CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 2
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 2
???????
МІКС
На кулі
Інший вимір
Зустріч місяця
???? ??????
City party
«City Life» святкує день народження
ПІД РОЗДАЧУ
Привіт, Рівне!
На початку червня деякі рівненчани потрапили під роздачу
СПОРТИВНА ЕЛІТА
Прийшов. Побачив. Переміг
Геній — це людина, яка знає про свій видатний талант, та все ж продовжує працювати.
ВИСТАВКА
Milano week design
Фоторепортаж з виставки iSaloni
МАЕСТРО
Дзвінкий ляпас суспільному смакові
Ексклюзивне інтерв`ю з композитором В. Рунчаком
ШИК-БЛИСК
Феєрія від Swarovski
Розповідь про культ і місце поклоніння дивовижному кришталю
ДЕФІЛЕ
Пікантний мультифрукт
Модель Анна Русінова розказує про справжнього мужчину
БЛІЦ
Відпочинок - шоу
Де, як і з ким проведуть літо знаменитості?
ЖИТТЯ
Творець всесвіту
Розповідь про Людину, котра бореться з долею
СПАДЩИНА
Пізня українська ікона
Українські живописці створили унікальне явище - пізню українську ікону
ЛИСТ НОМЕРА
Наречений у сітці
Історія одного кохання
???? ??? CITY
???????:
N2(2) Липень 2004     ???? ??????: CITY PARTY
??? ? ???????
Спортивна еліта
Прийшов. Побачив. Переміг

Серебренников Сергій.
Народився 1976 року в Краснокаменську (Росія).
Півзахисник і нападаючий.
Виступав за команди «Вимпел» (Рибінськ) (1995),
«Динамо» (Вологда) (1996-1997), «Шинник»
(Ярославль) (1998), «Динамо» (Київ) (1998-2002),
«Брюгге» (з 2002).
Чемпіон України 1999, 2000, 2001 років.
Володар Кубка України 2000, 2001 років.
У Лізі Чемпіонів — понад 15 матчів.
Чемпіон Бельгії 2002-2003 років.
Володар Кубка Бельгії 2003-2004 років.
Ігровий номер — 16.
Зріст — 186 см.
Вага — 77 кг.

   Захід є Захід, Схід є Схід, і їм не зійтися ніколи. В особі гравця збірної України і бельгійського «Брюгге» Сергія Серебренникова поєднуються східна мудрість і західний раціоналізм. За збігом обставин, Сергій народився на Сході, неподалік від кордонів трьох країн: Росії, Монголії та Китаю, а реалізувати свій талант йому з успіхом вдається на Заході: в Росії, Україні і Бельгії.
   Перед початком інтерв’ю, за традицією, на меню затишного ресторану ми урочисто заприсягнулися: Сергій — казати тільки правду і нічого, окрім правди; я — писати тільки правду і нічого, окрім правди.

Чемпіонами народжуються, а футболістами стають

 — Сергію, як стають футболістами?
Очевидно, мій вік і таке запитання трохи збентежили Сергія, але він, стримуючи посмішку, відповів просто й лаконічно:
 — Як правило, хлопці самі йдуть до футбольної секції і записуються.
 — А чому ти вирішив стати саме футболістом? Які ще види спорту приваблювали тебе?
 — Мені з дитинства подобався футбол, хоча до цього займався різноманітними видами спорту. Я ходив на бокс, дзюдо, займався стрільбою з лука…
   Відповідь типу «А я любив дзюдо і до… (Путіна)» свідчить про те, що людина народилася в Росії. Якби Сергій грав у «Шиннику», то ми, звичайно, поставили б дзюдо на перше місце, але в даному випадку це не принципово.
   Дивимося далі — бокс. Це дуже важливо, тому що у футболі головне — бити. Не кого, а куди.
   Стрільба з лука теж корисна — влучність необхідна у футболі: нападаючим, щоб спантеличити воротарів; захисникам, аби засмутити нападаючих суперника і порадувати свого тренера.
   Одразу подумав, що при всій цій різноманітності не вистачало тільки бальних та…
 — …і бальними танцями, — під загальний сміх підсумовує Сергій.
 — Чому ти вирішив, що футбол — твій вид спорту?
 — Так склалося, що в нас у місті великою популярністю користувалися боксери і футболісти.
Престижно, так би мовити… Звичайно, збиті коліна набагато симпатичніші, ніж побрита голова.
 — Сергію, звідки ти родом?

 — З Читинської області, народився в невеликому місті Краснокаменську. Там я вперше вдарив по м’ячу, вперше розбив скло, вперше промазав по м’ячу і вперше забив вирішальний гол.
 — Скажи, будь ласка, коли ти твердо вирішив стати футболістом: коли дізнався, що Марадона заробляє декілька мільйонів на рік, чи коли усвідомив, що треба платити за розбиті шибки?
 — Остаточне рішення про кар’єру футболіста прийняв, напевно, під час навчання в інституті фізкультури у Москві. До того я рік не грав, учився, працював і вже не сподівався, що стану футболістом. І якраз у той момент, коли до мене почали приходити найсумніші думки про футбольне майбутнє, знайшлася людина, яка мене пам’ятала. Саме вона покликала мене в команду, і я почав грати в третій лізі.
 
 Урок Абрамовичу

 — Сергію, ти встиг завоювати російську Прем’єр-лігу, зробивши стрімкий стрибок із команди третьої ліги в ярославський «Шинник». Після цього в прямому розумінні слова завоював Україну і Бельгію. Якою була твоя мрія в дитинстві, чи збулася вона?
 — Як і кожному хлопчаку, мені, звичайно, хотілося стати футболістом. Були відповідні амбіції, прагнення до самореалізації. Я вважаю, що частково моя мрія збулась, але зараз мені хочеться чогось більшого.
 — Чого більшого?
 — Думаю, що я сповнений сил і амбіцій для виступів у більш іменитій команді.
 — А які команди, на твій погляд, більш імениті? Кого зараховуєш до тих грандів футболу, які можуть тобою зацікавитися?
 — Я розумію, що зараз мені нереально перейти до «Барселони». Якщо дивитись об’єктивно, то на даний момент не був би зайвим і міг би досить успішно грати в командах середнього класу Англії чи Німеччини.
   НеРЕАЛьно… Ага… Значить, усе-таки хоче перейти до «Барселони».
   А ось мене Англія і Німеччина не дуже цікавлять, а «Борселона» (чи «Барселона»?) — саме те, що треба. Я відразу запитав Сергія Серебренникова про вірогідність реалізації такої можливості:
 — Сергію, а чи зможу я, по-твоєму, потрапити в іспанський чемпіонат?
 — Так, звичайно, якщо дістанеш квиток на матч.
 — Щоб запрошувати тебе до себе, іноземні клуби повинні знати, де ти граєш на полі?
 — Моя позиція постійно міняється. У Києві я грав нападаючого, в «Брюгге» займаю позицію центрального півзахисника.
   Півзахисник за ігровим амплуа, півнападаючий за вдачею. Такий собі «український Бекхем» виходить.
   Якщо Абрамович, аби потрапити до Прем’єр-ліги, купує команди, то Сергій Серебренников знає більш раціональний спосіб: показувати стабільну гру в кожному матчі; і тоді команди Туманного Альбіону будуть за тебе битися. Обравши такий шлях, Сергій принаймні заощадив півмільярда грошей для нашої країни, власних чи бюджетних — не важливо. А Роману Аркадійовичу урок — взувайте, шановний, кеди, беріть м’яча й учіться економити гроші!

 Язик до Брюгге доведе

 — Іноді жартують, що російський мат — офіційна мова багатьох чемпіонатів із футболу. Як тобі вдається знаходити спільну мову зі своїми партнерами на полі?
 — У нас інтернаціональна команда: до її складу входять гравці з різних країн, тренер — норвежець. Як універсальну мову для спілкування використовуємо англійську. Я вивчив основні футбольні терміни місцевою мовою, користуюся ними на тренуваннях і в матчах.
   Делікатну тему персонального навчання місцевими гравцями іноземців «нехорошим словам» ми не могли дозволити собі обійти увагою. Виявилося, що «Брюгге» — справжня скарбниця інтелігентів, своєрідна команда з Ліги Видатних Джентльменів, оскільки гравці ретельно оберігають «варягів» від подібних казусів і ґрунтовно роз’яснюють тонкощі мови.
   Ось і підійшов до завершення перший тайм нашого спілкування із Сергієм Серебренниковим. Використовуючи футбольну термінологію, зазначу, що під час перерви Сергій зміг відпочити від «журналістського пресингу», зустрітися поглядом і перекинутися кількома словами з дружиною та донькою, які сиділи поряд.
   Доки футболіст відпочиває, ми дізнаємося, в якій чудовій країні зараз живе Сергій.

 Прийшов, побачив, переміг

   Брюгге — дивовижне місто. Канали роблять його надзвичайно романтичним. Є щось казково привабливе у темній воді, що відображає свинцеве зимове небо, в покритих мохом черепичних дахах будинків, що стоять над водою, на якій коливається віддзеркалення стародавніх соборів. Площі, млини, вузенькі вулиці з мереживницями, які плетуть на очах у туристів знамениті бельгійські візерунки, човни з туристами, що снують по каналах…
   Колись імператор Максиміліан у вигляді покарання «прирік» городян на вічну турботу про зграю білих лебедів, що живуть на озері. І тепер ці красені з міткою на дзьобі у вигляді букви «Б» пливуть по зеленій воді Озера Кохання. Варто вслухатися в назви визначних пам’яток міста: Собор Спасителя, Базиліка Святої крові, Озеро Кохання, Площа чинбарів, вулиця сліпого Осла, Перцева вулиця, вулиця Петрушки (пряної зелені — не плутати з героєм російського фольклору!), вулиця Лілій, Ворота Осла, Ворота Маршала, Ворота Святого Хреста і Гентські Ворота.
   У Брюгге казка живе на кожному з вісімдесяти мостів — мості Дзеркал, мості Дерев’яних Черевиків, мості Ткачів та М’ясників… У місті понад дві тисячі визначних пам’яток, тож краще бродити по ньому пішки.
   У 2002 році, коли Сергій Серебренников переїхав до Брюгге, місто було оголошено культурною столицею Європи.

 «Руссо футболісто. Обліко морале!»

   В оточенні такої краси нелегко зберегти душевний спокій, оскільки важко встояти перед спокусою на все це подивитися.
 — Сергію, ти грав у декількох командах різних країн, у якій із них ти почувався найбільш комфортно?
 — У принципі, скрізь. У Києві не відчував дискомфорту, в Брюгге мені подобаються і місто, і команда, і стиль її гри. Минулий сезон для мене, напевно, був не дуже вдалим, оскільки багато матчів я пропустив через травму. Якщо ж судити про виступи моєї команди, то, на мій погляд, сезон був успішним, оскільки ми виграли Кубок Бельгії і зайняли друге місце в чемпіонаті.
 — Тобі подобається Брюгге? Якщо порівняти його з іншими містами, в яких ти жив?..
 — Брюгге? Мене там усе влаштовує. Годинами можна насолоджуватися пейзажами, які оточують місцевих жителів. У місті дуже розмірене, спокійне життя, але іноді душа вимагає масштабності, веселощів, деколи хочеться чогось сповненого емоціями.
   До переходу в цю команду у Сергія не було візуального уявлення про місто і країну в цілому, оскільки спортсменам через специфіку діяльності рідко вдається побачити щось більше, ніж футболка суперника. Хоча кар’єра футболіста й насичена величезною кількістю матчів у наймальовничіших куточках світу, насолодитись їхньою величчю повною мірою не вдається. Максимум — це побачити всю красу з вікна клубного автобуса.
 — Сергію, під час матчів відвідати визначні пам’ятки не вдається, а як із містом, у якому ти живеш?
 — Коли ми приїхали до Брюгге, спочатку подорожувати не виходило. Зате в останній рік вдається не лише гуляти по місту. Разом із сім’єю відвідали місто закоханих — Париж, описати всі принади якого не вийде: емоції від побаченого сильніші за слова, а враження надовго залишаться в пам’яті.

 Маша і ведмеді

 — Як правило, день футболіста проходить традиційно: тренування — харчування — сон. Як ти проводиш вільний час?
 — Зазвичай із сім’єю. Ходимо до парку з дитиною, їздимо на море, гуляємо. Вільний час з’явився через те, що я отримав травму. Думаю — будь-яка травма серйозна. Кожен футболіст її болісно переживає, виникає нервозність, хочеться якнайшвидше повернутися на поле. І все це позначається на сім’ї… Спасибі партнерам по команді, уболівальникам, друзям, родині за ту підтримку, яку вони мені надають.
 — А чи можна детальніше про тих, на кому це все позначається?
 — Моя сім’я, найближчі люди, які мене оточують, — це дружина Ірина і дві доньки: дванадцятирічна Аня і Маша, якій два з половиною роки. Завжди важко переїжджати в нове місце й адаптуватися до нових умов. У нашій сім’ї це найкраще вдається молодшій дочці. Рідні завжди уважно стежать за моїми виступами, дружина першою вітає з успіхом у матчі, і всі разом прагнуть оригінально зустріти мене після гри.
 — Хтось допомагає з дітьми і господарювати чи самі справляєтеся?
 — У вирішенні побутових проблем допомагає клуб, партнери, і самі справляємося. Якось в інтерв’ю бельгійській пресі я розповів, що один із гравців допомагає нам дивитися за дитиною. На запитання про те, скільки ми йому за це платимо, я пожартував, що десять відсотків моєї зарплатні. Уявіть моє здивування, коли я побачив, що вони це надрукували!
   А нещодавно у нас з’явилися проблеми, пов’язані з доглядом за газоном, який ми посадили перед будинком. Тож підшуковую підходящу кандидатуру серед своїх клубних партнерів!
   Під час нашої розмови Сергій приділяв багато уваги своїй молодшій доньці: діагональні та поперечні передачі їй булочок були філігранно вивірені. Після такої турботи з боку тата дівчинка була задоволена, напевно, не менше, ніж Сергій після забитого гола у ворота нинішнього володаря Кубка УЄФА і чемпіона Іспанії «Валенсії» в Кубку Інтертото, матчу, який він називає «най-най»! Нагадаємо, що тоді «Шинник» програв на «Местальє» 4:1, але, за словами люблячої дружини Ірини, враження від того матчу й досі залишаються найяскравішими для Сергія.
 — Які взаємини у тебе з партнерами по команді, яке в них уявлення про Україну?
 — У клубі найтепліші відносини склалися з тими, хто добре ставиться до України. Як правило, більшість людей нічого не знає про нашу країну.
   За словами Сергія Серебренникова, іноземці позитивно сприймають Україну за іменами відомих спортсменів: Шевченка, братів Кличків. А загальне уявлення полягає у тому, що ми — дикуни, які їздять на собачих упряжках, ганяють по вулицях ведмедів, і взагалі: нас треба боятися.

 Володар персня

 — Як ти познайомився з майбутньою дружиною?
 — Знайомство відбулось у перукарні, де працювала Ірина. Я зайшов підстригтися, й, очевидно, саме в цьому місці у нас влучили стріли Амура (Амура? Але ж ми добре пам’ятаємо, хто вчився стріляти з лука!). Ірина мене зразу попередила, що я з нею не розрахуюся.
 — Ким би тобі футбол «завадив» стати?
 — Вантажником би не став. Бандитом? Теж навряд чи.
(У цей час по-зрадницьки задзвонив мобільний. Мелодія — «Бумер».)
   Телефонувала Анна, старша дочка Сергія:
 — Ма, привіт, тата поклич!
   Сергій бере трубку, підносить її до вуха.
 — Тату, привіт! «Брюгге» цього року Кубок узяв?
 — Так, звичайно! Мамі трубочку дати?
 — Алло, — слухавку бере Ірина, дружина Сергія.
 — Ма, чула?! Тато дозволив провести вечірку в нашому будинку!
 — А ти всі уроки повчила?
 — Так, звичайно.
 — І таблицю?
 — Аякже. Десятого грають «Брюгге» — «Андерлехт», дванадцятого «Стандарт» — «Брюгге»…

 Нас не наздоженуть

«Який росіянин не любить швидкої їзди?» — ці слова класика якось поєднуються з майстерністю керування автомобілем і кутом нахилу стрілки спідометра?
 — Спочатку було дуже складно контролювати своє прагнення до високої швидкості пересування на дорогах, але з часом декілька штрафів і патрульні машини, що їздять позаду, стримали життєвий ритм.
   Ось і у мене випадок нещодавно був. Їду в машині, зупиняє даішник, щоб «поДАІти», підходить до мене і вимагає права. Я посміхаюсь:
 —А ви футбол любите дивитися?
 Даішник:
 — Звичайно, люблю.
   Ну, думаю, все чудово, зараз полюбовно розійдемося. Продовжую:
 — А яка команда вам найбільше подобається?
   Дивлюся — молодий, після армії, значить, ЦСКА. Палиця чорно-біла — із уст вже майже зривається «Ювентус» — чемпіон!». Вчасно помічаю, що пост знаходиться біля залізниці, думаю: може, «Локомотив»? Піднімаю голову і бачу: сонце світить яскраво, погода ясна, небо блакитне, хмари білі: МВС — ангел-охоронець «Динамо»… Мої роздуми перериває відповідь даішника, що вбила мене наповал:
 — Лежати!

 Не створи собі кумира

 — Кар’єра футболіста починається не з приходу в секцію, а з постера, що висить над ліжком. Чий постер висів у тебе в кімнаті, хто був твоїм кумиром?
 — Як говорив Лев Толстой, «Сильні світу цього здаються великими тільки тим людям, які стоять перед ними на колінах». У мене в дитинстві не було таких кумирів, яких би я прагнув у всьому наслідувати. Певним взірцем були гравці київського «Динамо». Тому, коли приїхав грати в цю команду, дуже зрадів, що отримав можливість спілкуватися з ними.
 — Як ти ставишся до того, що сам є кумиром на полі?
 — Чесно кажучи, я не замислювався над тим, що для когось можу бути кумиром. Звичайно, це — приємно, але в той же час відчуваєш додаткову відповідальність за свої дії, коли розумієш, що повинен показувати приклад, вести за собою.
 — Не виникає проблем із написанням прізвища на футболці? Як тебе називають у команді?
 — Партнери по команді й уболівальники називають просто — Сержі, а проблема написання прізвища була завжди. Часом доводилося писати його «аркою», аби помістилося на футболці.
 — Чи є в тебе персональні вболівальники?
 — У Брюгге є декілька таких уболівальників, які приходять на ігри з українським прапором і написами «СуперСержі». Я спостерігав за ними: раніше в них був маленький прапор, а тепер зробили дуже великий, та ще й із написом.
   У нашої команди дуже віддані вболівальники, на кожен матч їх збирається близько 25 тисяч, що для невеликого міста є чудовим показником. Кожен із них може просто підійти, взяти автограф, побажати успіху в подальших іграх. В Україні лише в деяких містах дуже сильно вболівають за футбол. Наприклад, у Донецьку завжди активно вболівали, а в Києві стадіон заповнюється тільки на матчах Ліги Чемпіонів.
   Не ностальгія, а професійний обов’язок якось закинув Сергія в Україну, коли «Брюгге» належало грати з «Шахтарем». За словами футболіста, йому було приємно приїхати до Донецька, поспілкуватися з друзями, зіграти з гідним суперником і, звичайно, вдвічі радісніше від того, що вдалося пройти далі.

 Щастя є!

 — Що робить людину щасливою?
 — Ми довго обговорювали це питання. Все-таки це, швидше за все, відбувається в голові, не залежно від наявності якихось благ. Людина повинна сама відчути себе щасливою. Психологічний стан. Щастя — це твоє оточення. Буває, нібито нічого не відбувається, але ти почуваєшся щасливим.
   Для чого люди грають у футбол? Щоб стати футболістами. Для чого футболісти грають у футбол? Тут відповідь не така однозначна. Дехто, як Фігу, грає заради грошей, інші, як Бекхем, — заради піару. Для Сергія Серебренникова немає більшої радості, ніж бачити щасливі обличчя тих відданих уболівальників, які за будь-якої погоди приходять на футбол із плакатами і до хрипоти в горлі підтримують свою команду.
   Великі тріумфи супроводжують тільки великих гравців. Великого футболіста від хорошого відрізняє клас гри, яку він демонструє. Сергій Серебренников вважає, що професіоналізм — це ставлення людини до себе, своєї команди, навколишнього світу.

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: