CITY LiFE - інформаційний журнал твого міста

 СІТІ ЛАЙФ iнформаційний журнал
CITY LIFE iнформаційний журнал
CITY LIFE Номер 7
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Гороскоп
CITY LIFE ????? 7
???????
MIX
Собестіана
Ян ІІІ Собеський у Львові
"Високий замок" щороку молодщає
"Високий замок" знову у Львові
«Найкращий футболіст» — із Луцька
Костянтин Вознюк - «Найкращий футболіст»
CITY ЗУСТРІЧ
Правильний персонаж Валера
Валерій Бабiч в гостях у CITY LiFE
CITY STYLE
У Луцьку будується другий замок
Новий замок на березі Стиру
CITY TRAVEL
Вино з пахощами півонії
ЗАКАРПАТТЯ...
CITY ART
Фотографічні кути зору
Кути зору у Львові
JAZZ BEZ ПО-ЛЬВІВСЬКИ
Бажаний гість львів’ян
Повноцінний семиліток
Увесь рок-н-рол
???? ??????
FORZA, ШЕВА!
Шева кращий у Європі
ART NEWS
Очищення через відключення зайвих слів
Пурифікація...
Хіпан Василь Гонтарський
Vasya Club
"Кавування" за гороскопом
Гороскоп під каву...
CITY МЮЗИКЛ
Лід рушив, добродії мушкетери!
Наші мюзикли...
ПІВЕНЬ 2005
"Зірковий півень" запрошує до святкового столу
Що півень нам приніс?
ВІД МАГА
Рік голубого Сатурна - рік прозорливості
Гороскоп від мага "Срібної Пряжі"
STORY
Сторінка Кугельмаса
???? ??? CITY
???????:
N7(7) Грудень 2004     ???? ??????: FORZA, ШЕВА!
??? ? ???????
STORY
Сторінка Кугельмаса

   Кугельмас, викладач класичної словесності з нью-йоркського Сіті-коледжу, був нещасний уже в другому шлюбі. Дафна — просто чудовисько, до того ж ще два сини-недоумки від Фло, першої дружини, і він по вуха в аліментах.
 — Ну, хто міг подумати, що так повернеться! — скаржився якось Кугельмас своєму психоаналітику. — Адже я на неї сподівався! Хто знав! Тільки Дафна перестала за собою стежити, як одразу перетворилася на дирижабль! Та плюс у неї були деякі грошенята, що для добропорядного чоловіка саме по собі, звичайно, не привід для одруження, але й не зашкодить же — при моїй-то діловій хватці. Я зрозуміло висловлююсь?
   Кугельмас був лисий і по-ведмежому волохатий, але в ньому тріпотіла душа.
 — Повинен же я коли-небудь зустріти свою жінку! — не вгамовувався він. — Я хочу кохати і бути коханим. Може, по мені цього й не скажеш, але без кохання я не можу. Хочу залицятися, хочу бути ніжним. Роки беруть своє, і, поки не пізно, я хочу пестити свою обраницю не де-небудь, а у Венеції, хочу жартувати, сидячи в «Двадцять одному», хочу за келихом червоного вина, при свічках ловити сором’язливі погляди. Ви мене розумієте?
   Доктор Мандель пововтузився у кріслі, потім сказав:
 — Адюльтер вам нічого не дасть! Відриваєтеся від реальності. Ваші комплекси гніздяться куди глибше.
 — Крім усього іншого, цей зв’язок повинен бути абсолютною таємницею, — повторював своє Кугельмас. — Друге розлучення я просто не потягну. Дафна з мене всі нутрощі випустить.
 — Містере Кугельмас...
 — І це повинно бути поза стінами Сіті-коледжу, адже Дафна сама там працює. Не те, щоб там так уже було на кого око покласти, але студенточки такі попадаються!..
 — Пане Кугельмас!
 — Та послухайте! Вчора мені наснився сон, начебто йду я через луг, у руці кошик — ніби для пікніка, — а на кошику напис: «Рішення». І раптом бачу — в кошику дірка.
 — Пане Кугельмас, зараз для вас найгірше — це намагатися щось робити. Вам варто просто виплеснути тут свої проблеми, і ми їх разом проаналізуємо. Досить давно вже ви в мене лікуєтеся, щоб знати, що миттєвих зцілень не буває. Я все-таки лікар, не чарівник.
 — Ну, то мені, значить, потрібен чарівник, — сказав Кугельмас, встаючи з кушетки. На тому він і припинив курс психоаналізу.
Через кілька тижнів, увечері, коли Кугельмас і Дафна, як дві старі шафи, тужно збиралися у своїй квартирі, задзвонив телефон.
 — Я підійду, — сказав Кугельмас. — Алло.
 — Кугельмас? — промовив незнайомий голос. — Здрастуйте, це говорить Перскі.
 — Хто?
 — Перскі. Або, якщо завгодно, Великий Перскі.
 — Перепрошую?
 — До мене дійшло, нібито ви по всьому місту шукаєте чарівника, котрий вніс би у ваше життя трішки екзотики. Чи не так?
 — Тс-с-с, — прошипів Кугельмас. — Не вішайте слухавку. Ви звідки дзвоните, Перскі?
Наступного дня, ледь звечоріло, Кугельмас подолав три сходових прольоти блокової руїни в бруклінському мікрорайоні Бушвік. Не без труда зорієнтувавшись на темній площадці, Кугельмас відшукав потрібні двері й натиснув кнопку дзвінка. А в голові звучало: «Пошкодуєш! Пошкодуєш!»
   Через кілька секунд йому відкрив низенький, кволий чоловічок із восковим обличчям.
 — Це ви знаменитий Перскі?
 — Великий Перскі. Хочете чаю?
 — Ні, хочу романтики. Музики хочу. Кохання і краси.
 — А чаю — ні? Це несподіванка. Ну, добре, сідайте.
Перскі віддалився в глибину кімнати, і Кугельмас почув звуки шухляд і меблів, що відсуваються. Перскі з’явився знову, штовхаючи перед собою якийсь здоровенний предмет зі скрипливими коліщатами від роликових ковзанів. Зверху його прикривала стара шовкова хустка. Перскі зняв покривало і здув пил із кришки. Предмет виявився досить дешевого виду величезною китайською скринею, погано полакованою.
 — Перскі, — випалив Кугельмас, — скільки зарядите?
 — Погляньте спершу, — сказав Перскі. — Це ж чудо. Я його підготував до конгресу ордена Піфійських лицарів. Торік. Але щось народ не зібрався. Залізайте в контейнер.
 — От іще! Щоб ви туди всілякими шпагами тицяли?
 — Ви де-небудь бачите шпаги?
   Кугельмас невдоволено поморщився і, пихкаючи, поліз у скриню. В очі йому кинулася пара огидних фальшивих діамантів, наклеєних на шорстку фанеру прямо в нього перед носом.
 — Ну, якщо це жарти! — пробурмотів він.
 — Ха, жарти! Коротше, якщо я до вас у контейнер підкладу якийсь роман, закрию кришку і постукаю тричі, вас одразу закине в цю книгу.
   Кугельмас скорчив недовірливу гримасу.
 — Як із гармати, — запевнив його Перскі. — Щоб мені згоріти. І, до речі, не тільки роман годиться. Оповідання, п’єса, вірш — що завгодно. Можете познайомитися з будь-якою жінкою, створеною найкращими письменниками світу. Віч-на-віч побачити ту, з ким тільки у мріях і зустрічалися. І робіть там із нею, що хочете. А як набридне, ви мене гукніть, і я вас у ту ж мить назад поверну.
 — Перскі, ви випадково не з божевільні втекли?
 — Та кажу вам, усе буде тіп-топ, — сказав Перскі.
   Недовіра не залишала Кугельмаса.
 — Що ви мені вкручуєте! По-вашому, цей ящик для сміття здатен відправити мене в таке ось турне?
 — За дві десятки — чому б і ні?
   Кугельмас поліз за гаманцем.
 — Доведеться перевірити, — буркнув він.
   Перскі сунув гроші в кишеню і підійшов до книжкових полиць.
 — Ну, то з ким хочете познайомитися? Сестра Керрі? Консуело? Офелія? Може, нам кого-небудь запропонує Бернард Маламуд?
 — Франція. Моя коханка повинна бути француженкою.
 — Може, Нана?
 — Знову платити? Не годиться!
 — А якщо Наташа з «Війни і миру»?
 — Я ж сказав — француженка. Так: я придумав — Емма Боварі. Мабуть, це те, що треба.
 — Чудово, Кугельмас. Коли набридне, репетуйте голосніше, — і Перскі підкинув у скриню кишенькове видання флоберівського роману.
 — А ви впевнені, що це безпечно? — запитав Кугельмас, коли Перскі взявся за кришку скриньки.
 — Безпечно! У цьому проклятому житті хіба є щось безпечне? — Перскі постукав тричі по скрині й відкинув кришку.
   Кугельмаса там не було. У цю мить він з’явився в спальні будинку Шарля й Емми Боварі в Іонвілі. Крім нього, в кімнаті була тільки молода жінка. Вона складала простирадла, стоячи до нього спиною. «Просто не віриться, — думав Кугельмас, пожираючи очима чарівну дружину лікаря. — Так це ж здуріти можна. От вона. І от я!»
   Емма здивовано обернулася.
 — Боже, ви мене злякали, — сказала вона. — Хто ви?
  Говорила вона тією ж мовою, якою був виконаний переклад кишенькового видання.
«Нічого собі!» — подумав Кугельмас. Потім до нього дійшло, що це вона до нього звертається, і представився:
 — Перепрошую. Мене звати Сідней Кугельмас, я із Сіті-коледжу. Викладач класичної словесності. Сіті-коледж? Це в Нью-Йорку. На північ від центру. Я... розумієте...
   Емма Боварі обдарувала його звабливою посмішкою і сказала:
 — Хочете випити? Може, келих вина?
   «Яка вона гарна! — подумав Кугельмас. — Не те, що цей крокодил, із яким доводиться спати під одною ковдрою». Кугельмас відчув нездоланне бажання відразу обійняти це марево і повідати їй, що про таку жінку він мріяв усе своє життя.
 — Що ж, — сказав він охриплим голосом, — давайте. Білого. Ні, червоного. Ні, білого. Добре, білого.
 — Шарль тільки ввечері повернеться, — промовила Емма, і в її голосі пролунали грайливі нотки.
   Випивши вина, вони вийшли погуляти і помилуватися красотами французької природи.
 — Давно мрію, щоб прийшов загадковий незнайомець і позбавив мене від одноманітності нашого сірого сільського життя, — говорила Емма, стискаючи його зап’ястя. Вони минали невелику церкву. — Ви так цікаво одягнені, — промуркотіла вона. — Мені подобається. Якось так... сучасно!
 — Називається «костюм спортивного покрою», — ніжно пояснив він. — Так на ньому було написано.
Зненацька він поцілував її. Цілу годину потім вони провели, сидячи під деревом, шепотіли і поглядами довіряли одне одному все найпотаємніше. Раптом Кугельмас підвівся. Він враз згадав, що домовився зустрітися з Дафною в універмазі Блуміндейла.
 — Мені пора, — сказав Кугельмас. — Але ти не переживай, я прийду ще.
 — Приходь, — сказала Емма.
   Вони пішли до будинку. Біля ґанку вони стиснули одне одного в обіймах. Кугельмас узяв обличчя Емми в долоні, ще раз поцілував її і закричав:
 — О’кей, Перскі! Мені треба в Блуміндейл до пів на четверту!
   Почувся виразний ляскіт, і Кугельмас знову був у Брукліні.
 — Ну, що? Не надурив я вас? — радісно скинувся Перскі.
 — Слухайте, Перскі, зараз я дико спізнююсь. У мене побачення з моєю крокодилою на Лексінгтон-авеню, але я б цю справу повторив. Як щодо завтра?
 — Бога ради. Тільки дві десятки не забудьте. І нікому не розповідайте.
 — Ще не вистачало. Зараз побіжу в «Нью-Йорк Таймс»!
   Кугельмас спіймав таксі й помчався в центр. Серце готове було вистрибнути з грудей. «Нарешті! — думав він. — Я закоханий, і тільки я, один я про це знаю!» Але й він знав не все.
А саме, що якраз у цю мить у безлічі класів школярі задавали вчителям одне й те ж саме питання: «Що за персонаж з’являється на сторінці 100? Лисий єврей, що цілує Емму Боварі!» Учитель із Сіу-Фоллз, що в Південній Дакоті, тільки зітхнув, а сам подумав: «Боже, бідні діти! До чого довели себе наркотиками. Зовсім уже схибнулися!»
Коли до магазину забіг захеканий Кугельмас, Дафна чекала його у відділі товарів для ванної.
 — Де тебе носить? — Дафна запитала, як плюнула. — Уже пів на п’яту!
 — Ти розумієш, вулиці забиті, потрапив у затор, — пояснював Кугельмас.
   Наступного дня Кугельмас знову відвідав Великого Перскі, і чародійство в лічені хвилини перемістило його в Іонвіль. Емма, побачивши Кугельмаса, не могла стримати радості. Час летів непомітно. Вони сміялись і балакали, розповідали одне одному про своє життя-буття. Перш ніж попрощатися, вони з Кугельмасом кохалися.
 — Господи! — шепотів про себе Кугельмас. — Я роблю це з пані Боварі! Я, той, хто завалив на першому курсі французьку!
   До кінця місяця Кугельмас неодноразово бував у Перскі, а з Еммою Боварі в нього склалися дружні й ніжні стосунки.
 — Акуратніше, дивіться не зашліть мене в книгу після сто двадцятої сторінки, — сказав якось Кугельмас чарівнику. — Дуже важливо, щоб ми з нею зустрічалися щораз до того, як вона зв’яжеться з цим — як його? — з Родольфом.
 — Та ну! — здивувався Перскі. — Невже вам його на кривій не об’їхати?
 — Об’їдеш! Він же дворянин, поміщик. Ці хлопці тільки й знають, що на конях кататися та по дівках. Як на мене, що він, що ті пики з журналу «Моди для будь-якої погоди». І «зачісон» від Хельмута Бергера. Але для неї це ласий шматочок.
 — А чоловік нічого не підозрює?
 — Та! Де йому. У нашого шарлатана мізків тільки й вистачило, щоб знайти на свою голову пригоду. Тепер він до десятої вечора вже в ліжку, а вона ще тільки бальні туфельки взуває. Так-так... Ну, бувай!
   І Кугельмас через магічну скриню знову проник у садибу Боварі в Іонвілі.
 — Як життя, крихітко? — звернувся він до Емми.
 — Ах, Кугельмас, — зітхнула Емма. — Що в мене тут за життя. Вчора за обідом цей герой відійшов до сну посередині десерту. Я перед ним і так, і сяк, і про балет, і про ресторан «Максим» у Нью-Йорку, раптом чую — хропе!
 — Нічого, моя дівчинко. Ми знову разом, — сказав Кугельмас, обіймаючи її. «Усе справедливо, — думав він, вдихаючи Еммин запах французьких парфумів і глибше зариваючись носом їй у волосся. — Я заслужив це. Я так настраждався! Одним психоаналітикам скільки переплачено! Шукав, шукав — з ніг збився. І нарешті — вона: красива і в самій, що називається, порі, а я — раз, через кілька сторінок після Леона і перед самим Родольфом! Треба тільки щораз на потрібній сторінці з’являтися, і справа в капелюсі».
   Звичайно, Емма раділа нарівні з Кугельмасом. За товариством, за світським життям вона виголодалась, і розповіді Кугельмаса про Бродвей, про безшумні лімузини, про Голлівуд і зірок телеекрану зачарували юну красуню-француженку.
 — Ну, будь ласка, розкажи ще що-небудь про Сімпсона1, — попросила вона в той вечір, коли вони з Кугельмасом саме проходили повз церкву абата Бурнізьєна.
 — Ну, що можна сказати? Це величина. Рекорди, які тільки можуть бути, — всі його. Тут задумаєшся. Його нікому не дістати.
 — А премія Американської Академії! — сумним голосом промовила Емма. — Я б усе віддала, тільки б удостоїтися.
 — Треба ж спершу, щоб висунули!
 — Та я знаю! Ти пояснював мені. Але я відчуваю, що народжена для сцени. Звичайно, повчитися не завадило б. Узяти, чи що, кілька уроків у Страсберга?2 А вже потім, якщо знайти хорошого імпресаріо...
 — Подивимося, подивимося. Я поговорю з Перскі.
   У той же вечір, благополучно повернувшись у квартиру чарівника, Кугельмас привніс ідею про відвідування Еммою Нью-Йорка.
 — Такий варіант треба обмізкувати, — відгукнувся Перскі. — Може, і придумаємо що-небудь. Траплялися справи і важчі.
Звичайно, справи крутіше жоден із них з ходу якось не пригадав.
 — І де це тебе кожен Божий день чорти носять! — гаркнула на чоловіка Дафна Кугельмас, коли він пізнім вечором повернувся додому. — У тебе що, коханка завелася?
 — Ну, звичайно, можна подумати, я саме з таких, — втомлено промовив Кугельмас. — Зайшов до Леонарда Попкіна. Побалакали з ним про зміни в Польщі. Ти ж знаєш Попкіна. Це його улюблений коник.
 — Слухай, ти якийсь став дивний останнім часом, — сказала Дафна. — Сам не свій. Дивися, не забудь, що в мого батька день народження. У суботу.
 — Добре, добре, — буркнув Кугельмас, просуваючись до ванни.
 — Усі родичі зберуться. Близнючок побачиш. І мого кузена Хаміша. Тобі варто бути з ним ввічливішим: ти йому подобаєшся.
 — Ясно, близнючок, — сказав Кугельмас, замикаючи двері ванни, що відокремила його від звуків голосу дружини. Спершись на двері спиною, він відсапувався. Всього кілька годин, сказав він собі, якихось кілька годин, і він знову буде в Іонвілі у своєї коханої. А якщо все піде нормально, цього разу він повернеться разом з Еммою.
Наступного дня в три п’ятнадцять Перскі знову зайнявся магією. Провівши кілька годинок в Іонвілі в гостях у Біне, наша парочка знову піднялась в екіпаж Боварі. Відповідно до вказівок Перскі, вони міцно пригорнулися одне до одного, замружилися і порахували до десяти. Коли вони розплющили очі, екіпаж уже під’їжджав до бічного під’їзду готелю «Плаза», де Кугельмас у приступі оптимізму попередньо забронював номер.
 — Чудово! Точнісінько, як мені мріялося, — щебетала Емма, то порхаючи в захваті по спальні, то любуючись видом на місто з вікна.
 — Ага, ага, Емпайр Стейт Білдінг! Сентрал Парк? Звичайно, бачу. Хмарочос ООН... Зараз, який же? А, ну, звичайно! Як здорово!
На ліжку чекали пакети і коробки з обновками від Халстона і Сен-Лорана. Розгорнувши один із пакетів, Емма приклала до своєї ідеальної фігури оксамитові штанці.
 — Брючний костюм від Ральфа Лорена, — прокоментував Кугельмас. — У ньому ти будеш виглядати на мільйон доларів. Нумо, мала, поцілуй свого дідка!
 — Я така щаслива, — простогнала Емма, стоячи перед дзеркалом. — Ходімо швидше в місто. Давай сходимо на той мюзикл — «Кордебалет», так? — і в музей Гугенхейма, і на Джека Ніколсона: пам’ятаєш, ти мені про нього розповідав? Із ним іде зараз якийсь фільм?
 — Ніяк не можу второпати, — сказав професор у Стенфордському університеті. — Спершу з’являється якийсь незрозумілий персонаж на ім’я Кугельмас, а тепер вона й зовсім зникає з книги. Що ж, імовірно, така класика: можна перечитувати тисячу разів, і щораз відкривається щось нове.
   Коханці провели чарівний уїк-енд. Дафні було сказано, що Кугельмас їде на симпозіум у Бостон і повернеться в понеділок. Насолоджуючись кожною миттю, Кугельмас з Еммою ходили в кіно, обідали в китайському ресторанчику, дві години провели на дискотеці, а вкладаючись спати, дивилися відео. У неділю вони проспали до полудня, відвідали Сохо і дивилися на знаменитостей у ресторані «Елейн»3.
   Недільним вечором вони замовили ікру та шампанське в номер і проговорили до світанку. Ранком у таксі по дорозі до Перскі Кугельмас подумав: «Чорт знає що, але здорово! Тягати її сюди часто я, звичайно, не в змозі, але якщо час від часу — чарівний контраст із Іонвілем.
   У Перскі Емма забралася в скриню, акуратно розклавши навколо себе коробки з вбраннями, і ніжно поцілувала Кугельмаса.
 — Тепер ти до мене, — підморгнувши, сказала вона.
   Перскі стукнув по скрині тричі. Жодного результату.
 — Гм, — промугикав Перскі, почухуючи потилицю. Знову постукав, і знову чародійство не спрацювало. — Щось система не працює,  — буркнув він.
 — Перскі, ви жартуєте! — закричав Кугельмас. — Як же вона може не працювати?
 — Спокійно, спокійно. Ви ще там, Еммо?
 — Так.
   Перскі постукав знову, цього разу сильніше.
 — Я ще тут, Перскі.
 — Знаю, золотце. Сиди сумирно.
 — Перскі, кров із носа, треба відправити її назад, — зашепотів Кугельмас. — Я одружена людина, і в мене лекція через три години. У даний момент я можу собі максимум дозволити дуже обережну інтрижку.
 — Нічого не розумію, — промурмотів Перскі. — Такий надійний, простий фокус!
   Так у нього нічого і не вийшло.
 — Дайте час, — оголосив він Кугельмасу. — Доведеться все розколупувати. Я вам зателефоную.
   Кугельмас запхнув Емму в таксі й завіз назад у «Плазу». На лекцію він ледь устиг. Весь день висів на телефоні, дзвонив то Перскі, то коханці. Чарівник повідомив, що менше, ніж за кілька днів, йому не впоратися.
 — Ну, як симпозіум? — увечері запитала Кугельмаса Дафна.
 — Чудово, чудово, — обізвався той, прикурюючи сигарету з фільтра.
 — У чому справа? Ти сьогодні якийсь, як курним мішком стукнутий.
 — Я? Ха! Смішно. Я спокійний, як сон у літню ніч. Збирався, до речі, піти пройтися. — Він вислизнув за двері, спіймав таксі й помчався в «Плазу».
 — Недобре виходить, — сказала Емма. — Шарль хвилюватися буде.
 — Покладися на мене, мала, — сказав Кугельмас. Він був блідий і весь у поті. Ще раз поцілувавши її, він вскочив у ліфт, покричав на Перскі по автомату з вестибюля готелю і ледь устиг додому до півночі.
 — Послухати Попкіна, так ціни на картоплю в Кракові не були такі стабільні
з сімдесят першого року, — сказав він Дафні і, витиснувши посмішку, поліз у ліжко.
   І так увесь тиждень.
   У п’ятницю ввечері Кугельмас сповістив Дафну про ще один симпозіум, який йому ніяк не можна пропустити; цього разу в Сіракузах. Кинувся знову в «Плазу», але другий уїк-енд ні в яке порівняння не йшов із першим.
 — Пусти мене назад у роман, а ні — то одружуйся, — вимагала Емма. — А поки я хочу влаштуватися працювати або вчитися, тому що сидіти біля телевізора весь день — це здуріти можна.
 — Чудово. Твій заробіток буде доречним, — парирував Кугельмас. — Ти тут на одній доставці їжі в номер удвічі більше власної ваги споживаєш.
 — Я вчора в Сентрал Парку познайомилася з одним продюсером, так він сказав, що, можливо, я підійду для тієї постановки, яка в них зараз у роботі, — сказала Емма.
 — Що ще за пройдисвіт? — насторожився Кугельмас.
 — Він не пройдисвіт. Він ввічливий, і добрий, і симпатичний, його звати Джеф там якийсь, і незабаром він має отримати «Оскара».
   У той же вечір Кугельмас з’явився в Перскі п’яним.
 — Не треба так напружуватися, — сказав йому Перскі. — Он судинки-то як виступили!
 — «Не напружуватися»! Він ще мені говорить не напружуватися! У мене в готельному номері героїня роману сидить, а дружина вже, мабуть, із собаками вистежує!
 — О’кей, о’кей! Усе розумію! — Перскі заповз під скриню і взявся об щось тарахкати здоровенним розвідним ключем.
 — Мене обклали, як вовка, — не вгамовувався Кугельмас. — По місту ходжу, озираючись, а з Еммою ми одне в одного сидимо вже ось де! Не кажучи про те, що рахунок у готелі починає змахувати на військовий бюджет.
 — Ну, а я-то що можу зробити? Магія це вже така річ. Усе невловимо, усе тонко.
 — Тонко! Ч-чорт. Ця мавпа в мене живиться шампанським «Дім Периньйон» і чорною ікоркою, та плюс її вбрання, та плюс записалася тут по сусідству в аматорський театр, і їй подавай тепер послуги фотографа-професіонала! Потім, слухайте, Перскі, професор Фівіш Копкінд, котрий у нас порівняльну літературу викладає, — він давно під мене копає, — впізнав мене в спорадичному персонажі, що з’являється у флоберівській книжці. Пригрозив розповісти дружині. Знову аліменти! Та що там — крах, в’язниця! За зраду з пані Боварі мене дружина по світу пустить.
 — І що я можу на це сказати? Я працюю день і ніч. А щодо ваших особистих заморочок — тут я вам нічим допомогти не в силах. Я все-таки чарівник, не лікар.
   До вечора в неділю Емма замкнулася у ванні й, хоч як волав Кугельмас, не відгукувалася. Кугельмас стояв біля вікна, спрямувавши погляд у стіну хмарочоса навпроти, і замислював самогубство. Шкода, що поверх невисокий, думав він, а то б просто зараз. А може, втекти в Європу і почати життя спочатку?.. Зумів би я, цікаво, торгувати газетами?
Задзвонив телефон. Кугельмас машинально приклав до вуха слухавку.
 — Тягніть її сюди, — сказав Перскі. — Схоже, я тарганів виловив.
Серце Кугельмаса підстрибнуло.
 — Ви серйозно? — підвівся він. — Усе полагодили?
 — Там було щось із трансмісією. Ваш хід.
 — Перскі, ви геній! Будемо через хвилину. Менше, ніж через хвилину!
   Знову коханці понеслися до будинку чарівника, і знову Емма Боварі зі своїми згортками забралася в скриню. Цього разу обійшлося без поцілунків. Перскі захлопнув кришку, набрав у легені повітря і постукав тричі. Роздався багатообіцяючий ляскіт, і коли Перскі заглянув усередину, ящик був порожній. Пані Боварі була у себе в романі. Кугельмас зітхнув на повні груди і кинувся трясти руку чарівника.
 — Усе! — сказав він. — Я цей урок запам’ятаю. Більше ніяких каверзів, ні-ні! — Він ще раз труснув руку Перскі і про себе вирішив послати йому в подарунок краватку.
Через три тижні чудесним весняним вечірком Перскі відкрив на дзвінок двері квартири. Перед ним стояв Кугельмас, на обличчі в якого була написана зніяковілість.
 — А, Кугельмас, — промовив чарівник. — Куди тепер відправити?
 — Останній разок, — сказав Кугельмас. — Погода така чудова, а я ж не молодшаю. Слухайте, ви читали «Скаргу Кравця»? Мавпочку4 пам’ятаєте?
 — Такса тепер двадцять п’ять доларів, оскільки вартість життя підскочила, але вас я для розгону разочок безкоштовно прокочу: ви ж від мене натерпілися, компенсувати треба.
 — Ви добра людина, — сказав Кугельмас, зачісуючи свої останні три волосинки перед тим, як знову залізти в скриню. — А спрацює?
 — Будемо сподіватися. Щоправда, відтоді, як у нас ця катавасія трапилася, системою користувалися мало.
 — Секс і романтика, — донісся голос Кугельмаса зі скрині. — На що не підеш заради гарненької мордочки.
Перскі вкинув у скриню екземпляр «Скарги Кравця» і стукнув тричі по кришці.
Цього разу замість ляскоту почувся приглушений вибух, потім кілька разів щось тріснуло, і дощем посипалися іскри. Перскі схопився за серце й упав намертво. Скриню охопило полум’я, і зрештою згорів увесь будинок.
Про катастрофу Кугельмас нічого не відав, але йому і своїх турбот вистачало. Його зажбурнуло не тільки не в «Скаргу Кравця», а й узагалі не в роман. Кугельмас транспортувався в старий підручник іспанської і тепер з останніх сил біг кам’янистою випаленою рівниною, рятуючись від слова tener5, причому це неправильне дієслово, хвацьке і волосате, стрибало за Кугельмасом на своїх тонких членистих ногах.

1 О. Дж. Сімпсон — зірка американського футболу.
2 Лі Страсберг (1901 — 1982) — відомий актор. Наприкінці 1930-х разом із Е. Казаном заснував у США школу підготовки акторів за системою Станіславського.
3 Під знаменитостями автор має на увазі себе, оскільки ресторан «Елейн» відомий насамперед тому, що в ньому буває Вуді Аллен.
4 Мавпочка — прізвисько дівчини, героїні нашумілого в США роману Філіпа Рота «Скарга Кравця».
5 Tener — мати (ісп., дієсл.).

?? ???? ?? ????? ?????????? ?? ????? ??? ????? ??? ?????
2007
N(34)Червень
N(33)Травень
N(32)Квітень
N(31)Березень
N(30)Лютий
N(29)Січень
2006
N(28)Грудень
N(27)Листопад
N(26)Вересень
N(25)Серпень
N(24)Липень
N(23)Червень
N(22)Травень
N(21)Квітень
N(20)Березень
N(19)Лютий
N(18)Січень
2005
N(17)Грудень
N(16)Листопад
N(15)Жовтень
N(14)Вересень
N(13)Липень
N(12)Червень
N(11)Травень
N(10)Квітень
N(9)Березень
N(8)Лютий
2004
N(7)Грудень
N(6)Листопад
N(5)Жовтень
N(4)Вересень
N(3)Серпень
N(2)Липень
N(1)Червень


Реклама:


Луцьк, вул Рівненська 76а
+38(0332) 78-49-49

artvist-liberty@yandex.ru
Про журнал Архів Рекламодавцям Передплата Представництва Контакт Форум Гороскоп
© ТОВ "КРЕАТИВ ПЛЮС".
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали, а також художнє оформлення
належать редакції журналу "CITY LiFE"
Передрук та відтворення інформації допускається лише з письмового дозволу редакції


   
Реклама: