CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 2
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 2
???????
МІКС
На кулі
Інший вимір
Зустріч місяця
???? ??????
City party
«City Life» святкує день народження
ПІД РОЗДАЧУ
Привіт, Рівне!
На початку червня деякі рівненчани потрапили під роздачу
СПОРТИВНА ЕЛІТА
Прийшов. Побачив. Переміг
Геній — це людина, яка знає про свій видатний талант, та все ж продовжує працювати.
ВИСТАВКА
Milano week design
Фоторепортаж з виставки iSaloni
МАЕСТРО
Дзвінкий ляпас суспільному смакові
Ексклюзивне інтерв`ю з композитором В. Рунчаком
ШИК-БЛИСК
Феєрія від Swarovski
Розповідь про культ і місце поклоніння дивовижному кришталю
ДЕФІЛЕ
Пікантний мультифрукт
Модель Анна Русінова розказує про справжнього мужчину
БЛІЦ
Відпочинок - шоу
Де, як і з ким проведуть літо знаменитості?
ЖИТТЯ
Творець всесвіту
Розповідь про Людину, котра бореться з долею
СПАДЩИНА
Пізня українська ікона
Українські живописці створили унікальне явище - пізню українську ікону
ЛИСТ НОМЕРА
Наречений у сітці
Історія одного кохання
???? ??? CITY
???????:
N2(2) Липень 2004     ???? ??????: CITY PARTY
??? ? ???????
Маестро
Дзвінкий ляпас суспільному смакові
Олександр Стернічук, Луцьк

   «Дзвінкий ляпас». Цим словосполученням характеризують критики виступи Володимира Рунчака з камерним ансамблем «Нова музика в Україні». І справді, його мистецтво шокує, захоплює, змушує по-новому дивитися на звичні, читайте — класичні, речі.
   Рунчак — людина особлива. Тривалий час мав репутацію невиправного авангардиста. Щоправда, нині це означення звучить інакше — геніальний. Утім, маестро не переймається зміною власного статусу. Як і колись, незважаючи на складні життєві колізії, залишається простим і відкритим.
   «Не–симфонія». «Не–концерт». «Нібито–соната». Ці бунтівні назви творів Рунчака досить часто епатують пересічного слухача, який ще не встиг пересититися справді якісною музикою — пристрасною, динамічною, часом медитативною. Розмови довкола особистості самого маестро теж помітно різняться: відверта зневага переходить у майже фанатичне захоплення. Що ж, такі закони жанру! Спочатку плюють і топчуть, потім слізно цілують руки. Метода давня і перевірена. Відчув її на собі й Володимир Рунчак.
 — Кажуть, що доля митця в дечому схожа на долю пророка: спершу його б’ють палицею, згодом щиро дивуються величі...
 — Влучно помічено. Мистецтво — справа елітарна. Тут завжди були люди, які мислили космічними категоріями. І не дивно, що серед них траплялися такі, які прогнозували ситуацію на майбутнє. Ось тільки закінчували вони, як правило, погано. Взагалі, поняття «мучеництво» є досить актуальним, зокрема в Україні. На мою думку, в наших людей воно вироблене століттями і набуло дещо хворобливих форм. Окремі індивіди приховують за ним власний комплекс неповноцінності. Це свого роду мазохізм, якщо хочете. Робиться удар не на кінцевий продукт діяльності художника, поета, музиканта, а на те, який клопіт чекає на митця вже у процесі творіння, часто від влади. Я особисто далекий від цього. Розумію наступне: обрав свій шлях — іди до кінця і не дивися довкола, просто роби свою справу.
 — Хтось із великих сказав: «Аби зрозуміти справжнє мистецтво, людині треба спочатку дорости до нього». Гадаєте, у цих словах є сенс?
 — Так. Візьму для прикладу власну музику. Я знаю, що більшість її просто не сприймає і за певних умов вибору скоріше пішла б на «попсовий» концерт. Утім, я вперто вожу країною камерне мистецтво, намагаючись тим самим прищепити українцям любов до справжнього, не одноденного. А щоб ця любов розквітла, треба частіше звучати зі сцени «живим» скрипкам, акордеонам, флейтам. Держава, яка пропагує попсу, — дешевша за насіння! Майбутнє такої країни бачиться дуже туманним, зрештою, як і музики. Має переважати духовне.
 — Але ж духовне — це не лише музика?
 — Звісно. Це і слово, і книжка, й релігія. Кожен визначає для себе сам. Мій ранок починається з молитви, а в когось — із кількох сторінок цікавого журналу. Буває по-різному.
 — Як давно ви зрозуміли, що «нова музика» здатна виправити зіпсований смак пересічного українця?
 — Я навіть не сподіваюся цілком змінити шкалу цінностей людини, якій іще кілька років тому говорили, що біле — це чорне, а чорне — біле. Відмити дешевий соцреалістичний борщ, у якому всі ми так довго варилися, — неабияка проблема. Та й музика наша не є новою, хоча в певному сенсі так виглядає. Ми виконуємо твори композиторів, що за певних ідеологічних умов XX століття були заборонені. Юзеф Кофлєр, Войцех Кіляр, Валентин Сильвестров, Вітольд Лютославскі — ось лише декілька імен. «Нова музика» — це начебто ковток свіжого повітря у темній, обшарпаній кімнаті. Вона елітарна.
   Не так давно Рунчак із колегами їхав поїздом на фестиваль до Одеси. В їхньому купе кілька годин волало радіо — щось на кшталт «Ветер с моря дул». Із проханням вимкнути цю гидоту музиканти звернулися до провідниці, на що та сказала: «Вы что, музыки не любите, да?» — «Нет, мы за нее не платили», — відповів Рунчак.
   Історія видалася забавною, але не без моралі. Дійсно, нині мати спокій, розвантажити вуха від усього зайвого, що напирає звідусіль, просто нереально. Складається враження про навмисну популяризацію третьосортного продукту. Хтозна. Можливо, так і є.
 — Пане Володимире, ваші твори помітно відрізняються від тієї музики, яка лунає з кожного другого вікна, їх назви теж…
 — Очевидно, йдеться про частку «не». Візьмемо, наприклад, слово «неконцерт». У сучасній музиці жанр концерту вже давно мертвий. Погодьтеся, не існує соліста як соліста, а оркестру як акомпаніатора, тому в цьому випадку чесніше сказати «неконцерт». До того ж афіша із назвою «Несоната 253» збере більше люду в залі, ніж просто соната Бетховена. Епатаж, звичайно, у цьому теж присутній.
 — Чи відчуває маестро Рунчак відповідальність за те, що робить?
 — Якщо ти композитор, то повністю відповідаєш за свою музику, за кожен звук. Коли берешся за перо й нотний папір, пам’ятай: так робили і Моцарт, і Бах. Дуже важливо це усвідомлювати.
 — Творча діяльність пов’язана з частою зміною міст, країн. Де почуваєтеся найзатишніше?
 — Найзатишніше, звичайно ж, удома — у Києві із сином та дружиною. Добре почуваюся й у Луцьку. Це моя батьківщина, моє коріння.
Д   о речі, Мюнхен — чудове місто: милі, приязні люди, відсутність хаосу... Успіх як такий я перший раз мав саме у Баварії — схвальні відгуки преси, вигідні пропозиції...
 — А як щодо запаморочення від успішної реалізації власного я?
 — Ну, було трохи. Приємно — все ж таки інша країна, чорт забирай! Але я не хворію «зірковістю». Тут важливо зрозуміти етапність — сьогодні так, завтра інакше. Життя, одним словом.       
   …Нині відкривати душу якось не модно. Більшість людей справедливо побоюються так званого «чорного піару», що є результатом максимальної відвертості респондента при спілкуванні з журналістом. Утім, Володимир Рунчак іншої думки. Каже, що чесність — перш за все, бо тільки впевненій у своїй правоті людині приховувати нічого. Здається, він має рацію.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: