CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 10
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 10
???????
???? ??????
Поліна Сікорська:«Головне — не хвилюватися, а хвилювати...»
Поліна Сікорська - обличчя CITY LiFE
CITY ART
«Зіркові» перевтілення
«Знаменитості у фотопроектах» у Львові
Хрестоматія мистецтва
«Мистецтво Львова другої половини ХХ століття»
Гобелени Біласа
Гобелени Михайла Біласа...
«Люкс-тусовка»
«Люкс-тусовка» у Луцьку
MIX
«Мистецьке розмаїття шкіри»
«Мистецьке розмаїття шкіри» у Луцьку
«П’ятерня» у «Крайній хаті»
Незабаром.. «Повернення в Едем».
CITY ГУРТ
«Ґринджоли» братимуть» Європу
Зелені й веселі...
CITY EXPERT
Євробачення: Києвський крок
..телебачення — це наркотик..
CITY STAR
Ані Лорак: Жіноче Я
CITY THEATRE
Львівська опера
В гостях у CITY LiFE
SHOW MAN
МОЛЬФАР
В гостях у CITY LiFE Мирон Блощичак.
STORY
Це забуття не для вічності
У березні 110 років тому відійшов у вічність «скандальний» Мазох
CITY ADVICE
НЕ ЩАСТИТЬ? БОРІТЬСЯ…
Наше життя — в наших руках.
ТОЧКА ЗОРУ
Міністр слова
Українське телебачення сьогодні це...
LVIV PARTY
Свобода вибору розваг
Річниця «Мі 100»
CITY SPORT
Stipe Pletikosa
В гостях у CITY LiFE - Стіпе Плетикоса
EXTRIM
Краще гір можуть бути… лиш гори
Вертикальна межа Ігоря Карабіна
CITY РЕЛІКВІЯ
Штірліц… і його «Мерседес»
Володимир Крачунов і його бенцик
CITY HEALTH
Знімаємо весняну слабкість
Будьте здорові!
???? ??? CITY
???????:
N3(10) Квітень 2005     ???? ??????: CITY SHANS
??? ? ???????
CITY THEATRE
Львівська опера

   Він мав слушність, бо на прем’єру до Львова з’їхалися не лише «метри» української оперної сцени, а й представники усіх загальноукраїнських ЗМІ. Інакше кажучи, в останнє десятиліття Львівській опері не так просто пригадати схоже зацікавлення собою. Мабуть, воно було навіть більшим, аніж коли в 2000 році театр масштабно святкував своє сторіччя. Хоча спеціально написана у той час на замовлення Львівської опери сучасним композитором Мирославом Скориком та поетом Богданом Стельмахом опера «Мойсей» за поемою Франка, яку театр поставив до свого ювілею, теж викликала багато уваги. Бо «Мойсей» тоді отримав не лише благословення Папи Римського Івана Павла ІІ, а й фінансову підтримку Ватикану. І це вперше Ватикан надав підтримку світському проекту. Однак саме з «Балу-маскараду» розпочалася наша розмова з директором Львівського державного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, заслуженим працівником культури України, кавалером Ордена «За заслуги» ІІІ ступеня Тадеєм Едером.

 — Тадею Олександровичу, попри величезний суспільний ажіотаж навколо «Балу-маскараду», який прокотився Україною, як ви самі сприймаєте місце цієї вистави в репертуарі театру?

 — На сьогодні цієї опери в Україні більше ніде немає. Її можна побачити завдяки Андрію Кончаловському лише на сцені Маріїнського театру. Колись за неї брався Большой театр, але в якому вона там стані — не знаю. А йдеться про виставу, яка є однією з вершин творчості Верді. І для того, щоб узятися за цю партитуру, колектив мав дозріти творчо: сто кілограмів не піднімеш, коли й п’ятдесят для тебе проблема. Окрім того, для цієї вистави ми пошили понад чотириста костюмів, у ній зайнято близько трьохсот осіб. Вона є важка ще й тому, що там три дії і шість картин. А зробити шість картин — це щось, бо йдеться не про декорації для лялькового театру, а про величезні мистецькі полотна (заслужені художники України Тадей та Михайло Риндзаки), які вражають, творять паралельний до музично-драматичного образний світ, є не тільки прикрасами, а також співучасниками та коментаторами дійства. Коли піднімається завіса, а глядач уже аплодує — це щось та важить. Схиляю голову перед режисером «Балу-маскараду» Василем Вовкуном, котрий зумів виставу, якій уже майже 150 років, зробити сучасною: дійство дивним чином наклалося на наші вибори, на нинішній стан речей, попри те, що готували ми його фактично рік. Кілька разів з дозволу художньої ради попередня дата прем’єри переносилася на пізніший час, поки врешті ми не видали продукт, який сьогодні й справді має величезний попит. Я би сказав так: у нашому репертуарі на сьогодні «Бал-маскарад»— найскладніша й наймасштабніша вистава.

 — Після такої складної вистави братися за простіші речі якось негонорово. Над чим будете працювати найближчим часом?

 — Над величезним масштабним балетом «Дон Кіхот» Мінкуса. Принаймні, коли черговий номер вашого журналу вийде у світ, нашою художньою радою уже буде затверджено склад виконавців та постановочну групу. Якщо ми вважаємо, що «Балу-маскараду» в нашому репертуарі не було (хоча він утілювався на нашій сцені відразу в повоєнний час, десь у 50-му році минулого століття), то «Дон Кіхот» — був. І були прекрасні виконавці! Загалом за своєю колористикою, феєричністю, розмахом цей балет також вимагає певного рівня трупи.

 — Однак якщо ваших оперних виконавців зазвичай хвалять, то балетний загал (попри те, що солістів балету маєте і справді хороших) викликає чимало критики.

— Так, проблеми з балетом у нас і справді були. За радянських часів балетні школи існували тільки в Санкт-Петербурзі, Москві та Пермі. В Україні в Київському театральному інституті був лише клас класичного танцю: випускали 10-15 виконавців, яких і для самого Києва було недостатньо. А тому основні свої кадри ми набирали в Санкт-Петербурзі та Пермі, куди на випускні екзамени їздили головний балетмейстер та керівники театру і робили потрібним особам свої пропозиції. На той час ми могли запропонувати митцям, яких запрошували, з огляду на їхню вагомість, окрім іншого, ще й гуртожитки чи квартири. Уже в часи незалежності усі ці питання виявилися закриті. Ми сьогодні не маємо що запропонувати. Якби я мав таку можливість, то перетягнув би до Львова пів-Європи. Але, на жаль, ми не можемо дати людям ні відповідної зарплати, ні створити їм умов у побутовому вимірі. І тому в останні роки була поставлена мета орієнтуватися на власні кадри. Це стало можливо завдяки нашому головному балетмейстеру, заслуженому артистові України Петрові Малхасянцу (який, до речі, свого часу танцював у «Дон Кіхоті» і тепер сам ставитиме його на нашій сцені), котрий разом із дружиною заснував відповідну школу. Себто у нас тепер свої — львівські кадри. І попри ту чи іншу критику, думаю, наш балет зуміє зробити «Дон Кіхота» таким, щоб глядач не розчарувався.

 — Ви говорите про чергову масштабну річ, а це — купа коштів. Вони у вас уже є чи тільки стукаєте з цього приводу у чужі двері?

 — Це й справді для нас велика проблема. За радянських часів держава робила ставку на ідеологію та культуру, зокрема покриваючи театрам видатки на світло, тепло, постановочні фонди тощо. Сьогодні усі ці статті — зняті: на своє утримання ми маємо заробляти самі. Для прикладу скажу: щомісяця ми шиємо 120 балеток, кожна коштує чотири долари. І їх треба десь узяти. Звичайно, певні кошти на цю виставу в нас уже є, маємо й окремі домовленості, але коли очікувати прем’єри — поки важко сказати. Наразі триватиме репетиційний період, який займе кілька місяців, після чого визначимося з розмахом вистави. Звичайно, це менша за обсягом вистава, ніж «Бал-маскарад», але там має бути багато змін костюмів, які аж ніяк не є бляклішими та дешевшими за костюми, які шиються для героїв опер. Але ми хочемо цю річ зробити. І стимулює ще й те, що вона завершується на мажорній ноті.

 — Тадею Олександровичу, на адміністративній роботі ви працюєте уже 38 років: спершу 19 років віддали Львівській опері, тоді десять — керівництву Львівською філармонією, а потім знову повернулися до театру, який очолюєте уже восьмий рік. На що передусім зважаєте у роботі з митцями?

 — На те, що до кожного має бути особливий підхід. Митці — як маленькі діти, образити яких не лише словом, а й поглядом легше, ніж перейти дорогу. Є, звичайно, різні типи людей, різні характери, і тільки досвід дає розуміння, що, кому і як треба говорити. Але я знаю одне: добре слово не завадило ще нікому. Вказувати людині на її помилки можна, але треба робити це з добротою — і тоді не буде образи. Треба намагатися розуміти тих, хто поруч.

 — Тобто ви як керівник намагаєтеся розуміти підлеглих, а підлеглі намагаються розуміти вас?

 — Інакше не було би команди. Безумовно, в житті й у роботі є все — зриви, тертя, відстоювання своїх позицій, але без цього не можна існувати. У житті я завжди керуюсь афоризмом: слухай поради і приймай критику для того, щоб бути мудрим. Той, хто б усе знав, ще не народився, а хто так про себе думає, той просто дурень. Для себе я ділю людей на три типи: злих, завжди всім незадоволених, егоїстичних — з одного боку, добрих, чуйних — з іншого, і таких, які завжди з усім згодні. Останніх у своїй команді я би бачити не хотів. Хай краще добрих людей доповнюють злі — на те й щука в річці, аби карась не дрімав. Людина весь час повинна ставити перед собою якісь планки, бо інакше зупиниться життя.

 — У 2000 році Львівська опера святкувала своє сторіччя. Можна говорити про початок нової епохи для цього театру?

 — Напевно, не варто бути категоричним. Для мене театр — це живий організм, який не може бути одноплановий, одноразовий, це є постійна творча напруга, що має злети і падіння. Є розчарування, а є велика радість. То нормальне явище для театру. Якщо говорити про останні наші роки, то, напевно, питання про початок нової епохи не до мене — до працівників театру та глядачів. Адже є неписаний закон: якщо хороший хор, оркестр, прекрасні солісти, диригенти, тоді хороший директор — за їхньою працею оцінюють мою, а не навпаки. Моє завдання — створити їм умови (тепло, світло, тепла вода, грим, костюми тощо), аби я мав право спитати, чому той чи інший сьогодні погано співав чи танцював. Так склалося у моєму житті, що я побував практично в усіх театрах Європи — на сцені, під сценою, за кулісами, і я знаю, що потрібно, аби і глядач, і працівник від моменту, коли він зайшов до театру, до моменту виходу почувався затишно. Поговоріть з нашими прибиральницями: їм стало набагато легше працювати — не смітять люди як у глядацькій частині, так і в закулісній. А чистота, як відомо, не там, де прибирають, а там, де не смітять. Тобто нам удалося переконати своєю працею, умовами, які зуміли створити, і глядача, і самих себе, що театр — це храм. Нам сьогодні не соромно приймати у себе німців, французів, англійців. Та хоч марсіан. І це — найважливіше.

 — За вашого керівництва — у 2000 році — Львівська опера змінила свого патрона: з театру імені Івана Франка стала театром імені Соломії Крушельницької. І це цілком логічно. Зараз ви ратуєте за присвоєння театру статусу національного. Успішно?

 — Цим ми займаємось уже не перший рік. І тут виникає питання, як ставитися до статусу «національний». Якщо лише з огляду на підняття зарплати, то це — по-міщанськи. Гроші не вирішують усіх проблем. Я про інше: якщо ми поглянемо на історію театру за його 105 років, то в Європі рівного нам театру немає. Він будувався і почав добротно працювати ще за Австро-Угорщини, з 1918-го по 30-ті роки був у компетенції Польщі, потім — воєнний період, у який, до речі, театр працював у звичному режимі, ставив прем’єри (німці під час війни навіть споруджували у Львові будинки для своїх офіцерів). Далі — радянські часи. І за весь той час жоден театр в Україні не зробив стільки для української культури, як Львівська опера. В жодному театрі не було стільки українських оперних вистав, як у нас. Ми завжди були лабораторією українських композиторів. Попри те, що в нашому театрі працюють не лише українці — росіяни, вірмени, представники інших національностей, тут панує дух справжнього патріотизму. Оцим патріотичним ставленням до мови, культури, мистецтва ми й апелюємо сьогодні до нової влади. Тим паче, що проблема статусу мала бути вирішена для нашого театру ще в 2000 році. Тодішній Президент уже фактично підписав відповідний наказ, стояла віза колишнього голови Адміністрації Володимира Литвина. Однак остаточного кроку так і не було зроблено: хтось цей документ «загубив».

 — Що каже у цій справі новий Президент, з яким ви (як, до речі, і з новим міністром культури України), знаю, днями зустрічалися в Києві?

 — Говоритиму щось тоді, коли буде підписано відповідний указ. Знаю одне: якщо на такий статус не заслужив наш театр, то вже не знаю, хто тоді заслужив. Шаную і поважаю Одесу, Харків, Донецьк — там є чимало прекрасних митців. Але ми — єдиний оперний театр на правобережній Україні та ще й з такими потужними традиціями — від Карузо, Мишуги, Менцинського, Батістіні, Крушельницької та інших непересічних особистостей. У Дзеркальному залі театру ми започаткували своєрідну галерею нашої оперної слави. До бронзових погрудь Соломії Крушельницької та всесвітньо відомого співака Олександра Мишуги нещодавно долучили погруддя уславленого тенора, галичанина зі світовим ім’ям Модеста Менцинського. Скоро тут з’являться також постаті нашого геніального художника Євгена Лисика та диригента Ярослава Вощака. Не було би попередників, не було б і нас, таких, якими є сьогодні. Інакше кажучи, коли є корені, тоді може бути і «Бал-маскарад», і «Турандот», який зараз виношуємо, і ще багато чого.

 — Днями вас можна було побачити на телеканалі «Polsat» на «круглому столі» за участю представників Кабінету міністрів Польщі та їхнього парламенту. Ви репрезентували Україну, а були ще уповноважені з Франції, Німеччини та Росії. Які підсумки тієї зустрічі?

 — Ви не повірите, але було вирішено, що польська культура випадає з європейської. За багатьма показниками вони не дотягують, і треба щось терміново робити. Такою постановкою питання особисто я був шокований. Бо що тоді говорити нам? Якщо вони знаходять кошти, щоб запросити усіх до Варшави, аби ми сказали кілька слів, отже, їх і справді щиро хвилює нинішній стан їхньої культури. А що хвилює сьогодні нас? Поки Україна не усвідомить, що для неї первинне, а що вторинне, — нічого доброго не буде. Але я, попри все, таки сподіваюся, що доживу до часу, коли ми на державному рівні, врешті, глянемо на класичне мистецтво очима, якими дивляться італійці, французи, англійці. Коли європейські цінності стануть цінностями і для українців.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: