЕРА
Анатолій Дяченко:«Я пережив два безумних кохання»
CITY ГУРТ
«Los Dinamos» під соусом CHILI
«Los Dinamos» про сві новий альбом
CITY STAR
Фагот. ТНМК
Олег Михайлюта, він же Фагот…
CITY ЗДОРОВ`Я
Небезпека святкового столу
Вся правда про їжу
???? ??? CITY
???????:
N4(11) Травень 2005     ???? ??????: ARS LONGA, VITA DREVIS
??? ? ???????
CITY MEETING
Павло Гудімов:«СУМУЮ ЗА ЛЬВІВСЬКИМ ТЕМПОМ ЖИТТЯ»

   Не встигли ми з Павлом Гудімовим перемовитися й парою фраз, як полуденну тишу київської кав’ярні розітнуло моторошне скреготіння, від якого здригнулися бармен з офіціантками. Павло посміхнувся, дістав із кишені мобільний і увімкнув дзвінок.

— Чудовий звук, правда? Це спів вентилятора. Я його записав у телефон в одному туалеті. В моїй колекції багато несподіваних звуків. Ось, чуєте, — натискає кнопку, — це рипить тканина куртки знайомої дівчини, коли я її (куртку) подряпував нігтем. А ось це — звук металошукача в аеропорту. Правда, класно? Схоже на робота з «Зоряних війн»…

— Авжеж. Ясно, що музиканту недостатньо тих мелодій, що продають разом із телефоном. А чи не вистачає чогось із рідної естетики львів’янину в Києві?

— Я вважаю, коли чогось не вистачає, то треба наполегливіше шукати, а як воно не знаходиться, то треба повертатися туди, де те є. Тому я наїжджаю до рідного міста регулярно, хоча б на декілька днів. Використовую кожну нагоду. Повертаюся до духу дитинства, до суто індивідуальних смаколиків у цукернях, до архітектури, до львівських парків та європейського світосприйняття. Київ залишається десь посередині між Європою й Москвою. Ментальність маю на увазі, не тільки географічне розташування.

— А як ти витрачаєш свій вільний час у Львові?

— Та просто гуляю вулицями, блукаю Старим містом. Споглядаю, як такі собі пани й панянки неспішно п’ють зранку каву, читаючи свіжі газети. Я занурююся в той неспішний ритм, хоча вже не можу уявити, що сам міг би так проживати кожен день, а не лише на канікулах... Мені тепер ближчий київський темп життя, та за львівським усе ж дуже сумую. Львів — дивовижно гармонійне місто.

— А йому чогось бракує?

— Львову бракує відкритості, столичної динамічності. До Києва їдуть — і не тільки з усієї України, а й з-за кордону — ті, хто хочуть серйозно працювати. А ще, може, це й дивно звучить, я вважаю, що Львову не вистачає сучасної архітектури. Приміром, те, що збудували на площі Міцкевича… Воно руйнує, вивертає простір міста. Навіть може змінити його статус. Його просто викреслять із реєстру міст-музеїв, укладеного ЮНЕСКО. Важко гармонійно поєднати дім сімнадцятого сторіччя й щось супермодерне, тому в Європі це довіряють робити лише найкращим архітекторам світу.

— А як, на твою думку, можна зберегти й покращити ауру міста?

— Львів — це магніт для туристів, але в розбудову цієї сфери майже не вкладають коштів. Чому?! Чому плутають реконструкцію з євроремонтом? Я не кажу вже про консервацію. До речі, у Києві з цим ще гірше. Тут майже не залишилось автентичної забудови. Поважний вік будівлі ще не робить її архітектурною перлиною. А справжньої нової архітектури зовсім нема. Смішно розглядати всі ці помпезні торговельні центри й житлові башти як сучасну, якісну архітектуру — то копії копій.

— От ми й торкнулися твоєї фахової теми, яка тобі болить...

— Так, музика, дизайн, архітектура, живопис — це все мистецтво, де важать задум, композиція, ритм, колорит... Творчість — це енергійний процес, і не має значення, музику ти пишеш чи будуєш дім.

— Творчість — це ще й свобода…

— Так, я дуже ціную свою свободу. Для мене це означає займатись улюбленою справою й не витрачати час на нудні, нецікаві речі. Від самого дитинства мені важко було підкорятися правилам, шикуватися в ряд. До речі, з жахом згадую військову підготовку в школі. Тому від армії я відкараскався — легально сховався в студенти.

   Якось дожив до двадцяти семи років, а потім уже й не треба було про це турбуватись. Я це веду до того, що для мене найважливішими речами є натхнення й творча праця — дизайн та музика. Принципової різниці між цими моїми професіями немає.

— Де тебе найчастіше осяває натхнення?

— У літаку. Найкраще працюється під час перельотів. Сідаю біля ілюмінатора, відкидаю столика й пишу: чи тексти, чи музику, або занотовую дизайнерські ідеї, креслю щось. Меблі вигадую.

— Музика — це ефемерна сутність, а матеріальні речі важать…

— Так, предметне середовище дуже на людину впливає, але це не просто речі, це філософія. Я передаю людям своє бачення світу ще й через створення інтер’єрів, меблів. Мені пощастило, що в університеті мені не відбили інтерес до дизайну, який я мав з дитинства. Навпаки — подарували технологічні знання у цій справі. Як переїхав до Києва, то трошки з того втратив, бо деякий час займався тільки музикою. Але потім усе надолужив, коли життя стабілізувалось, я почав облаштовувати своє житло. А зараз уже три роки моїй фірмі «Я — дизайн»...

— За університетським дипломом ти — ландшафтний дизайнер. Любиш працювати з такою формою життя, як рослини?

— О, вони — найкращий матеріал для скульптора. Кажу це не в екологічному, а суто в декоративному, естетичному сенсі. Кращого творця, ніж сама природа, я не знаю, бо всі її творіння бездоганні.

— А що у твоєму домі росте?

— Рослинам багато часу треба приділяти. У моїй київській квартирі ростуть виключно кактуси, бо часто перебуваю в турне. А в мами ми виростили дивовижний сад, де є рідкісні квіти. Навіть бонсайчики є. Їм там класно. Я добре знаю, як формувати рослини, вправлятися з садовими ножицями. Працював у Каневі в музеї Шевченка, в ботанічних садах. Узагалі не цураюся ручної праці. Сам меблі робив, тобто не тільки ідеї народжував. Я практик… Ну, що воно за хірург, як нікого не зарізав? (Сміється.) Різати треба, аби зрозуміти!

— На скількох квадратних метрах зараз вміщається Павло Гудімов?

— У мене нема гігантоманії. Не розумію тих, хто будує собі дім на тисячу двісті метрів, а потім наймає натовп людей, щоб усе це тримати в порядку. Мені вистачає шістдесяти метрів — і це відкритий простір. Тут і музична студія, й майстерня, й спальня. Ніяких перегородок!

— Ось вийшов твій сольний альбом «Трампліни». Від чого ти відштовхувався, куди летів?

— Летів, як завжди, на півметра над землею, бо музика мене підіймає, а відштовхувався... Та, мабуть, від пісенної форми. Я старий, ой, ні! — молодий, шанувальник пісні. Альбом легко писався. З величезного матеріалу, що накопичився за мій «київський період», вибрав лише тринадцять пісень. Я написав і виклав на моєму сайті www.gudimov.com величезну статтю про створення цього диска. Там є історія появи кожної пісні, усі мої емоції, тож раджу завітати, кому цікаво.

— А от ти міг би, крім дизайну, поєднати з музикою політику, як Славко Вакарчук?

— Ні! Я аполітична людина, не хочу рватися до влади. Не вважаю за щастя бути радником при Президенті чи міністрі, бо це справа невдячна. Проте дивні трапляються речі. Так, у моєму альбомі є пісня, зветься вона «Не політика». На всіх радіостанціях відмовились її крутити, тому що вони, бачте, «не випускають в ефір політичні пісні». Так тут же саме без політики!!! Ні, не беруть. Отакий маразм!

— А звідки взявся той «стаханівський» порив — піти на рекорд Гіннеса?

— Та просто хотілося розважитися. До того ж я дав людям можливість спостерігати акт творіння. А що може бути сексуальнішим? Від нічого до готового результату. По-естетськи все вийшло, не кажу вже про адреналін. Аж 57 чоловік на майданчику були зайняті процесом: піднесення, кайф, гарячка у прямому сенсі, бо температура в студії стояла 35-38 градусів. Але ні на трішечки не постраждала ідея. Таким я собі й уявляв цей кліп. Наступного дня, дистанціювавшись від усіх ейфоричних моментів, я подивився це відео знову і зрозумів, що все зроблено правильно.

— Підсумок рекомендують підводити років через два.

— (Сміється.) До речі, я дуже люблю передивлятися наш давній уже кліп «Там, де нас нема». Усе, що ми робили з «Океаном Ельзи» потім, було набагато серйознішим і за ставленням до ідеї, і за фінансуванням. А ось той старий кліп такий іронічний, веселий, легкий... Для мене він залишається найкращим!

— Десь завжди нас нема, але куди б тобі потрапити хотілося, та немає можливості?

— О, нема можливості — ці відмовки не працюють, не приймаються! Коли хочеться, то треба знайти можливість. Прагну поїхати до Барселони. Стільки неймовірно талановитих людей там народилося і сформувалося, що мені просто необхідно зрозуміти цей феномен. Мандри мене надихають, тому напрямків бажаних у мене багато. От нещодавно повернувся з Лондона. Їздив не туристом, а в групі архітекторів. Ми виграли цю поїздку на конкурсі «Інтер’єр». Я взяв другу премію за інтер’єр, де абсолютно всі речі були зроблені за моїми проектами. Після Лондона я переповнений ідеями!

— Ідеї, що не реалізуються, згодом киснуть та вмирають?

— Я відчуваю шалену відповідальність перед своїми ідеями, тим більше перед тими, що витримали перевірку часом. Тому завжди намагаюсь їх реалізовувати, втілювати у матеріалі.

— Наразі хотіла б, щоб ми подумки повернулися у 98-й рік. Яким було твоє перше київське помешкання?

— Страшним! Я навіть не про вбогу маленьку кімнатку кажу, не про брудненьку й тісну кухню. Найжахливішими були ґрати на вікнах. Я б із такими прикрасами довго не вижив.

— Ну, й на завершення. Можеш сказати якусь афористичну сентенцію?

— Якщо мистецтво є абсолютно зрозумілим політикам, то щось не те з цим мистецтвом...

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: